Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 19, 2019

Ірина Плехова: «Скоро буде інший ринок, де за український кінопродукт будуть боротися»

Автор:

|

Квітень 03, 2019

|

Рубрика:

Ірина Плехова: «Скоро буде інший ринок, де за український кінопродукт будуть боротися»
Ірина Плехова

Хоча й відбувається відродження українського кінематографа, але фахівці переконані, цього все одно замало. Про те, на які фільми є колосальний запит в українського глядача, розповіла Ірина Плехова, котра нещодавно очолила один із найстаріших кінотеатрів Києва «Ліру».

Складова нашої історії
— Ви як директор кінотеатру українського фільму, який працює виключно з вітчизняним контентом, задоволені результатами роботи наших кіновиробників?
— Зараз справді з’явилося дуже багато українських релізів, але їх усе ще не вистачає. Так, за січень вийшло кілька вітчизняних комедій, але глядач кінотеатру «Ліра» — не «комедійний» і не «романтичний». Він шукає розумне кіно, пов’язане з патріотичними темами, зав’язане на літературній традиції. У «Лірі» найкасовіший фільм — «Дике поле», ми його не можемо зняти з прокату вже третій місяць, люди йдуть і йдуть на нього. Саме таких фільмів не вистачає, тому ми вирішили започаткувати інший проект і показати на екрані українські концерти й українські театральні постановки. Так народився проект «Nova opera на великому екрані», який стартував із імпровізаційної опери «Коріолан» і зустрічі з Владом Троїцьким.
— «Ліра» — комунальний кінотеатр. У чому ж його унікальність?
— Кінотеатр почав роботу 1913 року, тобто, бачив усе — і німе кіно, й таперів, пережив усі окупації, а пізніше його реорганізували в кінотеатр дитячого фільму. Він — складова нашої історії, й ми не можемо про неї забути чи викинути її з нашої свідомості.
— На деякі ваші заходи вишиковуються півкілометрові черги. Чим саме приваблюєте відвідувачів?
— Коли чотири року тому з’явилася ініціатива українських кінематографістів зробити в цьому місці кінотеатр українського фільму, це був виклик. Адже потрібно було одночасно перетворити його на технологічний кінотеатр, не втративши особливої атмосфери, та зберегти традицію. Репертуарна сітка «Ліри» на 90 % формується з українського контенту, але одними лише кінопоказами не можемо обійтися, тому робимо своєрідний кінотеатр-квартирник, де збираються музиканти, театрали, кінорежисери, оператори, лектори. Нам вдалося запустити проект LiraDOC — клуб документального кіно. В перші дні після захоплення українських моряків у Керченській протоці ми вирішили зробити безкоштовний показ кінострічки Костика Кляцкіна «Крим, як це було», щоб люди усвідомили для себе, що власне відбувається, і що історія з анексією Криму триває. Не знали, наскільки зреагує публіка, бо всі звикли, що на документальне кіно ходять лише в рамках спеціальних акцій чи фестивалів. Коли ж черга до кінотеатру вишикувалася в півкілометра, ми зрозуміли, що запит і потреба київського глядача на документальне кіно великі.

«Бачу потужні перспективи»
— Як ви ризикнули очолити комунальний кінотеатр?
— Це надзвичайно творча робота, бо ти сам готуєш контент, навіть розписуєш сеанси та прораховуєш аудиторію. Також мені хотілося відповідальності, хотілося попрацювати в державному секторі, бо ми часто говоримо про «зради» і часто спостерігаємо, як громадське середовище та незалежні менеджери входять у конфлікт із державою. За останні кілька років багато моїх колег із недержавного сектору пішли до державного. Тепер бачу потужні перспективи розвитку кінотеатру «Ліра», який входить мережі з 15 муніципальних кінотеатрів, і ще не всі вони запущені в роботу.
— Маються на увазі кінотеатри, які залишилися у спадок місту й потребують зараз серйозного відновлення та переоснащення?
— Саме так. Вони — в різних, часто депресивних, районах Києва, там треба цілковито відновити інфраструктуру. Зараз взялися за реконструкцію кінотеатрів, «Флоренція», «Лейпциг», ім. Тараса Шевченка, «Ліра», «Факел» вже працюють на 70 % своїх потужностей, мають нове обладнання.
— Мережа планує відновити й кілька суто дитячих кінотеатрів…
— Два з них, «Старт» і «Промінь», — на Лівому березі, зараз перебувають на капітальному ремонті. Там буде суто дитячий репертуар, але й батьки отримають для себе культурний продукт — під час дитячого сеансу в невеличких окремих залах зможуть подивитися «дорослі» фільми. Приміщення кінотеатрів матимуть й окремі креативні простори, адже похід дитини в кіно — це не лише один сеанс. Важливо, щоб запрацювала інша форма співпраці — через розвиткові ігри, навчання, заняття в різних студіях, зокрема, і тих, які безпосередньо стосуються кіноосвіти.

Уже дають прибутки
— Чи можуть комунальні кінотеатри стати прибутковими?
— Вже можна говорити і про прибутковість кінотеатрів у мережі. Такі кінотеатри, як «Лейпциг», «Флоренція», ім. Тараса Шевченка» — вже дають прибутки. Навіть «Київська Русь», яка потребує великих капіталовкладень, сезонно також приносить незначні прибутки. «Ліра» — дещо інша ніша, і наша цінова політика — доступність квитків для киян. Квитки у нас коштують: 40 грн — денні сеанси, 50 — вечірні. Маю сказати, що за ці три місяці нам вдалося не лише підвищити кількість глядачів у кінотеатрі, а й фактично забезпечити себе грошима від продажу цих квитків. Із цих коштів навіть оплачуємо комуналку, тобто, вийшли на нуль.
— А що фінансує місто?
— Найбільш актуальним питанням для співпраці мережі комунальних кінотеатрів і міської влади є власне ревіталізація будівель кінотеатрів. Усі вони збудовані за радянських часів, їхнє подальше існування не може обмежитися косметичними ремонтами, вони потребують значних фінансових вкладень. Проте це вкладення виправдане, адже місто відтак одержує власну сучасну інфраструктуру, яка здатна задовольнити і культурні запити громади, і водночас стати прибутковим ресурсом для міста.
— У якому форматі ви співпрацюєте з міською владою?
— Ми підпорядковуємося Департаменту культури Київської міської державної адміністрації і команда департаменту допомагає нам у різних комунікаціях, зокрема, і з міською владою, депутатами. Звісно, в органів державної влади є безліч завдань — дороги, лікарні, освіта і надзвичайно важливим здобутком департаменту культури за роки після Революції гідності є те, що питання культури постійно стоять на порядку денному в наших органах місцевого самоврядування. Раніше складалося враження, що ми працюємо за залишковим принципом: потрібно провести якийсь захід — усі згадують, що є комунальні кінотеатри, музеї чи театри. Зараз ця парадигма змінюється і буде великим викликом для державного та комунального сектору якомога більше залучити до комунікації громадський сектор Києва. Вже багато зроблено, але досі існує брак комунікації з незалежними менеджерами культури та громадськими організаціями, бо рівень недовіри, який формувався з кінця 1980-х до Революції гідності, залишає за собою великий шлейф.

Дистрибутори шикуються в чергу
— А які українські фільми останніх років вважаєте знаковими?
— «Дике поле» за романом Сергія Жадана «Ворошиловград». Він дуже мало був у широкому прокаті, лише два кінотеатри — «Жовтень» та «Ліра» — мали продовжений прокат. Дуже чекаю на успіх мюзиклу «Гуцулка Ксеня» Олени Дем’яненко. Сподіваюся, що вирішиться ситуація зі стрічкою «Тарас. Повернення», це нова рецепція образу Тараса Шевченка у режисурі Олександра Денисенка. Насправді, стрічка заслуговує на свого глядача, це — не просто байопік або патріотичний фільм, це — дуже красиве кіно, зняте в нетиповому для українського кінематографа режисерському баченні. Чекаю на ко-продукційну стрічку «Антон» режисера Зази Урушадзе. Він кілька років тому зі стрічкою «Мандарини» був номінований на премію «Оскар» та увійшов до шорт-аркуша. Зараз якісних фільмів дуже багато, в українського кіно — великі перспективи, інколи шкодую лише про те, що все ж трохи затримуються релізи, дуже хотілося б, щоб вони все більше й більше насичували наш простір.
— Але прогрес є?
— Скажу більше, прогрес є навіть щодо дистрибуторів. Дуже добре пам’ятаю, як два-три роки тому знайти дистрибутора для української стрічки було надзвичайно складно, якою б хорошою вона не була. Вони просто не бачили в тому сенсу, вважали, що нібито на цьому не можна заробити. Зараз же великі компанії-дистрибутори вже шикуються в чергу. Змінюється ринок і водночас змінюється зацікавлення глядачів: якщо раніше всі вирішували — та, напевно, не піду, це ж українське кіно, то, мабуть, і не цікаве. То зараз уже з’явилася потреба навіть покритикувати, треба ж спершу побачити, як зіграв той актор, перш ніж висловитися з цього приводу на своїй сторінці у Facebook. Я переконана, що в недалекій перспективі, за три-чотири-п’ять років, це буде абсолютно інший ринок, ринок, де за український кінопродукт будуть боротися.
Розмовляла Любов Базів, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...