Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

Ірина Ключковська: «Українська діаспора — це — наші солдати»

Автор:

|

Вересень 06, 2017

|

Рубрика:

Ірина Ключковська: «Українська діаспора — це — наші солдати»

Після завершення відзначення 50-ліття СКУ Ірина Ключковська, директор МІОК, підвела підсумки цьогорічного конґресу у Львові.
— Чим відрізняється цьогорічна зустріч СКУ від попередніх років?
— Хоча формат зустрічі Конґресу не змінився, проте Революція гідності і Майдан змінили дуже багато. Насамперед — у свідомості українців: як тих, хто живуть в Україні, так і тих, хто у діаспорі. Революція гідності і війна з Російською Федерацією (РФ) пробудила усіх українців, котрі за кордоном активними не були. Наш інститут є свідками того, як народжуються нові організації. Щотижня отримуємо повідомлення про створення організацій, про нові школи і про найрізноманітніші акції, які проводять українці за кордоном. Переконана, що сила діаспори лише зростатиме.
— Чи не помічаєте хвилі розчарування серед українців? Мовляв, люди загинули, а ладу в країні як не було, так і немає. Тому треба виїздити, щоб якось мати можливість жити і заробляти…
— Міґрація — постійний процес у всьому світі. Понад 230 млн людей у світі мігрують щороку. Світ глобалізувався. Відстані зменшилися, візи зняті. Міґрація є, була і буде завжди — ми на цей процес не впливаємо і не зупинимо його. Не можемо ж ми людей закрити за колючий дріт, як це було за радянських часів. Усі мають право вибору, шукають, де краще реалізуватися професійно, де заробити гроші і мати якісніше життя. Але за кордоном не мед не чекає і не варто думати, що там чекає рай. Кожен українець пройшов свої кола пекла. Є люди, котрі виїхали у попередні хвилі еміграції в Канаду, США, Бразилію, Уруґвай, Параґвай, Арґентину, Францію, Італію, Німеччину. Кожен із них пройшов свій шлях. Приїхати в чужу державу і починати з нуля життя без знання мови, без елементарних засобів до проживання. Люди висококваліфіковані, освічені, ерудовані беруться за важку фізичну працю. Новітня хвиля еміґрації також пройшла свої кола пекла. Вони також їхали в нікуди, теж мусили братися за таку роботу, яку не робили в Україні. Зараз виїжджає молодь. У «Львівській політехніці», «Київській політехніці» та Харківському політехнічному інституті проводимо дослідження цих міґраційних процесів. Бачимо, що з відкриттям нових можливостей для навчання молодь їде за кордон. І не лише студенти виїжджають, навіть школярі. Зараз діти активно вивчають польську мову у школах і вищих навчальних закладах. Ця мова раніше не була затребувана, а тепер вийшла на передній план. І це означає, що наші діти часто вибирають для розвитку інтелектуального навчання у сусідній Польщі, яка є поряд і дає можливості європейської освіти, а згодом і реалізації у країнах Європи. В Україні зміни відбуваються, але покращення не може настати миттєво. Розчаровуватися і складати зброю — остання річ, яку можемо зробити. Цього робити не варто. Бо кожен має почати зі себе: робити все можливе, щоб стало краще. Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр України, якось нагадала нам слова президента Кеннеді, котрий прийшов на космодром, де очікували запуску на Місяць літальних апаратів. Він побачив там прибиральника та спитав у нього: «Що ви робите?». А той відповів: «Готую людину для польоту на Місяць». Це глибинний зміст. Ми також усі разом маємо готувати Україну для польоту у краще майбутнє, не киваючи пальцем на когось і не сподіваючись на зміни, які нам зробить хтось. Ми повинні змінювати країну і самих себе самі. Це стосується українців в Україні та за її межами, бо нарікати та казати, що все погано і не так, як хочеться, не маємо права. Мусимо зараз дуже багато працювати і докладати зусиль, аби настало оце бажане ліпше майбутнє. За кордоном кожен із українців може мати свою думку на певні речі чи події в Україні, але повинен пам’ятати, що саме у цій країні він є носієм правдивої інформації про Україну, а це — відповідальність. Іноземці не отримують цієї інформації зі своїх медіа, а 20 млн українців, котрі живуть за межами України, — невичерпне джерело правдивої та достовірної інформації про Україну, українців і події, які відбуваються на Батьківщині.
— Чи змінилася сама українська діаспора?
— Авжеж, змінилася. Насамперед, це — утворення нових організацій і прихід людей із новим баченням розвитку діаспори й її діяльності. Молодь, що прибула у діаспори різних країн, відзначається максималізмом, творчістю та прагненням змін.
— Тобто можна сказати, що українська діаспора у світі розвивається?
— Це ключова річ. За грамотного мудрого менеджменту всіх цих процесів результат буде максимально успішним тоді, коли поєднаються досвід із столітніми напрацюваннями у діаспорі та молодих нових і сильних знань та амбіцій. Новітні технології і рівень сучасного життя помітно відрізняються від попередніх років, знання потрібні зовсім інші. Та і потрібні сили для реалізації нових амбітних проектів.
— Відзначення у Львові 50-ліття СКУ — ювілейна зустріч, але не лише ж задля відзначення з’їхалися до Львова понад 400 українців з 40 країн світу…
— До нас приєдналися й українці з різних реґіонів України, в т. ч. з південних і східних, що є дуже приємно. У Львові минули три дні насиченої праці. Основною інтелектуальною подією у рамках відзначення СКУ була, безумовно, наша конференція, яка відбулася в Україні лише у Львові, але продовжиться у різних країнах світу. Зокрема, у Брюсселі, Торонто, Нью-Йорку, а також у Греції, Португалії, Іспанії, Австралії, Арґентині. Тобто охоплена вся земна куля: всюди, де є українці, відбуватимуться конференції, де обговорюватимуть ключові питання. Насамперед, це — збереження національної ідентичності, як зберегти себе українцем і не загубитися в чужому світі. Щоб допомагати Україні, насамперед треба себе ідентифікувати та позиціонувати: я — українець. Це питання стояло понад 100 років тому, коли відбувалися перші хвилі еміґрації і стоятиме завжди, поки триватиме еміґрація. А зберегти себе можна через кілька напрямків. Найперше — через родину. Через Церкву, яка за 25 років Незалежності взяла на себе функції Української держави і працювала за кордоном, гуртуючи українців. Третя позиція — школа, а четверта — громадські організації.
Окремо під час Конґресу виносилося питання українського шкільництва і роль української держави у його розвитку. Освіта — питання, яке зараз особливо усіх хвилює, бо на часі — певні зміни. Обговорюються питання про розробку сертифікатів зі знання української мови. Зокрема, зі знання української мови як іноземної для того, аби українські діти отримували документи про освіту. Розпрацьовується процедура отримання оцінок з української мови у країнах проживання дітей та їхнє подальше визнання Міністерством освіти України. Маємо дуже багато цікавих проектів, пов’язаних із школою й українськими дітьми за кордоном. Шкільні атестати за кордоном уже визнають, а питання нострифікації наших дипломів у різних країнах — питання, яке на часі і ми його підіймаємо перед нашими верхами у Києві. На Форумі трудових міґрантів, який організовувала Українська греко-католицька церква, Блаженнійший Святослав наголосив: «Інтегруватися, але не асимілюватися». Власне, щоб не було асиміляції, необхідно працювати не лише українцям за кордоном, а й усій Україні як державі. Повинні долучитися всі інституції, які можуть допомогти українцям. Чужі держави, куди приїжджають наші українці, зацікавлені в асиміляції українців. Є багато маркерів, які на це вказують. Це — нормально, бо кожна держава дбає про свої інтереси. Скажімо, надають безоплатні курси іноземних мов, спрощують працевлаштування, отримання громадянства тощо. Держава чужа зацікавлена, щоб прибульці асимілювалися. А ми не зацікавлені, щоб цього не сталося.
Те, що ми обмірковували та розглядали на конґресі 2013 року, ще до Майдану, суттєво відрізняється від того, що обговорюємо тепер. Насамперед йдеться поширення правди про Україну та відповідь на тотальну дезінформацію, яку поширює РФ. Питання України й українських спільнот в умовах гібридної війни. Як себе зберегти, щоб не розвалитися. Як протистояти і виживати в умовах гібридної й інформаційної війни, які механізми застосовувати, як діяти українцям. Ці питання є новими, бо виникли упродовж останніх чотирьох років. Ніхто не має такого досвіду, тому домашнім завданням для людей, котрі після конґресу їдуть у свої країни, є робота як індивідуальному рівні, так і громадському. Робота з урядом і владними структурами країни проживання, вплив на громадську думку людей у країнах проживання. Поширення інформації як у родинних колах за кордоном, так і на вищих рівнях. Це й боротьба за права людини, тому що вони порушуються у зв’язку з анексією Криму, і це — політв’язні та військові, котрі потрапляють у полон. Треба зруйнувати міф про громадянську війну в Україні. Завдань, які отримала українська діаспора, добровільно зваливши їх на свої плечі, більш, ніж достатньо. Й якщо хоча б частина того, що нам хотілося б, буде виконано, це стане величезним успіхом. Українці за кордоном — це величезна наша армія, це наші солдати.
— У Дніпрі також проходив Конґрес молодіжних організацій?
— Його очолює Мирослав Гочак, українець із Сербії. Він згодом приїхав і до Львова на Конґрес. Ми домовилися про співпрацю і спільну діяльність.
— Про що ви розповіли у Верховній Раді України (ВРУ) 5 вересня?
— Насамперед обговорили законодавчі ініціативи, механізми співпраці ВРУ зі світовим українством, України з діаспорянами, забезпечення законодавчими нормативними актами тих питань, які гостро постають перед українцями.
Розмовляло Ірина Кушинська

About Author

Meest-Online

Loading...