Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

Іван Міклош: «Чому в Україні не так, як у Польщі чи Словаччині»

Автор:

|

Листопад 07, 2018

|

Рубрика:

Іван Міклош: «Чому в Україні не так, як у Польщі чи Словаччині»

Його визнавали «найкращим міністром фінансів світу». Він працював у чотирьох урядах Словаччини і за відносно короткий час привів країну в «зону євро». Тепер Іван Міклош — голова стратегічної групи радників із підтримки реформ в Україні.
— Україна є однією з країн, яка не використовує свій потенціал. Цей потенціал величезний. Наприклад, 1992 року Deutsche Bank робив аналіз і порівнював колишні «республіки СРСР», оцінюючи, які з них мають шанси швидкого зростання і бути успішними. Й Україна, згідно з цим дослідженням, була на першому місці серед пострадянських країн. Вона мала кращі шанси, ніж країни Балтії, проте цим своїм потенціалом не скористалася. Чому? Тому що не провела реформи і не було інтеграції до Європейського Союзу (ЄС). Ті країни, які провели реформи й інтегрувалися в ЄС, тепер уже на значно вищому рівні. Порівняймо Україну зі Словаччиною. Економічні показники, виробництво валового продукту на душу населення на момент проголошення незалежності України, а Словаччина також тоді виникла як незалежна держава, був на тому ж економічному рівні. Тоді порівнюваними були економічні показники України, Словаччини і Польщі. Зараз різниця — величезна. Щодо купівельної спроможності населення, то в Словаччині вона в понад чотири рази вища, але номінально (у доларах) — це в сім разів більше на душу населення, ніж в Україні. Україна 27 років тому була індустріально розвиненішою, ніж Словаччина. Україна будувала літаки та ракети, а Словаччина — ні. А тепер через відсутність реформ Україна переважно експортує зерно, сталь, сировину, а Словаччина — надсучасну продукцію машинобудування й автівки. Та люди скрізь однакові. Тому не бачу жодної різниці між людьми в Україні та Словаччині. Цілком очевидно, що в України, за умови прогресивних реформ і прогресу щодо євроінтеграції, є можливості використати свій досі не реалізований потенціал і згодом мати високе та стійке економічне зростання. А воно, своєю чергою, є тим, що може забезпечити найважливіше — покращення рівня життя та високі зарплати.
— Ви кажете, що не бачите різниці в людях, у людському потенціалі, а як щодо так званої політичної еліти? Яка роль влади в реалізації потенціалу країни?
— Реформи й інтеграція — процеси, якими необхідно управляти. Треба, щоб цими процесами керували уряди, що змінюються. Коли Україна виникла, то перший президент і українська політична еліта, як ви її назвали, сказали: спочатку будуватимемо інституції незалежної держави, а реформи проводитимемо згодом та й то не такі жорсткі, як у Чехо-Словаччині або Польщі, бо це шкодить людям. Однак, як показали ці десятиліття, все сталося навпаки. Активні реформи, які спочатку видавалися жорсткими, швидко навели порядок, привели інвестиції, принесли євроінтеграцію та сталий економічний розвиток. А українська політична еліта не зосередила свої пріоритети. До чого це призвело, ми знаємо. Величезна інфляція у 1990-х, безлад, не діяли закони, зародилася величезна корупція. Так звані червоні директори використали цей безлад і через зловживання своїм становищем створили фактично свій приватний бізнес на колишніх державних підприємствах. А потім ці олігархи, зловживаючи своєю економічною і політичною владою, почали опиратися реформам, бо вони розбагатіли завдяки їхньої відсутності.
— На Майдані люди вимагали змін, гідного життя й євроінтеграції. Із 2014 року слово «реформи» не сходить із уст українських політиків. Створено багато інституцій, які б мали сприяти реформам, зокрема й інститут радників, який ви очолюєте. Але чи є результат?
— Можна говорити про те, що після Євромайдану вперше в історії України почалися системні реформи в напрямку ефективної ринкової економіки та майбутнього членства в ЄС. З іншого боку, звісно, хтось каже, що можна було зробити більше і що ще багато треба зробити. Попри те, що рух є, Україна ще не пройшла «точку неповернення». Так, були великі можливості, й є країни, які, маючи менший потенціал, за коротший час встигли дуже багато. Словаччина є однією з таких. Є й країни, які робили все поступово, повільно змінювалися, але йшли в правильному напрямку. І стали успішними — Румунія, Болгарія, Польща. У Польщі були такі періоди, коли не проводилося реформ, існувала величезна корупція, не було інвестицій. А потім у стислі терміни провели дуже багато реформ. Склалася ситуація, коли це стало можливо політично. Тому що реформи завжди є більше політичним викликом, ніж технічним.
— То що ж вдалося за цих політичних умов зробити?
— У деяких галузях було зроблено чимало. Наприклад, найважливіше досягнення — макроекономічна стабілізація. Люди часто не розуміють, що це таке і чому це так важливо. Було досягнуто стабілізації у галузі публічних фінансів і знижено дефіцит. Взято під контроль інфляцію. Було запроваджено «плаваючий» курс, який дає можливість за рахунок незначних коливань мати певну стабільність. Була «вичищена» банківська система: установи, які лише крали гроші, закрили. Національний банк контролює ситуацію в банківському секторі, щоб ці проблеми назад не повернулися. Потім — пенсійна реформа. Погляньте, що сьогодні коїться в Росії. Пенсійна реформа є дуже чутливою в будь-якій країні. І те, як це було реалізовано в Україні, — дуже хороший приклад. Також медичну реформу розпочато, реформа освіти, дерегуляція — це успіхи.
— А де прогресу немає?
— У справі покарання за корупцію, у приватизації. Але сподіваємося, що таки буде прогрес, новий закон, але ми втратили чотири роки! На жаль, земельна реформа не була ухвалена, не скасували мораторій на продаж землі.
— А боротьба з корупцією?
— Не погоджуюся з тим, що відсутній будь-який прогрес у боротьбі з корупцією в Україні. Україна має закон про вільний доступ до інформації, є багато недержавних інституцій, які відкрито та прозоро працюють. Є енергетична сфера, де було потрібно провести реформи, які звужують простір для великої корупції — там багато було реалізовано. До Євромайдану існувала величезна різниця між цінами для населення і для промисловості — 12 % і 100 % відповідно. Цією різницею зловживали і крали мільярди доларів. Яким чином? А таким: купували газ, як для населення, а потім продавали його промисловості або на експорт набагато дорожче. Цей ресурс великої корупції було закрито, а з квітня 2016 року ціни для населення підняли до ринкового рівня. Чи постраждало населення? Ті, хто не може платити, отримали субсидію від держави і навіть не помітили цього здорожчання.
Інша галузь — банківська система. 80 банків закрили, а «ПриватБанк» націоналізували. Усі ці установи використовували, як важіль крадіжок грошей у держави, тобто у платників податків. Незалежний швейцарський аудит показав, що з «ПриватБанку» за десять років вкрали 5,5 млрд USD! Третє — податок на додану вартість. Величезна корупція існувала тут. Тепер там уже електронна, автоматизована система. І четверте — державні закупівлі. Простір для корупції скоротила система ProZorro. Але є ще дві сфери, де величезна корупція — це державні підприємства і контрабанда на митниці. Там треба ще дуже багато всього зробити. Відсутній прогрес і в сфері покарання за корупційні дії, і в сфері реалізації верховенства права.
— Чи побачили ви за роки роботи в Україні бажання теперішньої влади швидко провести реформи і перевести Україну на інший, кращий рівень життя? До dаших порад прислухаються?
— Вперше Україна змінюється в правильному напрямку. Але без волі й бажання певних людей це було б неможливо. Певна річ, у владі й у політичній еліті є різні люди. Так у всіх країнах. Я насамперед працюю з прем’єр-міністром і співпрацюю з декотрими міністрами. Я радник із економічних питань, а також голова групи стратегічних радників. Можу сказати, що прем’єр Гройсман бореться за реформи і дослухається до моїх порад. Не кажу, що стовідсотково, але цей політик розуміє, чому потрібні реформи і хоче їх проводити. І коли ми, радники, маємо можливість у певних сферах щось прискорити та покращити, то це насамперед завдяки йому й іншим міністрам, котрі дуже прагнуть реалізувати реформи.
— Вам пропонували стати міністром фінансів України чи обійняти іншу посаду в уряді?
— 2016 року, коли уряд Володимира Гройсмана проводив перемовини, така можливість була. Але в Україні вистачає експертів і професіоналів, щоб в українському уряді були українці. І погодився з тим, що моя роль —радника. Я був міністром у чотирьох словацьких урядах. З цього досвіду знаю, що бути міністром складно в будь-якій країні. Але одне з обов’язкового — це комунікація. Тому не думаю, що іноземець зможе зробити це так само ефективно, як і українець. До того ж, я не розмовляю українською.
— Які перспективи України на найближчі роки?
— Усе просто. Не було реформ — Україна не використала свій потенціал. Реформи відбуваються — Україна вже розпочала використовувати цей потенціал. Але ще багато-багато треба зробити, і тому поступ ще дуже недостатній. Якщо Україна продовжуватиме реформи, якщо пришвидшить реформи, то зможе бути успішною країною. Вже є зростання 3,6 %. Це краще, ніж було кілька років тому, але недостатньо. В України є можливості для високого, стійкого зростання близько 6-7 % щорічно, але лише за умови продовження реформ та євроінтеграції. Дуже небезпечними для успішного майбутнього України є популісти. Якщо вони прийдуть до влади, не буде ні зростання, ні інвестицій, ні успіху.
Розмовляла Ірина Штогрин, «Радіо Свобода»

About Author

Meest-Online

Loading...