Новини для українців всього свту

Thursday, May. 28, 2020

Ірма Вітовська: «Дивлюся на деяких депутатів, і мене просто шляк трафляє»

Автор:

|

Лютий 19, 2020

|

Рубрика:

Ірма Вітовська: «Дивлюся на деяких депутатів, і мене просто шляк трафляє»
Ірма Вітовська

Вона мріяла про археологію, а стала однією з найсамобутніших акторок України. Популярність прийшла до Ірми Вітовської 2005 року, коли вийшов один із перших україномовних телесеріалів «Леся + Рома», а роль мами у фільмі «Мої думки тихі» закріпила за нею статус однієї з найкращих трагікомічних актрис.
— Вибір між рідною, але необлаштованою батьківщиною та чужим, але облаштованим Заходом — одна з ліній фільму «Мої думки тихі». Що скажете, якщо ваш син скаже, що хоче покинути Україну?
— Зараз це мені образливо, але коли мій син буде дорослий, я розумію, що це буде органічна історія. Гадаю, що країни можуть перейти в певні анклави, коли національна ознака залишається лише традицією родини. Та ідентичність маємо зберігати. Але розумію, що світ глобальний. Звідки і хто ви — особиста справа, що залежить від виховання вдома. Від цього залежить, наскільки поколінь вдасться зберегти коріння. Це роблять в Америці іспанці, італійці, хоча вони є патріотами США. Ну, а я — також пострадянська людина, котра не наважилася свого часу поїхати. Дякую Богу, що в мене склалося професійно все о’кей! Але багато хто моїх однолітків виїхали в трудову міґрацію в 1990-х.
— За яких умов ви виїдете з країни?
— Зараз не хочу про це думати. Як тільки почну думати, почну й процес еміґрації запускати. Краще він станеться несподіваним. Український політикум наш весь час так чи інакше не відповідав тому, чого би ми хотіли. Я чекаю, коли прийдуть ті, для кого гроші не є цінністю.
— Які є арґументи на користь того, щоб залишатися в Україні?
— Не бачу в трудовій міграції катастрофи. Катастрофа в тому, коли вона вимушена, коли своя держава виштовхує, не дає умов для розвитку. Але Україна — держава в Європі, одна з найбільших.
— Які вам ролі цікавіше виконувати — комічні чи трагічні?
— Трагікомічні. На стику жанрів. На похоронах у нас дуже часто смішні і кумедні ситуації трапляються. А на весіллях дуже багато драм. Тому я люблю і сумне, і веселе.
— Трагікомічне ставлення до життя — комфортний стан?
— Він органічний. Не можна бути весь час в ейфорії і не можна весь час страждати.
— У кількох ваших інтерв’ю звучало слово «депресія». Вам цей стан знайомий?
— Ще б пак.
— Як його долаєте?
— Коли настає депресія, треба їй віддатися. Чого ж від неї тікати?
— Ви казали, що вам незрозуміла позиція, коли «мистецтво поза війною, поза політикою». Чому?
— Крім того, що акторка, я ще й людина і громадянка. Ніколи нікого не хочу звинувачувати чи осуджувати. Є Господь Бог для цього. Але є питання честі, моральної стерильності. Я втратила 70 % своїх заробітків, відмовившись від зйомок у роботах, зроблених спільно з росіянами. Чесно скажу — важко було. Але у нас зараз світоглядна, ціннісна війна. А багато українців багато не розуміють, що відбувається, в який історичний час вони живуть, що це за країна, хто вони, звідки.
— На минулих виборах ви відкрито підтримали Петра Порошенка. Не шкодуєте?
— Я підтримала політичний курс держави і те, що він очолював цей курс. Я була чесна… Я й Ющенка підтримувала, просто нікому не була відома в час Помаранчевої революції. Петро Олексійович зробив свою історичну місію. Коли ми могли мріяти про Держкіно, яке почало знімати чудові українські стрічки? А ще — декомунізація, звичайно. Вони змусили людей їсти своїх дітей, створили жахливу бісівську історію. Як можна ходити вулицями з їхніми іменами? Гадаю, що вже настає час інтелектуальних молодих людей. Цей перехідний період ми зараз пройдемо й я чекаю «нову хвилю», нових політиків, котрі не ляпають дурниць.
— Вже скоро буде рік нової влади. Як його оцінюєте?
— Не можна відкидати ідентичність, тобто не розуміти її, не враховувати її. Неможливо побудувати на піску країну, яка має під піском купи фундаментів. Їх треба відкрити для себе. І не боятися спілкуватися.
— Якщо обирати між «Леся + Рома» та «Кварталом-95», я оберу перше. Але багато людей в Україні споживають гумор «Кварталу». Як ставитесь до цього явища?
— Коли з’явився «Квартал-95», я навіть любила дещо дивитися. Але минуло 15 років — і все так само. Треба змінювати свій шароварний і примітивний досвід, треба рости. Але в нас і такий обиватель, а в нього треба підтягувати планку смаку.
— Є роль, за яку вам соромно?
— Ой, багато. Адже вибивати лише «десятки» — нереально.
— А якої ролі прагнете?
— Колись мріяла і джульєттами, та вони не склалися в моєму житті.
— Могли б зіграти якогось глибоко неприємного для вас персонажа? Наприклад, російську снайперку, котра вбиває на Донбасі?
— Певна річ. Неґативного персонажа ти все одно адвокатуєш, адже якщо я його потролю, глядачі йому не повірять.
— Що вас найбільше вражає в історії України?
— Невміння бігти довгу дистанцію. Інфантилізм. Нам весь час бракує якихось 20 років. Тільки піднімає покоління голову, як його скошують. І авторитет еліти. Має бути повага до еліти. І це від дитячих садочків. Що мотивує людей? Релігія, освіта та культура. Вона працює над стрижнем духу. Якщо не будемо знати хоча б на 30 % свою історію, нічого не вдасться.
Розмовляв Євген Руденко, УП

До слова
Фільм «Мої думки тихі» посів п’яте місце списку найбільш очікуваних картин Східної Європи» за версією видання The Calvert Journal. А десяте місце зайняла нова робота Романа Балаяна «Ми є… Ми поруч», з якою режисер повертається в кіноіндустрію після десятирічної перерви в кар’єрі. Спершу він бачив у головній ролі рок-музиканта Святослава Вакарчука, але потім замінив його на актора та режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Прем’єру призначили на осінь 2020-го.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply