Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 20, 2018

Ірма Вітовська: «Я носій української мови, мій персонаж навіть мовчить українською, і камера це ловить»

Автор:

|

Березень 22, 2018

|

Рубрика:

Ірма Вітовська: «Я носій української мови, мій персонаж навіть мовчить українською, і камера це ловить»

Ірма Вітовська має блискучий акторський талант, яскраву зовнішність і власну позицію у всьому, що стосується захисту інтересів її країни. Акторка активно грає у театрі та кіно, займається волонтерською діяльністю та розбудовує паліативну дитячу систему в Україні.

«Була дуже темпераментною дитиною»
— Часто вдалі акторські кар’єри мають глибоке сімейне коріння, ми знаємо цілі блискучі династії. У вашій родині були актори чи ви стали першою?
— Нікого не було, я перша і сподіваюся, що остання.
— Коли відчули бажання стати акторкою?
— Я була дуже темпераментною дитиною, займалася в різних гуртках, але не скажу, що цим абсолютно горіла, швидше керівники гуртків бачили в мені талант і радили, щоб я займалася далі. І коли не вступила до Прикарпатського університету на історичний факультет, то вирішила піти на артистку.
— А що більше приносить задоволення, гра в театрі чи в кіно?
— Це різний досвід і різний спосіб існування. Велике кіно — інша природа, ніж телевізійний формат. Можна розділити кіно, театр і телесеріали. Телесеріальна продукція вимагає від актора постійно бути в формі, але це продукт, спрямований на дозвілля та покликаний дати нашим глядачам певну історію про любов чи про долю. Ти маєш бути постійно готовим до зйомки, часом не знаєш цілого сценарію або знаєш лише синопсис, як твій персонаж розвивається. Як тільки ви знайшли свого персонажа, далі в ньому живете, це така виробнича історія, хоча не люблю слова «конвеєр». Велике кіно — це вже амбіції на мистецтво, хоча є різні жанри. Але будь-яке кіно потребує довшого періоду підготовки, ніж телепродукт. Що стосується театру, то тут підготовка триває довго, по кілька місяців. Все залежить від матеріалу, режисера та його методики роботи, від колективу — наскільки він швидко може опанувати та вийти на сцену.
— А як щодо участі в ситкомах? Наприклад, ваші «Леся і Рома» були дуже популярними…
— «Леся і Рома» — ситуативна комедія, яка потребує зовсім іншого способу існування.

«Ми серіал ненавиділи»
— Чи стала роль Лесі визначальною у вашій акторській кар’єрі? Чи була вона такою легкою, як здавалося глядачу?
— Не скажу, що вона легка. Роль Лесі легка на виході, але ж до її створення було докладено багато зусиль. Часом я навіть злилася: коли Леся щось робила, я казала — Боже, невже можна бути такою ідіот кою? Вона прекрасна, вона позитивна, вона дуже легка, але не скажу, що вона має якісь певні смакові чи ціннісні речі, які має Ірма.
— Як складалися ваші взаємини з Ромою — актором Дмитром Лалєнковим, адже потрібно мати дружні взаємини, щоб так легко на екрані створювати ілюзію щасливої пари?
— Дмитро — блискучий актор і, мені здається, недооцінений. До зйомок «Лесі і Роми» ми були знайомі лише візуально, ніколи не стикалися, не знали, хто як думає, як живе, але проби у нас вийшли одразу. Він дуже легка людина, з прекрасним почуттям гумору, що свідчить про його ерудованість. У нього були проблеми з українською, але він її надолужив, «Леся і Рома» — це його курс опанування української мови.
— Виробництво серіалу тривало чотири роки. Не втомилися?
— Звісно, ми десь втомлювалися, десь він нам набридав, десь ми його ненавиділи. Ми працювали з 2004-го по 2008 рік і після того, коли проект завершився, дуже швидко побігли від нього в різні боки, кожен зайнявся своїми справами.
— Маєте якісь улюблені ролі?
— У мене була маленька роль паралельно з «Лесею і Ромою» — у режисера, з котрим співпрацюю і зараз. Тоді зіграла у фільмі Володимира Тихого «Доченька моя» трагічний персонаж матері, у котрої дуже хвора дитина. Мені дуже сподобалося. Для мене це була можливість виокремити себе з конвеєра одного комічного напрямку. З Володею Тихим далі ми робили «Мудаки. Арабески», «Рекреації» з Андруховичем зняли. І зараз я з ним закінчила «Браму», яка незабаром вийде в прокат. Це екранізована п’єса Павла Ар’є, в якій я граю сталкера в режисурі Стаса Жаркова в нашому чудовому Молодому театрі. Тепер ця п’єса перейшла на екрани.

«Все налаштовано на те, щоб ви дивилися і не думали»
— Як оцінюєте стан сучасного українського кіноринку?
— Катастрофа в тому, що глядач пішов із кінотеатру. І пішов глядач 25+. Не кажу про молодь, яка ходить на легкі жанри, дивиться супермена, наприклад. На такий розважальний жанр йдуть, зали переповнені. Питання в тому, що смак глядача розбещений системним пропагуванням низького смакового рівня, яке відбувалося на телебаченні. На телебаченні позакривалися всі документальні, інтелектуальні, освітні програми, які змушують людину розвиватися інтелектуально. Якщо вони і є, то тривають у такий час, коли люди сплять. Всі прайм-тайми — або весілля, або кулінари. Все налаштовано на те, щоб ви дивилися і не думали. Я не проти розважальних програм, але потрібно якось врівноважувати свою сітку.
— Чи має на це якось реагувати Міністерство культури?
— А як воно буде реагувати? Це ж приватне телебачення. Це їхнє абсолютне самостійне право насичувати свою інформаційну політику. І давайте не забувати, що телебачення залежить від коштів і тієї реклами, яка зайде туди, а реклама залежить від можливості економічного росту наших громадян, нашого добробуту.
— Але ж зараз знімається багато фільмів. Іноді здається, що акторів уже не вистачає…
— Є «чорні списки», є актори, які умовно «покарані», тому що люди, які займаються менеджментом, часто плутають це з грою «я начальник, ти — дурак». Але ж це ніхто не контролює, ніхто за це не відповідає. Хто ці люди, і хто сказав, що вони добре розуміють, що сьогодні треба знімати — не знаю. Крім цього, ви багато знаєте україномовного продукту? Гадаю, що мало, хоча квоти підписані.
— Ви були послідовною поборницею мовних квот, хотіла спитати, чи бачите вже результати?
— Не бачу такого великого руху. Хоча щось запускається — там знявся серіал україномовний, на тому каналі щось зробили. Але наш глядач настільки відвик від україномовного формату, що йому вже дуже важко догодити. І, звісно, ті, хто пише сценарії та виконавці ролей повинні самі бути україномовними — для того, щоб створювати якісний контент. Я не буду приховувати своєї рушійної сили в цьому питанні — я носій української мови, мій персонаж навіть мовчить українською — і це відчутно, камера це ловить. Як би ви не інтонували, як би не вдавали знання мови — це все чутно. На жаль, це не всі розуміють. Часто актор, котрий щойно втілював україномовний персонаж, переходить на російську, бо йому важко рухати свою думку українською, а це видно на екрані, тоді зрозуміло, чому його персонаж напівмертвий, або взагалі мертвий.

«Актори є рупором, голосом цієї держави»
— Декотрі ваші колеги пропонують застосовувати «репресивні» методи, наприклад, ввести мовну поліцію…
— Ну, це вже занадто. Але я свій остаточний вибір у мовному питанні зробила після Іловайська. І поки ця війна триває, для мене особисто неприйнятним є працювати в російськомовному сегменті, коли люди платять за Україну життям. Актори є рупором, голосом цієї держави, а голос України — український, тому це наш фронт. Я сказала колегам про свою позицію, хоча розумію, що зараз важко знайти роботу, щоб протриматися і забезпечити дітей, хворих батьків, знімати квартири. Вони ламаються і йдуть зніматися російською.
— А чи є виправдання акторам, котрі зараз все одно їздять до Росії?
— Я про цих взагалі не хочу нічого казати.
— Жодного виправдання?
— Жодного. А от ті, що тут знімаються в російськомовному телекінопродукті, навіть в українському, як ми кажемо — «зроблено в Україні», не можу їх назвати повіями. Але якби 50-70 топових артистів відмовилися від таких зйомок, через півроку ми б побачили, як рушиться ця історія.
— Відмовилися брати участь у російськомовних проектах ви маєте на увазі?
— Цілком. Не завезуть же всіх акторів із Росії. Вони ж мають це продавати і на наш ринок, їм потрібні обличчя, яких люди ідентифікують. Ще однією відповіддю є економічний аспект: у нас артист не може забезпечити себе, крім як принижено піти, відпрацювати у фільмі, який 100 % потрапить на екрани до наших сусідів. Я така нарвана, що можу в «Мак-Дональдсі» працювати, бо зрозуміла — не нагнуся ніколи. Поки ця війна триватиме, я буду стояти на цьому, це мій фронт.
— Є нарікання на дефіцит гарних сценаріїв…
— Нехай читають літературу, не треба нічого вигадувати
— Ви дуже допомагали українській армії, навіть велику частину гонорару за фільм «Пограбування по-жіночому» переказали…
— Це для багатьох так було, віддавали все, що могли. Ніякий не герой, це нормальна реакція здорової людини. Люди для армії зробили у мільйони разів більше, присвячуючи цьому постійно свій час. Я долучалася, чим могла.
Розмовляла Любов Базів, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...