Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Катерина Крива: «Медаль спала разом зі мною, під подушкою»

Автор:

|

Липень 06, 2017

|

Рубрика:

Катерина Крива: «Медаль спала разом зі мною, під подушкою»

Катерина Крива з тренером

Українка Катерина Крива нещодавно стала дворазовою чемпіонкою Європи з карате. 2020 року цей вид спорту дебютує на Олімпіаді.
— Вирішальним поєдинком чемпіонату Європи в Туреччині в індивідуальній першості я би назвала чвертьфінал проти багаторазової чемпіонки світу й Європи Серап Осчелік, — розповіла Катруся. — Неодноразово зустрічалася з туркенею на різних турнірах, та перемога щоразу була на її боці. Початок поєдинку на татамі Ізміту також був на користь туркені (0:1). Та я зібралася, провела удар ногою у голову і вперше перемогла Осчелік — 3:1. У півфіналі моєю суперницею була македонка Бісерка Радулович. Раніше я не перетиналася з нею на татамі. Знала лишень, що Бісерка перемагала на юніорських змаганнях, і що легко призвичаїлася до дорослого спорту. Спостерігала, як швидко вона пересувається та діє, як тактично перемагає опоненток. Суперниці почувалися безсилими проти Радулович. Та мені вдалося її переграти. Моя «фішка» — дистанційна робота, а Бісерка ніяк не могла підлаштуватися під мене. Наприкінці зустрічі вона взагалі «попливла», й я «розстрілювала» її з усіх положень (6:0). А от із німкенею Дуйгою Бугур, котра була моєю суперницею у «золотому» поєдинку, ми знайомі віддавна. Тричі я перемагала німкеню, і тричі віддавала першість їй. А у цьому фіналі відчула, що вона боїться мене: на атаки заходила невпевнено, не завершувала їх. Тож легко обіграла її — 8:1.
— Крім відчуття дистанції, що ще найкраще характеризує ваш стиль ведення двобою?
— Мій тренер Ігор Богдан називає мене універсальним бійцем: можу однаково ефективно працювати як руками, так і ногами, завдавати зустрічних ударів і працювати в атаках першим номером. Додати до цього дистанційну гру та любов до маневрування, і стає зрозуміло, чому суперницям незручно змагатися зі мною. Підлаштуватися під мій стиль непросто.
— У командному турнірі яка зустріч стала для вас найпринциповішою?
— У нашій команді дівчата презентують легкі вагові категорії: Анжеліка Терлюга й Анастасія М’ястковська змагаються у вазі до 55 кг, Аніта Серьогіна виступає у категорії до 61 кг, а я — у 50 кг. У карате командні змагання цікаві тим, що до початку зустрічі ніколи не знаєш, суперниця якої вагової категорії протистоятиме тобі. Буває, найлегші дівчата змагаються з супертяжами. Звісно, коли суперниця значно важча за тебе, у цьому є певні труднощі. Та я волію у таких спарингах шукати переваги: ми, легенькі, значно швидші, хитріші, краще маневруємо. На чемпіонаті в Туреччині найскладнішою була фінальна зустріч із туркенями, які у жіночих змаганнях вважаються одними з найсильніших на континенті. Я першою виходила на татамі. Моєю суперницею була Якан Туба, новоспечена чемпіонка Європи у вазі до 55 кг. На початку я пропустила удар в голову і програла один бал. Та швидко надолужила згаяне: повалила її на татамі, отримала іппон і вивела нашу команду вперед (3:1). Аніта Серьогіна у своєму поєдинку не спромоглася перемогти Сараб Осчелік, із котрою я змагалася в індивідуальній першості (0:1). Заключний поєдинок проводила Анжеліка Терлюга, котрій протистояла Сейда Буруку, представниця важкої категорії. У нас була перевага у балах (3:2), тож нашу команду влаштовувала нічия. Та Ліка не погоджувалася на компроміс і здобула яскраву перемогу — 3:0. Так ми стали чемпіонками континенту!
— До цієї подвійної перемоги чемпіонату Європи вас привів Ігор Богдан…
— Ігор Орестович викладає карате у Львівському університеті фізкультури. Почала тренуватися у нього, коли вступила до цього навчального закладу. Мені знадобилося чимало часу, аби звикнути до нього. Вдома, у Новій Ушиці на Хмельниччині, я займалася карате у В’ячеслава Андроняка радше заради власного задоволення, ніж на результат. А у Львові лише через рік збагнула, що заради перемоги треба працювати більше, ніж звикла. Тренування у нас були довготривалі й інтенсивні, на початках постійно почувалася втомленою. Богдан — жорсткий наставник. Скільки разів плакала на тренуваннях! Та ось уже три роки сама треную дітей. І лише тепер почала тямити, що неможливо завжди бути приємною та приязною. Що бувають випадки, коли тренеру конче необхідно бути суворим. Інколи спортсмену здається, що він більше не витримує. І тоді тренеру потрібно відшукати у ньому приховані резерви. Через три роки я вийшла на відчутно інший рівень: у Сараєво (Боснія) на чемпіонаті Європи серед студентів ми з дівчатами стали переможницями командного турніру, а в особистій першості я зі зламаною рукою посіла п’яте місце. Ці змагання стали для мене трампліном на міжнародній арені: я почала більше змагатися на турнірах Прем’єр-ліги та різноманітних чемпіонатах і потрошку наближатися до п’єдесталу пошани.
— Одразу повірили, що «золото» континентальної проби дісталося саме вам?
— І досі часом здається, що це був приємний сон. Ця медаль стала моєю першою нагородою на офіційних змаганнях. Наступні два дні, поки тривав чемпіонат, медаль спала разом зі мною, під подушкою (сміється). Аби в будь-який момент можна було пересвідчитися у реальності того успіху.
— Чому обрали саме карате?
— У Новій Ушиці вибір був не таким уже й великим. Була ще секція легкої атлетики. Цим видом спорту я і починала займатися. Якраз на той час з-за кордону до рідного міста повернувся тренер із карате В’ячеслав Андроняк, набирав дітей у секцію. Мій приятель Андрій пішов одним із перших, а згодом почав чи не щодня мене переконувати, що карате — найкращий вид спорту. Вдома у нього висіла груша, на якій він демонстрував мені різноманітні удари. От я й дозволила себе переконати. Андрій у подальшому не пов’язав своє життя з карате, хоча інколи й приходить у залу.
— Вам доводилося застосовувати навички, здобуті на татамі, у буденному житті?
— Аби домовитися з людьми, зазвичай сповна вистачає слів. Я не конфліктна людина, тож до сварок, а тим паче до кулаків, не вдаюся. Хоча якось такий випадок трапився і зі мною. Коли починала займатися карате, мій сусід-ровесник за першої-ліпшої нагоди дражнив мене: «О, каратистка йде. Дівка, а у хлоп’ячий спорт пішла! Та хіба це для дівчат — ногами махати?». Одного разу не витримала, зробила підніжку. Він упав, як підкошений. З того часу назавжди забув про жарти.
Розмовляла Олена Садовник, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...