Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Apr. 26, 2018

Ігор Пастернак: «Моя мрія — побачити українців в АТО з американською М4»

Автор:

|

Лютий 01, 2018

|

Рубрика:

Ігор Пастернак: «Моя мрія — побачити українців в АТО з американською М4»

Що може пов’язувати американського творця потужних транспортних дирижаблів із удосконаленням українських взірців стрілецької зброї? Здавалося б, дві абсолютно різні сфери розробок, виробництва та застосування. Але в житті трапляється різне. Ігор Пастернак, творець і генеральний директор компанії Worldwide Aeros Corp живе в США майже чверть століття. Сюди він приїхав із України, створивши за цей час у Каліфорнії багатомільйонний бізнес із будівництва сучасних дирижаблів та аеростатів. 2014-го вперше повернувся до України і з того часу неодноразово побував у зоні проведення антитерористичної операції (АТО).

Головна ідея — змінити світ
— Ви займаєтеся створенням і будівництвом аеростатів і дирижаблів. У багатьох це асоціюється з технологіями минулого століття. Чому саме дирижаблі, і чим вони кращі?
— Мені дуже пощастило в цьому житті займатися своїм гобі, і ще щоб хтось за це платив. Звісно, хочеться створити щось найкраще, щось таке, чим би ти пишався, що справді корисне для людей, можливо, навіть здатне змінити звичний спосіб життя. Основна ідея того, що я займаюся дирижаблями — це вирішення проблеми з логістикою, яка давно стала «вузьким місцем» для розвитку світу. Тобто, будь-який крок вперед у глобальному прогресі дуже залежить від транспортних перевезень. В історії було чимало переломних моментів — винахід колеса, автомобіля, літака, Інтернету, мобільних телефонів. І щоразу це докорінно змінювало наш спосіб життя. Вантажні дирижаблі — це також кардинально нові можливості в логістиці. Можливість взяти вантаж у будь-який час, у будь-якому місці і перенести його у будь-яку точку земної кулі, без прив’язки до летовищ, вокзалів і доріг — це те, що має змінити наш звичний світ.
— Про які масштаби йдеться?
— У нас є три моделі вантажних дирижаблів: вантажопідйомністю 66 т і дальністю до 3 тис. морських миль; 250 т на 6 тис. морських миль; а також 250 т неповного завантаження на відстань до 12 тис. миль, а це — півсвіту. Це означає можливість облетіти навколо світу з однією посадкою на дозаправку. Це повністю змінює все.
— Серйозна конкуренція з літаком «Мрія», адже там теж вантажопідйомність близько 250 т…
— Основне питання — не в кількості тонн, а в наявності аеропорту. Якщо говорити про перевезення потягами, автомобілями та кораблями, ми, певна річ, можемо створити цей транспорт більш вантажопідйомним. Але проблема залишається у наявності потрібної інфраструктури — великих вокзалів, глибоких портів, широких автострад у тих реґіонах, звідки і куди потрібно доправити вантаж. Також важливі розміри цих вантажів, а вони обмежені габаритами транспорту та можливостями інфраструктури. На дирижабль можу взяти вантаж практично будь-якого розміру. Для дирижабля не потрібна злітно-посадкова смуга, він може бути де завгодно і доставляти вантаж куди завгодно, хоч на дах окремого універмагу. Може зависати у повітрі, і транспортний контейнер просто відділяється за лічені хвилини.
— Ви маєте контракти з Пентаґоном, прикордонною службою США та іншими структурами безпеки. У чому їхній інтерес?
— Ми любимо комфорт, а також відсутність загроз у нашому житті при постійному прогресі. Національна безпека у зв’язку з цим дуже важлива. Пентаґон увійшов і почав інвестувати в наш проект десь років 10-12 тому. Питання логістики у військовій сфері часто зумовлює успіх операцій. Наприклад, потрібно перенести шість-десять танків, артилерію, людей у якийсь важкодоступний район. Крім цього, забезпечуємо виконання інших важливих завдань, таких як спостереження і контроль за безпекою кордонів.

Американський ідеалізм та Україна
— Під час Майдану 2014-го ви повернулися до України після 20 років перебування в США. Що вас підштовхнуло до цього?
—Я, американський патріот, до України приїхав у лютому 2014 року, і мої друзі відвели мене на Майдан. Там я побачив американську революцію, так, як я розумів те, що відбулося в США понад 230 років тому. Почув абсолютно приголомшливу фразу: «Росіяни ніколи не зрозуміють американського ідеалізму, а американці ніколи не зрозуміють російського цинізму». Тобто те, що побачив тоді у Києві, це був американський ідеалізм. Крім цього, зло перемагає лише тоді, коли з ним не воюєш.
— Після цього ви стали активно просувати українське питання в бізнес-колах Америки, щоб надати Україні допомогу…
— Я проти поняття «допомога». Ми не допомагаємо Україні, це партнерство. Наше моральне сприйняття гарного та поганого стало настільки загальним, що ми поступово стаємо дуже близькими партнерами. І хоча Україна як демократична держава продовжує своє формування, її громадянське суспільство вже твердо стоїть на ногах. Воно стає таким самим, як у США. Коли в Америці дивимося на прапор країни, то уявляємо не президента чи уряд, а бачимо в ньому історію людей, їхню боротьбу за ті цінності, які ми маємо. В Україні відбулося те саме — люди стали сприймати поняття держави, насамперед як народ, і що держава працює на людину, а не навпаки.
— Чи розуміє це американський бізнес? Наскільки він не боїться входити в Україну?
— Звісно, страх присутній. Бізнес сприймає всі ці речі зовсім інакше. Наприклад, особисто мені було набагато легше зайти в Україну, бо я розумів, що до чого. Крім цього, я єдиний власник акцій свого підприємства, тому рішення приймати, враховуючи всі ризики, було набагато простіше. Але якщо говорити з точки зору американського бізнесу, то в Україну йти ризиковано. Є проблеми в інвестиційній політиці, захисті бізнесу, але найголовніше — корупція. Її наявність відлякує будь-які інвестиції.
— Тим не менш, ви спілкуєтеся з бізнесменами в США, лобіюєте українське питання?
— Ще б пак.
— Які аргументи подаєте?
— Те, що це можливість отримати вигоду першопрохідника, вберегти себе від зайвої конкуренції, можливість розуміти і швидше реагувати потім на потенційні зміни. Те, що в Україні було чотири роки тому і те, що стало тепер — велика різниця. Коли я починав працювати в Україні близько трьох років тому, це було ризиковано та багато чого незрозуміло, курс гривні змінювався хаотично. Зараз ситуація стабілізувалася. Незважаючи на високий рівень корупції в Україні, я ніколи у своїй практиці не стикався з цим явищем.

Моральний фактор сильніший за кулю
— Які проекти ви вже реалізували в Україні?
— Перший — робота з прикордонниками. Ми встановлювали систему виявлення й ідентифікації на Азовському морі. Взяли обладнання, яке у нас є на аеростатах і дирижаблях щодо захисту кордонів, трохи модифікували і встановили на узбережжі на 100-метрових вишках. Цей проект був дуже великим і складним, але дуже важливим і спричинився до того, що в Україну стали приходити інші. Нам вдалося показати іншим інвесторам, що це все цілком реально і досить швидко. До того ж ми спілкувалися з українською стороною англійською. Це був, мабуть, найголовніший аргумент для інвесторів.
— Нещодавно Укроборонпром представив спільний проект автоматичних карабінів M4 — WAC-47, сумісних зі стандартами НАТО. Ваша компанія була названа як учасник цього проекту…
— У нас є кілька підрозділів і ми позиціонуємо себе як компанія Aerospace & Defense. У нас є багато різних елементів. Якщо ж говорити про М4, то це нестандартна автоматична гвинтівка, вона стріляє і набоями від автомата Калашникова, і зразка НАТО. Для цього змінюється одна частина в карабіні за досить короткий час. Як дійшли до цього? Коли буваю в Україні, в Києві, в АТО, то завжди дивлюся, як наш досвід і потенціал може бути корисним. І під час одного з таких візитів ми збагнули, що існує дві проблеми. Україна рухається в НАТО, і це навіть не питання прийняття рішення, а геополітична необхідність, тому потрібно поступово переходити на стандарти НАТО. З іншого боку, враховуючи обмежений бюджет країни, а також присутність великої кількості боєприпасів радянського виробництва, було б абсолютно дико вимагати змін і переходу на інші види озброєнь. Рішення було знайдене — наша модернізована М4, яка може використовувати і ті, й інші набої. Крім цього, коли український солдат в АТО тримає в руках не АК, а М4, це набагато сильніший, ніж кулі, моральний фактор. І моя мрія — приїхати в АТО і побачити там українського солдата з НАТОвською гвинтівкою.
— Державний департамент затвердив комерційну ліцензію для поставок в Україну стрілецького озброєння. Ваша компанія якось залучена у ці процеси?
— Перший дозвіл на постачання в Україну стрілецького озброєння ми отримали ще на початку 2017 року. Але ми прийшли до того, що не лише наші проекти зі стрілецьким озброєнням, але вже й інші почали заходити в Україну. Це реальний приклад того, як на основі нашого досвіду поступово розвивається співпраця американського бізнесу з Україною.
— Які подальші плани щодо проектів в Україні?
— Продовження роботи над проектом М4, має запрацювати завод в Україні. Крім цього, плануємо і надалі розвивати системи прикордонної захисту. Розуміючи теперішні можливості Укроборонпрому, у мене також є бачення, в якому напрямку можемо розвиватися далі. Наступним кроком могло би стати не просто залучення окремих американських компаній в Україну, а створення інвестиційного фонду. Але для припливу інвестицій необхідно, щоб оборонні підприємства в Україні вийшли з-під власності держави. Адже американські приватні компанії не можуть інвестувати у державну власність.
Розмовляв Ярослав Довгопол, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...