Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 23, 2017

Кирило Говорун: «Релігія повертається у публічну європейську політику»

Автор:

|

Серпень 03, 2017

|

Рубрика:

Кирило Говорун: «Релігія повертається у публічну європейську політику»

Кирило Говорун — архімандрит, кандидат богослов’я, доктор філософії, професор університету Лойола-Мерімаунт у Лос-Анжелесі (штат Каліфорнія). Тисячі священиків спостерігають за ним з інтересом та надією. Прямим маркером цього є те, що його книга «Публічна теологія» миттєво розходиться по священичих руках.

Україна — найменш націоналістична
— Як політикові сумістити віру та його повсякденне життя?
— Це складне питання, немає універсального його розв’язання. В американському контексті, наприклад, політик не може не демонструвати релігійності. Навіть якщо йому душа не лежить до цього. В Європі ж навпаки — навіть якщо душа лежить, не можна демонструвати свою релігійність. Але нещодавно в італійському місті Болонья відбувся форум, засідання Європейської академії релігії, яка стала новим етапом у процесі, скажімо, повернення релігії в політичну площину. Все більше європейських політиків відкрито демонструють своє релігійне бачення. Це гарна тенденція. Не бачу проблеми, коли політики демонструють своє релігійне переконання. Але раніше Церква зловживала політичним впливом, а політики зловживали Церквою. Як наслідок, у ХІХ І ХХ ст. відбувся процес радикальної секуляризації — відділення Церкви від держави та суспільства. Зараз бачимо, що ця секуляризація сходить нанівець.
— Часто священики мімікрують під лібералів…
— На заході Церкви поляризовані. Вони вже давно беруть участь у культурних війнах. Але здебільшого це протистояння між ідеологіями, або ж, якщо йдеться про Америку, між двома великими партіями — республіканською та демократичною. Церкви часто погоджуються бути інструментами в цих війнах. А є ще національна ідея, яка дуже вплинула на православні Церкви, які фактично ототожнили себе з національними ідентичностями. Замість того, щоб мати свідомість вселенської Церкви, вони пристали до партикулярної, відокремленої від інших Церков національної ідеї.
— Тітка моєї подруги, вона зі Західної України, до останнього дня молилася за себе, за рідних і за український народ. На порозі власного переходу молитися за народ — це ж зворушливо…
— Йдеться про націоналізм як дещо інше. Спочатку національна ідея відігравала позитивну роль у захисті прав національних меншин, у т. ч. православних, які існували на території Османської й Австро-угорської імперій. Ці меншини потерпали, були ображені в правах, були громадянами другого сорту. А національна свідомість допомогла їм вибороти рівні права з іншими національними громадами. Потім, із еволюцією національної ідеї, вона перетворювалася на привід зверхнього ставлення до інших народів. Такий націоналізм призвів на початку ХХ ст. до збройних конфліктів між православними народами. Те, що ми зараз маємо на сході України, — наслідок московського націоналізму. Зараз Україна потерпає від зверхнього ставлення до себе. Але Україні важливо самій не заразитися зверхнім ставленням до інших. Нещодавно американський центр, який досліджує релігійне життя у всьому світі, провів масштабне дослідження ситуації з націоналізмом у Східній Європі. Він дійшов висновку, що серед православних народів націоналізм — набагато поширеніше явище, ніж серед католицьких чи протестантських. Серед православних перші позиції зайняли Греція, Вірменія та Грузія — там більше 80 % опитаного населення вважали, що їхня культура вища, ніж культура інших народів. На найнижчому щаблі опинилася Україна (40 %).

Політики використовують Церкви заради своїх інтересів
— Чи варто українській Церкві залишатися в єдності з Московським патріархатом?
— У Церкві завжди існували відцентрові та доцентрові процеси. Згадаємо апостолів Петра і Павла. Петро представляв тих у ранній християнській громаді, хто вважав, що треба замкнутися в собі. А Павло, навпаки, казав, що не можемо зберегти благу звістку, коли ми будемо тримати її для себе — її треба передавати далі.
— Відкритість і закритість — це про інше. Я про короткий повідок Москви, на якому тримають УПЦ МП…
— Роль Москви в цьому процесі є в тому, що вона йому сприяє, його інспірує і підтримує. Але це збігається з внутрішнім настроєм тих, хто зараз приймає рішення всередині Церкви. Але навіть на Київський патріархат, який здобув трофей Революції гідності, забрав його зі собою і замкнувся з ним у своїй юрисдикційній комірці.
— Повертаючись до долі української автокефалії?
— Маєте на увазі єдину помісну Церкву?
— Спочатку треба відірватися від Москви. Доля єдності — друге питання…
— Зараз ситуація гірша за ту, яка спостерігалася одразу після Революції гідності, коли шансів на незалежний статус для української Церкви було набагато більшим. Ці шанси значною мірою втрачені. Велика кількість парафій і єпархій залишаться за будь-яких умов у тому статусі, який мають. А що робити з людьми? Не бажаючи ходити в Московський патріархат, вони просто залишають Церкву. Бо ті, котрі зараз не хочуть у Київський патріархат, як у не визнану Церкву, цієї альтернативи не бачать. Не хочуть і в греко-католицьку церкву, бо вона католицька. В світі є можливість знайти собі Церкву інших православних визнаних юрисдикцій. І в Україні може бути створена така сама можливість.
— Шлях визнання КП Константинополем — кращий за статус-кво…
— Мати свій патріархат Україні не завадить. Але політики використовують Церкви заради своїх інтересів. Найбрутальнішим був Янукович, і хрестоматійною стала його спроба усунення з посади митрополита Володимира. Єдина помісна церква — мрія багатьох. Але найкориснішим це може стати для влади. Адже уніфікованість — зручний інструмент, щоб використовувати Церкву. А якщо буде кілька альтернативних канонічних юрисдикцій, то їх важко буде контролювати.

Фундаменталісти ніколи не вимруть
— Які ще проблеми Церкви вважаєте гострими?
— У православному світі набирає сили модель, яка зараз реалізовується в Російській православній церкві, — монархічна. Ця модель існувала в період середньовіччя, тоді й поширилася в православному світі. Є тенденція збільшення дистанції між церковними чинами. Вищі щаблі церковної ієрархії все менше розуміють, що відбувається знизу, і не мають емпатії до того, що там відбувається. Зростає й фундаменталізм усередині Церкви. Фундаменталізм є в ісламі, індуїзмі, буддизмі, християнстві. І хоча він спочатку був ідентифікований в американських протестантських конфесіях, зараз можемо говорити і про православний фундаменталізм. В Україні православні фундаменталісти намагаються зупинити процес оновлення післямайданного суспільства, виступаючи на боці радянського минулого, корупції та несправедливості.
— Росія нам цей фундаменталізм експортувала…
— Згоден. Проте фундаменталізм — не лише російське явище. Але Росія зробила його інструментом своєї політики. Є Й український фундаменталізм. Візьміть єпископа Лонгіна Жара.
— Росія йому дала ін’єкцію цього мракобісся…
— У нього є й румунський бекграунд. У Румунії фундаменталізм також сильний.
— Він отримав гроші від патріарха РПЦ Кирила, олігарха Фірташа…
— Я чув про його стосунки з Фірташем, але він має підтримку всередині МП. Думаємо, що приберемо чинник Москви і все зацвіте і запахне? Ні, адже всередині залишаться все ті ж явища.
— Фундаменталісти не вимруть?
— Фундаменталісти ніколи не вимруть. Фундаменталізм в Україні зникне лише тоді, коли припиниться модернізація суспільства. Якщо ви цього хочете, тоді фундаменталізму не буде. А якщо хочете, щоб суспільство оновлювалося і змінювалося, фундаменталісти залишаться. Вони є в КП, навіть у УГКЦ. Візьміть довгалітів, наприклад.
— Це проект Кремля…
— Але це також люди, у яких є певний світогляд. Спецслужби можуть використовувати його. А це можливе лише там, де є щирі переконання.
— У своїй книзі ви багато пишете про Майдан…
— Майдан був спробою виходу України з епохи модерну в післямодерний світ. Незалежно від того, єврей, українець, татарин чи росіянин — якщо людина сповідує ці цінності, вона є учасником соціального процесу побудови нової нації. Гадаю, що це був головний імпульс Майдану. А зараз бачу спробу трансформувати цей імпульс виключно в націєбудування за етнічною ознакою.
— Але МП має вибачитися за відторгнення окремими її священиками своєї армії?
— Звісно, що має. Але з точки вибачення недостатньо. Якщо є порушення закону, має бути й покарання. Я ще 2014-го казав, що потрібна абсолютна рівність усіх перед законом. У т. ч. для священства. Незастосування закону до всіх без винятку значною мірою призвело до сепаратизму. Люди, котрі звикли вважати себе винятком зі закону, дозволяли і продовжують дозволяти собі підтримувати сепаратизм. Якби вони знали, що за все треба відповідати, то зайвий раз подумали б, до чого закликають.
Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...