Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 25, 2017

Ігор Кожан: «Тисячі картин із колекції Шептицького були знищені як ідеологічно шкідливі»

Автор:

|

Лютий 26, 2015

|

Рубрика:

Ігор Кожан: «Тисячі картин із колекції Шептицького були знищені як ідеологічно шкідливі»

Ігор Кожан

1 листопада 2014 року в Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ) та в Україні розпочався Рік митрополита Андрея Шептицького. Владика став предстоятелем УГКЦ 1901-го й очолював її аж до своєї смерті 1 листопада 1944 року. Це, без сумніву, — великий діяч. Як і Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, він задав вектор розвитку України. Нещодавно Блаженнійший Святослав, глава УГКЦ, висловив сподівання, що цьогоріч завершиться беатифікаційний процес Андрея Шептицького. 1905-го митрополит власним коштом заснував Національний музей у Львові, а 1913 року подарував його народові. Ігор Кожан працює у Національному музеї імені Андрея Шептицького з 1986 року. 2005-го він став його директором.

Державність починається з культури
— Пане Ігорю, митрополит ретельно вишукував і збирав твори українських митців. Що стояло за цим його захопленням?
— Він вірив, що Українська держава відбудеться, і плекав усі складники державності в усіх галузях: передусім церква, а також економіка, банківська система. Те, що було створене на початку ХХ ст., закладало основи державності. Митрополит дуже активно на це впливав, підказував, як і що робити, допомагав. А культура — це фактично те, із чого він починав формувати українську державність.
1905-го Андрей Шептицький заклав Церковний музей, а коли зрозумів, яке багатство було зібране, відокремив його від себе. І 1913 року він дарує музей з унікальною збіркою українському народові. Вся колекція мистецьких творів, які він передав, була зібрана самим митрополитом. Понад те, багато десятиліть він власним коштом утримував цей музей. Митрополит купив для музею кілька будинків, їх здавали в оренду, а кошти йшли на придбання нових експонатів і їх реставрацію.
— Почалося все зі збирання ікон?
— Українська стародавня ікона подобалася митрополитові з раннього дитинства. У своїй статті «Мої спомини про предмет музейних збірок» він писав: «Мушу попросту ствердити факт, що заки я навчився читати й писати, ще дитиною, коли я не завдавав собі справи з почувань, я серцем відчував красу старої нашої ікони. Я був, відай, дуже малим хлопчиком, коли в нашій старенькій деревляній церкві в Прилбичах, стоячи перед іконостасом, відчував я ту якусь непоняту емоцію, що її я нині назвав артистичною емоцією».
І Національний музей також почався зі стародавньої української ікони. Ще молодим ченцем Шептицький став свідком того, як у маленькому селі Поляні біля Добромиля люди хотіли спалити старі ікони, коли побудували нову церкву. І він не міг цього дозволити. Пізніше писав: «Кілько то прецінних ікон так згоріло по селах! — як то старий церковний звичай велів, щоби не була в поніверці свята річ. І так ікони давньої церкви села Поляни набув я, і вони стали одним з перших завязків Музею… Відтак нераз і мені самому, а значно частіше співробітникам Музею, приходилося ратувати цінні ікони, сказані на загладу. Зразу правдоподібно ми в цих іконах цінили передусім їх вік. Доперва дуже повільним і довгим процесом вивчання дійшли ми до оцінення мистецьких прикмет нашої старої ікони».

Малярство має залишатися на висоті
— Він, мабуть, добре знався на стилях іконопису. Який йому був ближчим?
— Владика любив давнє українське мистецтво. Любив ікону, писану у візантійському стилі, ще до епохи бароко. До бароко в нього було спокійне ставлення. А церковне малярство ХІХ ст., коли до певної міри втратилися стилістичні ознаки, приваблювало мало. Коли на початку ХХ ст. в радянській Україні розгорнулася антирелігійна боротьба, нищилися церкви, у Галичині було все навпаки: будувалося багато нових церков, замовлялися іконостаси, писалися ікони. Митрополит дбав, аби рівень малярства залишався на висоті. Тож маємо таких митців, як Сосенко, Бойчук, котрі, зважаючи на давні традиції, намагалися зародити нові течії. Так з’являється неовізантизм.
Нещодавно було відкрито виставку, присвячену мистецтву ХХ ст. Цілу залу присвятили сакральній тематиці, було виставлено іконостас Петра Холодного й «Тайну вечерю» Михайла Бойчука. Тобто, показано традицію ХХ ст., яку тісно пов’язують із Андреєм Шептицьким.
Митрополит підтримував митців фінансово. Виділяв гроші на навчання Сосенка, на його подорожі Європою. Пізніше запросив Олексу Новаківського переїхати з Кракова до Львова. Надав житло для його родини. І подав ідею створення мистецької школи, яку потім вів Новаківський. Шептицький і сам викладав у цій школі історію світового мистецтва. Підтримував учнів, серед яких були Святослав Гординський, Михайло Мороз і Григорій Смольський. Багато з них виїхало за кордон, вони працювали в Німеччині, Франції, Америці та Канаді.
— Чи є якісь його оцінки творчості Шевченка як художника?
— Конкретних відгуків немає, але починаючи від сторіччя народження Шевченка, з 1914 року, в Національному музеї щороку проводилися виставки, присвячені Кобзареві. Уже на той час у музеї були його оригінальні твори. Тобто, цю традицію було започатковано ще за життя митрополита. І ми її підтримуємо досі.

Усе неугодне знищили
— Чи багато є серед нинішніх експонатів музею, подарованих митрополитом?
— 1913 року було подаровано кілька тисяч експонатів, а також будівлю на вулиці Мохнацького (тепер — Драгоманова), палацовий будинок і флігель. У флігелі він оселив першого директора музею Свєнціцького. Проте цих площ під колекцію катастрофічно бракувало, і 1920-го митрополит виділив 20 тис. USD для будівництва ще одного корпусу. На початку 1930-х рр. колекція музею вже нараховувала понад 80 тис. експонатів. Але це вже були не лише ті, що зібрав митрополит. Громадські організації, священики та прості люди, спираючись на авторитет митрополита, самі передавали мистецькі твори на депозит музею.
— Були, мабуть, і втрати…
— Найбільша датується 1952 роком, коли постановою уряду радянської України з музею було вилучено тисячі творів. Спершу вони були переведені в спецфонд у бібліотеці Стефаника. Склали списки, а потім тисячі творів просто знищили.
— Із якою метою було вчинено цей акт вандалізму?
— Експонати суперечили тогочасній ідеології. Насамперед, було знищено твори українських художників, котрі жили за межами України. Це були картини, на яких зображено митрополита Андрея Шептицького, — твори Новаківського й Труша. Знищили сотні картин, присвячених січовій тематиці. Наприклад, десятки творів Осипа Куриласа. На жаль, зберігся всього десяток робіт того періоду, присвячених визвольним змаганням. А ми їх мали сотні й сотні! Бо якраз 1928 року, до десятої річниці Західно-Української Республіки, у музеї відбулася велика виставка.

Український Мойсей
— Ви згадали про Новаківського. Він, як відомо, любив малювати Мойсея, насправді зображаючи Шептицького. Як сам митрополит до цього ставився?
— Громадські діячі та священики називали митрополита Мойсеєм за його титанічну працю в справі розвитку Церкви. У той час Церква в Галичині була стрижнем української державності. За митрополита вона набрала великої ваги. Австрійська влада ставилася до українства досить лояльно, хоча намісниками й урядовцями були поляки. Українцям казали, якщо хочеш обійняти якусь посаду, маєш переписатися на католика. А Шептицький боровся із цим. Він же був одним зі засновників Українського таємного університету, де також викладав.
— А сам митрополит не схильний був до художньої творчості?
— Так, він мав хист до малювання. У нас є два невеликих творіння митрополита Андрея. Йому подобалося любительське мистецтво. Портрети з митрополита малювали майже всі художники. Робили і скульптури. За життя Шептицького на території Духовної семінарії було споруджено прижиттєвий пам’ятник митрополитові. У нас дивом зберігся гіпсовий макет, який зараз покладено в основу пам’ятника митрополиту Андрею на Святоюрській площі.
— Коли плануєте відкриття пам’ятника?
— Докладаємо зусиль, аби зробити це в день 150-річчя митрополита — 29 липня. Цей пам’ятник має бути не лише для галичан. Адже митрополит був постаттю № 1 для української нації ХХ ст. Він перебував поза межами однієї релігії, одної національності. Відправляв цілі валки з хлібом до Збруча, щоби люди не гинули від голоду, у 1932-1933 рр. Що ж до культури, то Іларіон Свєнціцький про діяльність митрополита сказав був, що за три останніх століття жодна особистість не зробила для української культури стільки, як митрополит Андрей.
Розмовляла Оксана Климончук, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...