Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

Каха Бендукідзе: «Якщо не проводити реформ, країни не буде»

Автор:

|

Липень 03, 2014

|

Рубрика:

Каха Бендукідзе: «Якщо не проводити реформ, країни не буде»

Каха Бендукідзе

Каха Бендукідзе — радник Президента України. Він більше схожий на борця сумо, а не на успішного в минулому бізнесмена й автора радикальних економічних реформ. Незважаючи на зрозумілу поважність і неквапливість у жестах, розум п. Бендукідзе — чіпкий, а мова — гостра. З 2004-го по 2008 рік він був державним міністром Грузії з координації економічних реформ.

Дефолт — надто м’яке слово
— Ви з’явилися в Києві ще до президентських виборів у групі якихось радників. Що це за група?
— Це — ініціатива канадського уряду. Зібрали групу: два канадських українці-професори, два американських економісти-професори і я, як практик. Наше завдання — обговорювати те, що відбувається, і давати раз на місяць стратегічні поради. Ми працюємо при Міністерстві економіки. Наші поради матимуть користь, тільки якщо вони будуть реально використовуватися. Але не думаю, що радники здатні переломити плин історії. Це — із галузі міфології, що якісь радники прийдуть і допоможуть. Якщо людина не хоче, її порадою не змусиш.
— А наскільки сприйнятлива українська влада до ваших порад?
— Під час виборчої кампанії всі були обережні. Відбулася радикальна революція, а наслідки — не радикальні. Хід думки й завдання — сучасна модернізована Україна, але передвиборчі відчуття притупляють цей радикалізм. У мене була зустріч із міністром фінансів, я побачив дуже адекватне розуміння ситуації та проблем. Ця людина називає речі своїми іменами. Ми відкрито обговорювали питання кримінальних процесів у фінансовій сфері. Україна перебуває в дуже важкому стані.
— Важкий стан — це на межі дефолту?
— Дефолт — надто м’яке слово. В Україні ми спостерігаємо набір таких поганих речей, які «не зовсім сумісні з життям» пацієнта, висловлюючись мовою лікарів. Величезний бюджетний дефіцит, величезна частка валового внутрішнього продукту перерозподіляється державою між державними установами, наче це — Німеччина. Але в Німеччині якщо йдуть гроші на утримання Бундесверу, то Бундесвер існує. А тут гроші йдуть на утримання армії, а армії немає. Це означає, що уряд їх краде.
— Це — якесь повне відчуття безнадії …
— Так, хворий — у жахливому стані. Але є добре — Майдан. Це означає, що народ не хоче так жити далі. Майдан — не як місце, а як процес пробудження українського народу та його бажання стати господарем власної долі. Цей процес почався, але ще не скінчився. Революція триває і, гадаю, ще не скоро закінчиться. Таку неефективність може вимести тільки революція.

Реформи — це війна з неефективністю
— Дефолт міг би стати очищенням для української економіки…
— Це — одна з моделей. Мова йде про те, щоби скасувати всі накопичені попереднім популізмом зобов’язання.
— Точно так само, як девальвація гривні — благо для українських виробників, але в ситуації страшної політичної кризи призводить до того, що зубожіле населення не готове терпіти дефолт і девальвацію. Наскільки небезпечна ця пастка?
— Якщо не проводити реформ, країни не буде. Якщо проводити реформи, є шанс урятувати Україну. Бездіяльність — смерть, дія може врятувати, і вибір тут — за народом і за елітою. Зрозуміло, що люди бояться діяти радикально.
— Коли ви починали реформи в Грузії, там же фактично було дно?..
— Так, якоюсь мірою це було дно. Але був величезний мандат довіри до Саакашвілі та нової влади. Кілька місяців після революції ми втратили на написання якихось планів реформ. Не треба писати жодних планів. Треба робити, робити й робити.
— Робити треба дуже багато всього й відразу…
— Є реформи, болючі для більшості, — знищення енергетичних субсидій, хоча їх можна замістити прямими грошовими субсидіями людям, монетизувати цю справу, і болючість буде не така гостра, хоча все одно буде. І, звісно, газова реформа, яка майже всіх торкнеться.
На іншому кінці — реформи безболісні, навіть позитивні. Наприклад, візьмімо судову реформу. Це — одна з головних економічних реформ. Так само різко скоротити бюрократію — теж реформа. Постраждають тільки бюрократи. У Грузії бюрократи стали ворогами режиму, але їх — меншість, а більшість від них звільнилася. І ще одна дуже важлива навіть не реформа, а супер-реформа — це те, що називається силовим блоком. В Україні є 300 з гаком тисяч міліціонерів, котрі, щоправда, зовсім і не міліціонери. Що з ними робити? Треба виганяти.
— Тоді вони стануть бандитами…
— Якщо ви розпустите цю міліцію й наберете іншу, таку ж, — тоді так. Але якщо ви розпустите цю міліцію й наберете втричі меншу за кількістю, але дієздатну, ефективну, то, гадаю, ніхто бандитом не стане. Традиційно реформи в пострадянських країнах проходили так, що силовики — проти реформ, вони, як державники, – проти лібералів, котрі «розвалюють стабільність» своїми реформами. Грузія в цьому сенсі — унікальний приклад і випадок. Якщо це вдасться повторити тут, тоді успіх — гарантовано.

Соромно має бути українцям продавати зброю тим, хто їх убиває
— Грузія повністю розірвала свої економічні відносини з Росією. Здавалося, що вона помре, але цього не сталося. Чи варто Україні взагалі віддалятися від російського ринку?
— Залежність Грузії від Росії була ще більшою, ніж в Україні. Зовнішня торгівля України поділена на дві майже рівні частини. У випадку з Грузією Росія була найголовнішим торговельним партнером, а потім стала шостим за розміром. Гадаю, що першим торговим партнером вона вже не стане. Коли Росія закрила свій ринок, економіка Грузії зросла на 10,4 %. Але вона зросла б іще більше, якби цього не сталося.
В Україні ситуація — набагато принциповіша. Що ще Росія, російська влада повинні зробити з Україною, щоби тут зрозуміли, що це — недружня країна? Київ захопити?.. Палити українські прапори прямо в центрі міста й кричати: «Геть хохлів!»?
— Ви впевнені, що Росія почне масштабну торгову війну проти України?
— Ембарго є неминучим не тільки тому, що таким буде рішення російського уряду. Є величезна впливове лобі, зацікавлене в торговельній війні проти України. Є десятки дуже впливових людей, котрі зі задоволенням «занесуть» у Кремль, аби закрити російський ринок для українських товарів. Вони на цьому зароблять.
— Раз ця торгова війна неминуча, то Україні треба теж іти на ескалацію й забороняти експорт до Росії військових двигунів і ракет?
— Двигуни — це питання національної гідності, а не економіки. Поставляти бойові ракети в країну, яка на вас нападає…
— А якщо більше нема куди їх постачати? Це ж — кілька тисяч безробітних…
— Краще їм платити… За всієї нелюбові до субсидій краще їх субсидувати, довічну пенсію дати, і щоб компанія думала про інші ринки й іншу продукцію… Зрозуміло, що ти не будеш «Сатану» продавати в інші країни, але конвертувати це виробництво можливо.
Ну, соромно має бути українцям продавати зброю тим, хто їх убиває. Ви маєте розуміти, що в них рішення стосовно двигунів уже прийняте. Розпочато будівництво заводу під Санкт-Петербургом. І стосовно ракет теж приймуть. Відмінність полягає лише в тому, що двигуни потрібні вже, а ракети ще почекають. У Росії — стільки ракет, що вона ще десять років протягне з ними, а за цей час щось нове створять.

Якщо Путін передумає, процесу так просто не зупиниш
— Чи Росія продовжуватиме економічний і політичний тиск на Україну?
— По-іншому вважати мені незручно. Чи щось сталося, що ставить під сумнів моє припущення?
— Російські війська не ввійшли в східну Україну…
— Це ж — показушні війська були. До Грузії ввійшло 80 тис. військ. На кордоні з Україною стояло 35 тис. Ну, хто повірить, що Росія вирішила окупувати 45-мільйонну Україну 35 тисячами, а чотиримільйонну Грузію — 80 тисячами? У Росії – 850 тис. солдатів тільки від Міністерства оборони, без внутрішніх військ. Україна — другий за чисельністю сусід. Якщо ви вирішили з ними воювати, то чи будете туди відправляти 4 % від ваших військ?
— У Крим же ввійшли й усе забрали…
— Крим — маленький, і там уже стояло 25 тис. А тут — 35 тис. Це просто для замилення очей, щоби була тема для розмови: «Ми відвели війська».
— Україну просто розколювати зсередини?
— Якщо завтра Путін вирішить: «Усе, я не можу дозволити собі зачепити Україну, Україна — свята земля російська, нехай роблять, що хочуть», – процесу вже так просто не зупиниш. Це як фарш із м’ясорубки — його не вдасться назад загорнути й зробити вирізку.
— Тож усе залежить від того, що відбуватиметься в Україні? Буде сильна країна — відіб’ємося…
— Тільки сильна держава здатна захиститися від зовнішньої аґресії. І противником проведення реформ зазвичай називається обережність стосовно населення, а реально це — завжди блокування всередині самої еліти.
— Після Помаранчевої революції теж були радники. Борис Нємцов був радником Віктора Ющенка, привіз якось величезну делегацію американських інвесторів. Вони п’ять годин просиділи, чекали Президента, а той, виявляється, забув і поїхав кудись. Що стане сигналом того, що не вийшло?
— Уже є сигнали, що виходить.
— Які сигнали?
— Щодо енергосубсидій у цих важких умовах було ухвалене рішення, підвищуються тарифи на газ. Гривню відпустили. Це свідчить, що уряд готовий діяти. Тут питання – таке: очі бояться, а руки роблять.
— Російський ліберал-економіст Іноземцев написав у статті про те, що «Бог із ним, з Донбасом, віддайте Донбас, відразу буде менше російських агентів, буде згуртованіша нація, менше навантаження на український бюджет». Такі варіанти варто розглядати?
— Ні. Це — фундаментальна помилка. Якщо це відбудеться внаслідок військової аґресії — це одна історія. А щоби самі здали свою територію – це означає, що гарантовано Київ, мати міст руських, незабаром буде російським містом. Ось тут розділимо: це нам не потрібно, а це нам потрібно… Так держави не створюються. Одна річ, коли до вас підходить бандит і каже: «Віддай гаманець — будеш жити». А якщо він підходить, а ти кажеш: «Ти – бандит? Ось тобі мій гаманець», тоді він і все інше в тебе забере.
Розмовляв Павло Шеремет, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...