Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 21, 2020

Катерина Черепаха: «В Україні досі існує дискримінація жінок»

Автор:

|

Квітень 18, 2013

|

Рубрика:

Катерина Черепаха: «В Україні досі існує дискримінація жінок»

Українські «берегині роду» XXI ст. усе більше перетворюються на сильних і незалежних жінок. Говорити про кухню й підгузки стає моветоном, утім, як і не знати про новинки в арт-галереях і на книжкових полицях. Змінюється світ, і, звичайно ж, змінюється місце жінки в ньому. Нинішні дівчата й жінки намагаються йому відповідати, водночас надалі поєднуючи давні, як цей світ, ролі матері, доньки та дружини. Про те, із якими проблемами зіштовхуються сучасні українки, розповідає Катерина Черепаха, директор департаменту соціальних програм Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна».

Рівень толерантності в ставленні до домашнього насильства в Україні – вищий
— Із якими проблемами українки найчастіше звертаються до Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна»?
— До нас звертаються ті українки, які хочуть виїхати за кордон із метою працевлаштування. Вони просять порадити, як убезпечити себе під час пошуків фірм. Або вже знайшли фірму й хочуть перевірити, наскільки її пропозиція є легальна. Звертаються родичі людей, які пропали, перебуваючи за кордоном, і є підозри або підстави вважати, що вони стали об’єктом торгу чи піддаються експлуатації або насильству. Звертаються й самі постраждалі. Іноді телефонують навіть із-за кордону. Також звертаються громадянки України, які страждають від домашнього насильства. Ті, хто хоче одружитися з іноземцем чи розлучитися з ним. Особливо, коли це стосується опіки над дітьми. Забрати дитину — важкий випадок. Тим більше, якщо шлюб укладено на території країн мусульманського світу. А якщо дитина перебуває там, забрати її фактично неможливо. Бувають ситуації, коли діти після розлучення залишаються з мамою, але вона веде асоціальний спосіб життя й недостатньо піклується про дитину. У нашій практиці трапляється й таке, що ми представляємо інтереси батьків.
— «Ла Страда» є міжнародним центром. Українки стикаються з такими ж проблемами, як і жінки Європи, чи їхні проблеми якось відрізняються?
— Проблеми є схожі, тому що всі ми — люди. Якщо взяти аспект торгівлі людьми, то досі Україна більше є країною походження. Хоча вона ж – і країна транзиту, адже в Україні експлуатують громадян й інших держав. Але це все-таки більше є країна-постачальник. Якщо говорити про розвинені країни (Францію, Німеччину), то вони — країни призначення. Європейці також можуть потрапляти в подібні ситуації. Що ж до насильства, то проблеми тут – однакові. Відмінність у тому, що рівень толерантності в ставленні до домашнього насильства над жінками в Україні є вищим. Це розглядається як сімейна справа, ба більше — як норма. За кордоном таке теж трапляється, але в нас досі жінці соромно говорити про це. І в європейських країнах – розвиненіші заходи захисту. Там діють приписи, ордери, заборони наближатися на певну відстань або час. Гіпотетично в Україні теж можуть бути попередження, але фактичне виконання… Там – триваліша історія центрів допомоги постраждалим жінкам. І в нас є такі притулки, але потрапити до них зовсім непросто, тому що треба мати низку документів.
— Тобто, якщо чоловік виганяє дружину з дому, вона повинна прихопити зі собою паспорт?
— Це – одна з рекомендацій, яку ми даємо. Якщо жінку фактично викидають на вулицю, то в неї немає часу на роздуми. Але якщо ця ситуація – не перша, або є передумови, і розглядається варіант втечі, то потрібно продумати план «евакуації»: куди можна буде піти, до яких служб звернутися. Важливо паспорт та інші документи, гроші, цінні речі мати із собою або в тому місці, звідки їх можна буде забрати. Мова йде й про документи дітей, папери на квартиру. Краще зробити це обдумано, а не спонтанно. Тому що, за законом підлості, буває так: нам на гарячу лінію телефонує жінка, яку вигнав чоловік, і запитує, куди їй іти. А це — п’ятниця, вечір. Куди писати, кому телефонувати? Якщо це – небезпечна ситуація, то можна піти в міліцію. Але звертатися в такий час у якусь іншу службу – проблематично.

Зґвалтування — це ганьба жінці, а не насильнику?
— «Ла Страда-Україна» з 1997 року працює задля запобігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми. Як змінилася ситуація в Україні відтоді?
— У 1990-х рр. торгівля людьми в 100 % випадків асоціювалася тільки з торгівлею жінками й тільки з експлуатацією в сексуальному рабстві. Зараз прийшло розуміння, що це — не лише торгівля жінками, а й торгівля чоловіками, дітьми; це – експлуатація праці. Це може торкнутися кожного, не залежно від статі та віку. За статистикою, відсоток постраждалих чоловіків збільшується, рівень трудового рабства – також. Змінився й рівень обізнаності громадян. На початку діяльності центру найпоширенішим запитом було: я хочу поїхати працювати за кордон. Ми запитували: куди? Нам відповідали: за кордон. То була одна велика країна – «закордон». У відповідь на запитання: чи отримали ви візу та яку? – люди дивувалися: а що, віза потрібна? Зараз ми бачимо, що люди більше цікавляться, як захистити себе. Це добре, тому що вони почали педантичніше ставитися до своєї безпеки. Уже є розуміння того, що торгівля людьми — це реальна небезпека.
— Чи для України ще актуальні проблеми дискримінації жінок і насильства над ними?
— Так, дуже актуальні. У тому числі, дискримінація через Інтернет, білборди. Адже вона проявляється в різних формах. Дискримінація під час прийому на роботу, розбіжність у розмірах зарплати, присутність на керівних посадах переважно чоловіків… І та неоплачувана робота, яку традиційно виконує жінка: догляд за дітьми й людьми похилого віку, домашня праця. Це, як і раніше, не розглядається як рівноцінний і повноцінний внесок жінки. Це – і дискримінаційна, сексистська реклама на білбордах та в пресі, наприклад, коли будматеріали рекламує оголена жінка. Це також і висловлювання вищих чинів, що місце жінки — на кухні. Ми створили прецедент оскарження таких висловлювань. Ми подали позов на ці слова Миколи Азарова. У суді програли, оскільки це не було розцінене як образа. Але ми навіть свій програш вважаємо за перемогу. Адже після позову й обговорень на це звернули увагу й у міжнародному співтоваристві.
Але основна проблема криється в тому, що така поведінка розглядається як норма, а не як дискримінація чи насильство. Якщо брати сексуальні домагання на роботі, то все одно винна – жінка: сама спровокувала, не в тому одязі прийшла. Той же приклад з Оксаною Макар. Це однозначно був злочин, але які були коментарі… «Сама винна, вона так поводилася». Річ – не в поведінці чи в тому, із ким вона пішла, як була одягнена. Річ у тому, що люди, які зробили це, — скоїли злочин. Можна пояснити причини різних учинків, у тому числі вбивств. Наприклад, у злочинця була дитяча травма, яка в дорослому житті обернулася трагедією. Але це – не виправдання подібних дій. Те ж стосується й домашнього насильства. Чоловік побив дружину, тому що в нього був поганий день і накричав начальник, а вона не так підігріла суп. Причини його поведінки можна знайти, але вони не можуть слугувати виправданням таких учинків. Сумно, що, як і раніше, насильство розглядається як провина жінки. Зґвалтування — це ганьба жінці, а не насильнику, тому що сама винна.

Найчастіше страждають від змішаних форм рабства
— А проблема торгівлі жінками?
— Ця проблема також досі існує, тому що до неї залучаються досить уразливі групи. Це можуть бути випускники інтернатів, вихідці з соціально неблагополучних сімей, у яких обмежений доступ до інформації. Найчастіше жінки страждають від змішаних форм рабства: трудового й сексуального, сюди може додаватися сексуальне насильство. А кожен вважає, що це може трапитися з ким завгодно, тільки не з ним. Так думають і чоловіки, і жінки.
— Які країни – найбільш небезпечні для українок? Де найчастіше наші співвітчизниці потрапляють у сексуальне чи трудове рабство?
— Найнебезпечніших країн немає. Але у певні періоди якісь країни є популярнішими для виїзду. У 1990-х виїжджали до Німеччини, Австрії. Потім стали актуальними країни колишньої Югославії. Останніми роками це — Польща, Чехія, Росія, Туреччина. Для західної України популярні були Італія, Іспанія, Польща та Португалія.
— Як українкам, які виходить заміж за іноземців, убезпечити себе?
— Ми рекомендуємо поцікавитися законами країни, до якої дівчина має намір їхати. Зокрема, законами про отримання громадянства, особливостями шлюбного контракту. Рекомендуємо складати цей контракт, щоб окреслити рамки своїх прав і можливостей. Коли дівчина переїжджає в країну чоловіка, то позначається різниця в традиціях, у менталітеті. Навіть якщо чоловік жив в Україні й жодних претензій не мав, то після повернення на батьківщину на нього тисне сім’я, оточення та друзі. Про це потрібно думати, тому що під час розлучення виникають труднощі. Якщо сама жінка ще якось може вирватися, то забрати дитину (особливо, якщо та народжена й оформлена там) – дуже складно. Якщо українка виходить заміж за іноземця, то суперечки при розлученні вирішуються законодавством тієї країни, де вони живуть. Крім того, треба уточнювати, через який час у шлюбі дівчина зможе отримати посвідку на проживання або громадянство.
Розмовляла Тетяна Григор’єва, ForUm

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply