Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 18, 2018

Ієромонах Лука Михайлович: «Чернецтво — це добровільна відповідь людини на запрошення Христа»

Автор:

|

Лютий 08, 2018

|

Рубрика:

Ієромонах Лука Михайлович: «Чернецтво — це добровільна відповідь людини на запрошення Христа»

Ієромонах, студит, духівник Українського католицького університету (УКУ) Лука Михайлович у храмі святого Юра розповідав про Христа.

У чернецтва, як і в житті, є свої фази
— Монахи — студити, до котрих ви належите — ті, хто молиться по вісім годин?
— Авжеж, так мають молитися, або принаймні мали б намагатися це робити. Я належу до чернечої спільноти монахів студійського уставу, але зараз мене запросили до праці в УКУ працювати у духовно-пасторальному відділі зі студентами закладу, і цей час для мене є дуже особливим, бо перебуваю поза стінами монастиря, хоча водночас намагаюся провадити чернече життя там, де мене Бог поставив тепер.
— Бо чернецтво — це назавжди?
— У чернецтва, як і в житті, є свої фази. Особа, котра приходить до монастирської оселі, не відразу стає монахом. Спочатку має пройти тривалий шлях випробування свого наміру. І щойно тоді кандидат добровільно складає довічні чернечі обітниці. Чернецтво — це добровільна відповідь людини на запрошення Христа. Та це лише одна з форм християнського життя, адже ченці в ідеалі — всього лише досконалі християни. Тому некорисно розділяти всіх віруючих на якісь окремі касти у лоні християнства. Бо ми насправді є один Божий народ, відкуплений Христом.
— Ви також керуєте хором «Клірос»?
— Донедавна керував цим хором, зараз також співпрацюємо. Але маю нові завдання в УКУ і нові проекти.
— Подейкують, що треба частіше відкривати та читати Біблію…
— Ісус каже: «Коли ви у слові моєму перебуватимете, а слова Мої позостануться у вас, просіть в Моє ім’я все, що хочете, — і буде вам». Ісус є завжди з нами. Він перебуває в житті Церкви у формі свого євангельського Слова. Ми часто живемо у полоні власних концепцій, уяви, якою наповнена наша свідомість. Ми її черпаємо з телебачення, Інтернету, на основі наших людських ідеалів. Натомість якщо б людина частіше живилася поживою Божого Слова, Божою енергією, благодаттю, вона ставала б щоразу іншою, бо Слово змінює особу. І що найважливіше, отримала б правдиві принципи для власного життя, для прийняття вірних рішень, почала б мислити по-новому. Це так важливо розуміти тепер, коли ми, українці, очікуємо диво-реформ. Може, варто, аби кожен реформував свої власні поняття у світлі Божого Слово. Гадаю, це могло б вплинути на життя наших середовищ також на глобальному національному рівні.

Свобода — Богом даний дар
— Читати треба тоді, коли хочеться, чи треба себе дисциплінувати, виділяючи певний час для читання Божого Слова?
— Як гадаєте, що було б з людиною, якби вона робила лише те, що їй хочеться і тоді, коли хочеться?
— Є ж такі думки: піду до церкви, якщо захочеться, церкви ж відкриті. А помолитися можу і вдома, якщо мені захочеться…
— Людина — істота свобідна. Свобода — Богом даний дар. Звісно, ніхто різкою до церкви не заганяє. Це добровільний вибір, але було б добре, якби ми почали вірити усвідомлено. Щоб ми справді запросили Христа у своє життя. Якщо хтось зараз перебуває у важких життєвих обставинах, відчуває, що є покинутим Богом, вважає, що не потрібен іншим або, можливо, переживає якусь особисту життєву драму, просто нехай відкриє Боже Слово. Запросить Ісуса через молитву до свого життя і почне читати святі рядки Божого Слова. Саме так може відбутися діалог Бога з нашою свідомістю — коли наповнимо полички нашого внутрішнього світу Його смислами та сенсами. Ми починаємо мислити Божим Словом. Поміркуйте, як десь колись почута пісня починає відлунюватися у нашій свідомості. Так само і Боже Слово. Коли читаємо, воно починає засідати у наших думках, словах і проявляти до нас в особливо складних моментах життя. Важливо читати Новий Завіт. Священики, духівники можуть допомогти у тлумаченнях, якщо є щось незрозуміле.
— А як ви можете прокоментуєте те, що Папа Франциск запропонував внести зміни в молитву «Отче наш», відкоригувавши переклад слів «і не введи нас у спокусу»? Мовляв, Бог не може вводити у спокусу…
— Насамперед важливо дуже уважно слухати те, що точно каже понтифік. На жаль, навколо цього виникло безліч невиправданих інсинуацій, дешевого ажіотажу та примітивних інтерпретацій, які підігрівають у т. ч. журналісти. В цьому випадку Папа просто запропонував перенести акцент із фрази «не введи нас у спокусу» на щось інше. Бог справді не вводить людину у спокусу, бо не є джерелом спокус. Франциск запропонував уважніше вдивитися в первісний євангельський сенс вислову Христа «Отченашу». Зрештою, питання багатьох місць у Святому Письмі також пов’язані з недосконалістю перекладу. Саме в цьому сенсі й висловився Папа. Щоб допомогти людині краще розуміти духовні акценти найважливішої молитви християн. Отож, не йдеться про зміну молитви, а про певне уточнення, яке інколи для багатьох було незрозумілим або могло бути неправильно потрактоване.

В Європу потрібно йти з власним обличчям
— Чеський філософ і богослов Томаш Галік казав, що християнство у Європі вже не є релігією просвітницькою, а релігією Любові. Тобто змінюється сприйняття релігії європейцями…
— Папа Бенедикт ХVI уперше ввів термін «постхристиянська Європа». Пригадую, для багатьох на Заході це викликало шок, бо вказало на те, що цінності сучасних європейців зміщені у напрямку секуляризму, відхід від вартостей віри. Сучасна Європа, як і кожне суспільство, має свої виклики. Люди шукають універсальних вартостей. Кажуть: «Християнство — це добре, але нам потрібне щось, щоб нас об’єднувало також із людьми інших релігій і культур». Європа, як і зрештою сучасний світ, є глобальним середовищем із мультикультурною формою виразу свого світогляду. Ці тенденції щораз то більше транслюються також через законодавчу сферу. Закон — це те, що стає обов’язковою парадигмою суспільства. У цьому й небезпека. Здається, це поки що зрозуміло не всім. Європейський істеблішмент шукає якусь іншу модель вартостей. На цьому фоні зроджується дуже багато небезпечних антропологічних акцентів, де тіло, людська сексуальність, вартості свободи, гендерні питання набувають фальшивих інтерпретацій. Це великий виклик. Європа — така собі стара сеньйора, дуже солідна пані, що народилася і виросла на міцних фундаментах віри. Але в дім тієї пані у певний момент прийшли її внуки, які не бажають вірити у те, на чому виросла їхня бабуся і немов би, даруйте, чекають останнього дня цієї сеньйори. Це мій образ. У Венеції (і не тільки) якось мене дуже вразило, що майже кожна вуличка названа на честь якогось святого. Релігія настільки увійшла у ментальне тіло європейців, що виражалася фактично у всіх царинах життя. Віра європейців середньовіччя, ранньомодерного часу проектувала також цінності — взаємоповагу, толерантність, ідеал вченості, особистої культури, модель відкритості тощо. Ось таку Європу ми знаємо. Тому хочемо жити саме в такій Європі. Але ця стара сеньйора, як виглядає, має трохи інших внуків. Час покаже. Чому Європа мала потужний розвиток? Бо мала потужний науковий потенціал, ядром якого були християнські середовища. Наприклад, ранні університети. Монахи-бенедиктинці винайшли перші азбуки для багатьох германських племен. Численні інновації у галузі сільського господарства, перші унікальні форми парків і садів вели чернечі громади. Тому коли говоримо про сучасну Європу, слід мати на увазі, що вона значною мірою живе на християнських дивідендах минулого, які, як на мене, не примножуються, а глибоко модифікуються у щось дуже небезпечне. Тож, вашу цитату Томаша Галіка про сучасну релігію Любові, у яку бажають вірити сучасні європейці, мабуть, варто уточнити. Не існує любові без джерела любові. Не існує просто цінностей. Важливо розуміти, звідки вони транслюються. Для християн єдиним джерелом любові та правдивих вартостей є Бог. Ми, українці, входячи у Європу, маємо дуже особливу місію: бути знаком цінностей традиційної християнської культури, яка глибоко вкорінена у нашу національну та духовну матрицю: культуру, звичаї тощо. В Європу потрібно йти з власним обличчям. Насамперед слід звільнитися від ілюзії про те, що ми є меншовартісними і що мусимо безпринципно брати усе, що нам пропонують. Йти в Європу слід, як на базар. Звідти можна не тільки щось привезти, але можна й запропонувати щось своє. Тож вибір за нами. Переконаний, що у нас є свої духовні культурні скарби, ідеали, надбання, культура. Це наше обличчя. Маємо чудових талановитих людей, молодь. Багато українців, котрі їдуть до Європи, мають дуже добре реноме.
Розмовляла Ірина Кушинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...