Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 19, 2020

Лариса Коморна: «Дітей потрібно готувати до життя в суспільстві, навчити відбирати краще—гірше»

Автор:

|

Червень 20, 2013

|

Рубрика:

Лариса Коморна: «Дітей потрібно готувати до життя в суспільстві, навчити відбирати краще—гірше»

Останні роки є вкрай непростими для українського шкільництва. Бурхливі дискусії в суспільстві викликають і якість викладання, і нова програма, і система оцінювання. З боку педагогів ми чуємо нарікання на перевантаженість непотрібною паперовою роботою, низьку зарплату, тотальну неповагу до вчителя як із боку держави, так і батьків. Думки про кожну зі згаданих проблем часом діаметрально протилежні. Для того, щоб зрозуміти, що насправді відбувається в сучасній українській школі, довелося знову почути шкільний дзвінок.
Львівська школа №5 відома не лише в місті, а й далеко за його межами. Її історія сягає 30-х років минулого століття: 1934-го на кошти Іванни й Іллі Кокорудзів було збудоване приміщення, яке вони передали в дар «Рідній школі». Згодом директором цієї школи, що почала називатися жіночою гімназією «Рідної школи» імені Іванни й Іллі Кокорудзів, став д-р Іван Винар, який після війни еміґрував до США. Його син Любомир Винар є відомим істориком, президентом Українського історичного товариства, головою Наукової ради Світового конґресу вільних українців, редактором журналу «Український історик». Завдяки зусиллям ініціативної групи «Відродження рідної школи» ім’я фундаторів гімназії Іллі й Іванни Кокорудзів надано школі, а також вулиці, де вона розташована.
Серед батьків школа вважається престижною, оскільки, за їх словами, «тут вчать». А зважаючи на реалії сьогодення тримати статус навчального закладу, створеного у кращих традиціях українського шкільництва, на відповідному рівні — непросто. І особливе місце у виконанні цього непростого завдання посідає керівник.
Портрет успішного директора школи начебто традиційний: здібний організатор, талановитий учитель, психолог, який уміло вибудовує взаємини вчителів і учнів. А в нинішній економічній ситуації — ще й добрий господарник. Директор школи імені Кокорудзів Лариса Коморна знаходить час, аби спільно з представниками опікунської ради й нові стільці вибрати, і вхідні двері замовити, замовити, і дизайн їдальні розробити, й авторські уроки продумати, ще й поділитися ними на сторінках спеціалізованого видання. Активна, діяльна, творча натура, вона щоразу шукає нові проекти. Імовірно, дух «дівчат-кокорудзянок» надає цій школі особливого характеру. Хоча вимоги до учнів тут — дуже високі, реалізовуються вони з добротою й любов’ю — любов’ю до дітей, до роботи, урешті, до самого життя.
«Адже вчитель, попри всі складності і проблеми нашого повсякденного життя, не повинен забувати, що ось зараз, у цю годину, на тому чи іншому уроці, він впливає на власне майбутнє. Ми маємо справу з формуванням пріоритетів наступних поколінь, тому педагог має любити школу, дітей і, звісно ж, поважати себе», — вважає п. Лариса.
— Пані Ларисо, як досвідчений педагог, що ви можете сказати про 12-бальну систему оцінювання і неготовність школи до прийому першачків-«шестиліток»?
— Щодо «шестиліток» — мало яка школа готова забезпечити умови, рекомендовані Міністерством освіти, згідно з якими мають бути спальні, ігрові кімнати тощо. Це можливо організувати в садочках. Але проблема — у тому, що садочків є недостатньо. Вони розпродані чи віддані під офіси, житлові будинки — ось і проблема «шестиліток». Тому вчитель початкових класів із тих маленьких дітей перш за все формує колектив, привчає до культури поведінки. Цей процес триває півроку. У школі все має сприяти становленню особистості. Упровадження 12-бальної системи мотивувалося тим, що кожна оцінка — успіх. Ми ж вирішили сформулювати інакше: кожна дитина — успішна. Тобто вчитель так має продумати й організувати роботу на уроці,щоб кожен учень відчув себе в чомусь успішним упродовж уроку. Немає неуспішних дітей. Тож до занять педагог має готуватися виходячи з вікових та індивідуальних особливостей дітей, знаючи деякі секрети родин(а ми це знаємо, бо школа майже сімейна). Потрібно бачити й підтримувати кожен, навіть маленький, успіх дитини. Це сприяє підвищеню самооцінки і є мотивацією до праці.
— Чимало людей каже й про надто насичену шкільну програму, особливо в старших класах…
— У нас середня освіта є загальнообов’язковою. Після дев’ятого класу дитина вже більш-менш орієнтується в напрямку майбутньої професії. Візьмімо, до прикладу, українську мову: грамотність людини визначають за тим, як вона розмовляє й пише, а не за тим, як вона робить фонетичний розбір слова. Нинішня програма з української мови передбачає багато годин на теорію мови. Найкращим показником перевірки орфографічних та пунктуаційних навичок школярів є диктант. Проте сьогоднішня програма з української мови кількість диктантів звела до мінімуму — по 1 на семестр. У 5—9 класах учні детально вивчають теорію мови. Чи кожному випускникові вона потрібна в такому обсязі, як абітурієнтам гуманітарних факультетів? На мою думку, програма ЗНО з української мови для вступників на природничі факультети повинна передбачати теми, що мають прикладне значення : орфографію, пунктуацію, розвиток мовлення. Отже, при складанні тестів ЗНО з української мови варто враховувати напрям, який обирає майбутній абітурієнт. Але завжди можна знайти вихід зі ситуації. На прикладі нашої школи скажу, що українську мову ми вивчаємо, як кажуть, із життя: аналізуємо вивіски, різноманітні інструкції, оголошення, телепередачі — так учні краще запам’ятовують матеріал про чистоту рідної мови. Дітей необхідно готувати до життя в суспільстві, навчити відбирати краще—гірше. Дитина мусить уміти дати собі раду в житті, навіть елементарно заповнити різні бланки в тому ж банку чи на пошті. Ось вам і практичний урок з української мови.
— Не є таємницею, що для сучасних дітей часто не мають авторитету ні батьки, ні вчителі. Як даєте собі раду зі своїми учнями?
— Із дітьми в нас немає проблем. Частіше це трапляється з батьками. Навіть якщо поведінка чи успішність дитини не на належному рівні, це не так складно подолати, як відсутність спільної мови з батьками. Для прикладу: є багато дітей із порушеннями постави, зору, просто гіперактивних. Звісно, що вчитель, який працює з класом, завжди є обізнаний зі станом здоров’я учня. Саме завдяки цьому, на жаль, іноді постає питання: а чи самі батьки знають про здоров’я власної дитини? Часто дитині легше розповісти про свою проблему вчителеві, аніж батькам. Важливо лише знайти підхід до дитини. Надмірна зайнятість батьків роботою мало кому залишає час на спілкування.
— Сьогодні ми часто чуємо нарікання на якість інформаційного середовища, яке значною мірою формує світоглядні орієнтири наших дітей. Ваша думка з цього приводу?
— Світ змінюється, не завжди ці зміни нам до вподоби, але ніхто не залишається осторонь. Нарікати немає сенсу, треба просто добре робити свою роботу і тоді ми зможемо виховати наших дітей відповідно. І в цьому надзвичайно важливий вплив традицій. Мета сучасної освіти — формування людини глибокої внутрішньої культури. У нашій школі, яка виховує учнів у найкращих галицьких традиціях, однією з основних цілей є виховання патріотизму, який ґрунтується на культурі Західного реґіону України. Учителі постійно вдосконалюються та працюють творчо — це шлях сучасної освіти: виховати творчу особистість можливо тільки через співтворчість дитини з творчим педагогом. Наші учні постійно задіяні в численних проектах: відзначення 100-ліття від дня народження патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого, Шевченківські дні, заходи, присвячені пам’яті Маркіяна Шашкевича, — такі врочистості відбуваються в найкращих залах Львова. Школа співпрацює з музичним училищем, музеями, театрами міста, УКУ, духовенством. Робимо багато, але можемо більше. Заважають деякі труднощі, зокрема відсутність у школі арт-класу для уроків музики та мистецтва. А облаштувати такий клас можна було би на просторому шкільному горищі. Уже й проектно-кошторисна документація готова, витрати підрахували — трохи більше за 80 тис. грн. Зверталися по допомогу, здається, до всіх — виконавчої влади, депутатів усіх рівнів, підприємців. Наразі ніхто не відгукнувся.
— Свого часу активно обговорювалося запровадження 12-річної освіти. Чи, на вашу думку, доцільно було додати ще один рік навчання?
— 12-річна освіта — це не просто чиясь примха, а завуальоване перекидання на плечі вчителів виховання дітей віком до 18 років. Школа не може прийняти таку кількість дітей — класи були би переповнені. І ще слід урахувати акселерацію. Так, дитина в школі є контрольована, але ж це не вирішення проблеми — замість забезпечення зайнятості дітей продовжити на рік навчання в школі. У нас фактично знищена система профтехосвіти, немає розвивальних державних клубів, спортивних шкіл. Приватні мистецькі чи спортивні школи далеко не кожен зможе оплатити. А тепер — ще й закривають маленькі сільські школи: мовляв, є програма «Шкільний автобус». Та чи багато тих автобусів? А скільки здібних дітей у селах не має доступу до належної освіти?! Прикро, але вища освіта за кордоном — на порядок вища, аніж у нас. У мене душа болить, коли наші найкращі випускники їдуть у виші за кордон, — виїжджає еліта нації. Багато проблем є в нашій освіті, але кожен мусить сам усвідомити, як їх вирішувати.
Розмовляла Оксана Нагірна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply