Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 25, 2019

Леонід Яковишин: «Наша висока прибутковість зацікавила навіть ізраїльську фінансову розвідку»

Автор:

|

Травень 01, 2019

|

Рубрика:

Леонід Яковишин: «Наша висока прибутковість зацікавила навіть ізраїльську фінансову розвідку»
Леонід Яковишин

У Бобровицькому районі Чернігівщини Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор підприємства «Земля і воля» та кандидат економічних наук, створив цілу аграрну імперію з потужними елеваторним комплексом, терміналом безводного аміаку, комбікормовим, ремонтним, асфальтовим заводами, лабораторіями, залізницею, потужним машинно-тракторним парком.

Економія на всьому
— За оренду 1 га землі пайовикам ви зараз платите 18 % від її нормативної вартості, у перспективі плануєте платити 20 %. Як високо зможете підіймати орендну плату?
— Все залежатиме від того, скільки господарство отримуватиме чистого прибутку. Зараз маємо 800 USD із гектару. Для порівняння, потужна аграрна компанія «Кернел» отримує 300 USD. Але моє завдання — досягти 1 тис. USD із гектару. До мене приїздив посол Ізраїлю. Познайомитися зі мною, йому рекомендувала їхня фінансова розвідка. Уявляєте?! Їх зацікавило, як нам вдається досягати такої прибутковості.
— Поділилися своїми секретами?
— Секретів у нас немає. Ми на всьому економимо. Закупівля американського насіння мені обходиться удвічі дешевше, ніж іншим, бо я сам його вирощую. У мене для цього спеціальний завод є. Жодному фермеру це не під силу. Економія тут — величезна. Коли ми стали економічно потужнішими, то закупили достатньо техніки. Тепер не збираємо кукурудзу на початку вересня, коли в неї вологість 29-30 %, і не викидаємо під час сушіння мільйони у повітря. Сушимо, коли вологість падає до 20 %. У нас є технічна можливість із 1 жовтня за 30 днів зібрати все. У нас одних лише «Джонів Дірів» 100 тракторів і 40 комбайнів. Коли мене питають, навіщо стільки, кажу: мені треба за місяць зорати й за десять днів посіяти. Від цього залежить уся діяльність нашого господарства. І ще в мене будівництва на 300 млн грн щороку. Перевозити доводиться десятки тисяч тонн піску, гальки, відсіву. І третє — до елеватора ми проклали залізницю. Не возимо вагони за 18-20 км, маємо все на місці. Майже всі 32 тис. га нашої орної землі— у Бобровицькому районі.
— Українські аграрії до вас по досвід приїжджають?
— Воно нікому не потрібно. Коли я тільки ввів монокультуру (кукурудзу), мені пророкували найгірше. Та я сказав, що вони телепні й на цьому не розуміються. Під монокультуру треба підвести технологію. Ґрунт ми щороку збагачуємо органікою — подрібнюємо стебла, переорюємо і таким чином вносимо по 8 т органіки на гектар. Вона дає можливість розвиватися мікроорганізмам і родючість при монокультурі не падає, а росте. Торік, через весняну посуху, пшениця й овес згоріли, а в нас середня врожайність по господарству склала 100 ц/га. Я довів усій нашій науці, що таке кукурудза. За рахунок неї ми побудували таку економіку, якої в Україні немає. Ніхто в нашій державі не може отримати 800 USD з гектара, а посол Ізраїлю мені сказав, що такого немає не лише в Україні, а й у Європі й Америці.

Інакше буде солончак
— А де вчилися господарювати?
— Проїхав світ від Австралії до Америки, був у Канаді, Німеччині, Франції, Іспанії, Бельгії, Англії. Вивчав усе. Але так, як дбають про землю, збереження родючості ґрунтів, екологію у Данії, не бачив більше в жодній країні. Тепер маємо завдання — зберегти родючість наших земель. Не кажу примножити, хоч зберегти! Бо те, що робиться з кислотністю ґрунтів — просто жах. Ми вивчили досвід Заходу і мінімізували використання селітри. Замість неї вносимо безводний аміак, який навпаки — розкислює ґрунт. Ми збудували величезне сховище для аміаку, витратили 15 млн USD. Залізницю проклали, купили цистерну і 25 американських агрегатів для внесення. Це один зі способів захистити нашу землю. Інакше буде солончак.
— Хто має контролювати стан українських ґрунтів і зобов’язувати аграріїв розкислювати їх?
— Державний орган, який би займався цим питанням. Так, як у Данії. Якщо державний орган перевірить, виявить високу кислотність ґрунту і бездіяльність орендаря в цьому питанні, то той матиме такий штраф, що надовго забуде про оренду. Держава контролює це і водночас допомагає фінансово. А контроль такий, що ви не уявляєте! Там ніхто не може взяти землю, якщо не має спеціальної освіти. Та й то в оренду йому дадуть тільки на рік і подивляться, як працює. Якщо погано — заберуть, навіть якщо її успадкував.
— Як багато у вас окисленої землі?
— Розкислення потребує десь до 40 % землі нашого господарства. На це потрібні сотні мільйонів гривень їх за рік не зробиш. Цьогоріч плануємо розкислити не менше 6-7 тис. га.
— А що інші українські аграрії?
— Люди, які серйозно цим питанням займаються й гідні уваги, є у Вінниці та Прилуках. Але це — одиничні випадки. Якби всі турбувалися, то Україна мала б зернових не 52 млн т, а мінімум 120. Кукурудза у валовій продукції повинна зайняти щонайменше 50 %. Тваринництво треба годувати кукурудзою, переробляти її на комбікорми. В Америці й Китаї з кукурудзи виробляють 26 видів продукції, а на постарадянському просторі жодного такого заводу немає. Вартість його будівництва — 300-400 млн USD. Китайці запропонували 700 млн USD, щоб тут звести такий завод, але вони хотіли, щоб я зі своєю фірмою увійшов у їхній проект. Я не погодився.

Земля має бути власністю держави
— Хотілося б почути ваше ставлення до ідеї продажу земель сільськогосподарського призначення…
— Україна займає шосте місце у світі за кількістю орних земель. Свого часу земля була розпайована, передана у власність людей і це, вважаю, була величезна помилка. Тому що на Заході давно визнали: земля не може бути в приватній власності навіть тих, хто на ній працював. Вона повинна бути власністю держави. Адже земля — одна-єдина й її плодами повинні користуватися всі, хто проживає на ній і має громадянство України.
— А якщо Верховна Рада все ж прийме закон про ринок землі?
— У багатьох господарників, котрі уклали договори оренди на 10-12 років, терміни їх дії підходять до завершення. В нас немає усвідомлення, що закон порушити — це кримінальна відповідальність. У такому хаосі не можна вводити ринок землі. Це думка людини, котра віддала роботі на цій землі 53 роки.
— Чи є у вас недоброзичливці, заздрісники, вороги?
— У мене охорона — 200 осіб, 50 із них озброєні автоматами. Хай спробує хтось сунутися. Я також не їжджу без зброї. Але такого, щоб хтось до мене прийшов із претензіями напряму, не було. Якось мені вночі підпалили поле 300 га. Хороша людина побачила, зателефонувала, хлопці приїхали й загасили. Одного палія ми знайшли відразу, він виказав другого. Але той утік туди, де стріляють на Донбасі. Я заплатив 100 тис. USD за те, щоб його знайшли, у кайданках привезли, отримав сім років буцегарні. Тільки ж не поліція привезла, звісно, люди спеціальні. Це була наука багатьом.

Хочу по собі залишити слід
— Багато коштів ви вкладаєте у розвиток інфраструктури Бобровицького району…
— Зараз будую дорогу Бобровиця-Козелець. Торік здав 6 км «під ключ». 10 км для нас зробив Київ, я зумів «пробити». Залишилося ще 6 км, й якщо нічого не доб’юся, зроблю це власним коштом. Бо пообіцяв людям. Я збудував асфальтовий завод, який за світловий день виробляє 700 т асфальту. І починаю будівництво доріг туди, де є всі мої господарства. За чотири роки мені треба прокласти 75 км. Коли піду на небо, хочу по собі залишити слід і добру пам’ять. Щоб люди згадували мене ще років 15-20. Хочу показати, що можна робити в цій країні, якщо не дурити людей.
— Будівництво автошляхів вам дешевше обходиться, ніж службі автодоріг?
— Удвічі дешевше. Державні гроші розкрадають.
— Які ще маєте плани на перспективу?
— Затіяв новий проект вартістю 4 млн USD. Хочу збудувати сонячну електростанцію потужністю 5 МВт. На його реалізацію треба 10 га землі. В мене є земельний пай 7 га, шукаю ще три. Не знаю, скільки піде місяців на те, щоб я міг на своїй землі будувати. Дуже багато перепон, які треба здолати.
— А що в Україні відбувається з людськими ресурсами? Від інших аграріїв доводилося чути, що їм нікого посадити на «Джон Дір» навіть за великі гроші…
— У нас потреби в кадрах немає, бо ми будуємо житло. Якщо ви прийшли до мене працювати, то за рік отримаєте квартиру. Через 15 років вашої чесної й добропорядної праці вона безкоштовно стане вашою власністю. Як можна взяти на роботу молоду сім’ю і нічого їй не дати? Вона повинна бачити якусь мету.
Ще торік ми збудували будинок. Півроку вирішували питання зміни цільового призначення земельної ділянки — там колись була міська лазня. Коли ж усе повирішували, настав час отримання дозволу на введення в експлуатацію. Однак, архітектурно-будівельна інспекція не може його мені дати, доки я не заплачу пайову участь міській раді. Хто вигадав цей дурний закон? Я збудував людям житло і за це маю ще платити? Кажу: не заплачу. Я вдесятеро більше витратив на ремонти доріг, зарахуйте мені це. Нема про що говорити.
Розмовляла Наталія Потапчук, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Loading...