Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

Канадські байкери: «Реальна подорож починається, коли всі плани руйнуються»

Автор:

|

Липень 27, 2017

|

Рубрика:

Канадські байкери: «Реальна подорож починається, коли всі плани руйнуються»

Із Френсісом Волчем та Єном Нешем група українських журналістів перетнулася на борту порома «Каунас Сівейс» судноплавної компанії «Укферрі», який йшов маршрутом «Батумі-Одеса». Спочатку канадці привернули увагу своєю відкритістю та дружелюбністю. Потім здивували крутими байками KTM, екіпіруванням і неосяжними наплічниками. Якби були б юнаками, захопленими мототехнікою, було б зрозуміло. Але хлопцям добряче за сорок. Френсіс Волч живе на маленькому острові Канади, а Єн Неш — у Торонто. Дуже молодечі на вигляд, хоч одному 55 років, другому — 54. Мають приватну практику дантистів, а байкерство для них — гобі, але цілком серйозне. Зараз відбувають чотиримісячний мотопробіг.
— Куди прямуєте і звідки?
Єн Неш: — Позаду 10 тис. кілометрів шляху і з десяток країн, попереду — ще стільки ж. Сам пробіг почався в Лондоні, куди в середині травня ми прилетіли літаком з Канади разом з мотоциклами. Проїхали Францію, Бельгію, Люксембург, Швейцарію, Австрію, Німеччину, Словенію, Хорватію, Боснію та Герцоговину, Чорногорію, Грецію, Македенію, Туреччину, Вірменію, Азербайджан і Грузію. Зараз ідемо поромом із Батумі в Одесу. Звідти їдемо на Кишинів і Румунію, після чого наші дороги розходяться: один попрямує на південь, а інший — до Скандинавії. У вересні ц. р. зустрічаємося в Англії та вирушаємо додому.
— У подорожі є мета? Наприклад, книгу написати, кіно зняти…
Френсіс Волч: — Ні, лише враження… У нас немає довіри до перси. Всі пишуть різне та суперечливе, тому вважаємо за краще бачити своїми очима, як живе світ. Звісно, ділимося враженнями про побачене. У нас є сторінка у Facebook, де я виставляю пости про подорож і світлини, веду листування.
— І чим вас потішив світ?
Є. Н.: — Те, що 93 % людей дуже доброзичливі. Дивувала щедрість незнайомців і зустрічі з людьми, котрі просто хочуть привітатися, побажати найкращого, допомогти, чим можуть. У Греції наш товариш потрапив в аварію, довелося вісім днів чекати нову запчастину до байку. Ми потоваришували з місцевими байкерами, і вони відкрили нам свої будинки та серця, активно в усьому підтримували, допомагали, влаштовували нам культурну програму тощо. Потішили красиві міста, зокрема, в Словенії, яка стала для нас справжнім відкриттям! Сподобалися Баку та Тбілісі. Баку дуже розвинений технічно. У цих містах багато будинків, що мають історичну цінність. Вони в хорошому стані і перебувають під охороною держави, що свідчить про трепетне ставлення до історії. Поринути в історію — це також одна з цілей мотопробігу. Постійно дивувала різниця в культурах. Світ різноманітний, і це чудово!
— Де ви зупиняєтесь на відпочинок і ночівлю?
Є. Н.: — Буває, що в готелях, хостелах. Хоча все своє веземо з собою, в т. ч. намети, в яких живемо частенько. У Батумі, щоб скоротити дистанцію, дати відпочинок собі і байкам, пересіли на пором української судноплавної компанії «Укрферрі». Тут напрочуд смачно і щедро годують, можна просто розслабитися, що вдається далеко не часто.
— Ви проїхали стільки країн, мабуть, склали для себе рейтинґ найкращих і найгірших доріг…
Ф. В.: — Наша точка зору дуже суб’єктивна, адже ми зумисне пхаємося туди, де бездоріжжя. У Болівії були в таких нетрях, що вибиралися лише за допомогою навігатора. В Європі такої екзотики мало, в більшості країн облаштовані автобани. Хороші дороги в Туреччині, яка взагалі дуже активно будується та розвивається. Найжахливіші дороги в Албанії й Азербайджані. До речі, там нас найбільше зупиняли поліціянти.
— Чого хотіли?
Є. Н.: — Бакшиш.
— Що, отак відкрито вимагали?
Є. Н.: — Так, майже всі. Не відставала від них і митниця. З нас взяли 700 USD за розмитнення запчастини, яку ми були змушені замовляти після поломки байка. Для порівняння скажу, що в такій самій ситуації в Греції не було нічого подібного.
— А в Грузії поліціянти вимагали гроші? Там свого часу екс-президент Саакашвілі дуже почистив ряди правоохоронців, викорінюючи хабарництво…
Ф. В.: — У Грузії з таким не стикалися з вимаганням жодного разу.
— Що не вдалося в мотопробігу, були якісь розчарування?
Ф. В.: — Нам відмовили у відвідинах Ірану, пославшись на несприятливий політичний момент. Були великі плани відвідати Монголію, а через неї піти на Владивосток, але в Туркменії виникли проблеми з візами. Тому були змушені на марші змінювати маршрут. Ми з Єном вибрали Кавказ, а троє наших друзів-байкерів поїхали в Узбекистан. Двоє перетнули кордон, а третій потрапив в піщану бурю, під час якої втратив частину речей, в т. ч. паспорт, який просто полетів у пустелю. Зараз він біля кордону чекає, поки йому видадуть новий документ.
— То у вас ціла група?
Є. Н.: — Спочатку нас було п’ятеро, всі приблизно одного віку й одного фаху.
— Як довго готувався мотопробіг?
Ф. В.: — У середньому — від трьох до шести місяців. Багато часу зайняло оформлення віз (найбільше бюрократів — в Узбекистані та Росії). Тим, хто давно не їздив, потрібно було тренуватися і відновити навички водіння, одному була потрібна реабілітація після аварії в Мексиці. Аварія там сталася просто посеред пустелі, тому медична допомога до нас добиралася вісім годин!
— Нічогенький екстрим! Як вас рідні відпустили після такої історії?
Ф. В.: — 28 років тому ми з дружиною Меґґі на одному мотоциклі поїхали у весільну мандрівку Європою, яка тривала три місяці. Ще ми з нею літали в Еквадор, який пройшли на орендованому байці. Так що дружина не лише розуміє моє захоплення, а й розділяє його. Вона б і зараз поїхала, але моїй мамі 96 років, її не можна залишити одну, тому дружина вирішила залишитись із мамою. Але я все ж сподіваюся, що на якомусь етапі Меґґі приєднається до мене. Можливо, це буде Шотландія. Крім дружини, величезну допомогу надають моя сестра Кетлін і брат Браян. Знаю, що й інші члени сім’ї зробили б те саме, але намагаюся не перекладати свій тягар на близьких. У кожного члена нашої команди за спиною стоїть людина, котра тебе розуміє.
— Мабуть, такі подорожі вимагають не просто зусиль, а ще й чималих коштів? На чиї гроші їздите, може, є спонсори?
Є. Н.: — Ні, ми витрачаємо власноруч зароблені кошти. Я, наприклад, щелепно-лицьовий хірург, заробляю достатньо, щоб виділити 15 тис. CAD на чотиримісячний пробіг.
— Що у ваших планах?
Ф. В.: — Як і раніше, мрією залишається Монголія. Але є таке прислів’я: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Хоча з досвіду знаємо, що реальна подорож починається, коли всі плани руйнуються!
Розмовляла Ольга Коростельова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...