Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Хосе Казанова: «Релігійна система України нагадує американську»

Автор:

|

Липень 04, 2013

|

Рубрика:

Хосе Казанова: «Релігійна система України нагадує американську»

Професор Джорджтавнського університету, соціолог Хосе Казанова пояснив, чим Україна відрізняється від решти Європи в релігійному плані й чи зможе російське православ’я стати тут панівною релігією. Україна — на першому місці в Європі за кількістю людей, які протягом 20 минулих років стали вважати себе віруючими, заявив проф. Казанова. Він розповів про те, що саме викликало сплеск релігійності, як можуть розвиватися відносини між православними та греко-католиками й чому Російській православній церкві (УПЦ) буде складно стати головною Церквою в Україні.

Релігійна конкуренція
— Ви якось сказали, що за два минулих десятиліття кількість релігійних людей в Україні найшвидше зростала в Європі. Як це пояснити?
— Україна, яка межує з католицьким світом і водночас є пов’язана з російським православ’ям, історично пройшла процес конфесіоналізації та деконфесіоналізації, коли люди переходили з однієї конфесії до іншої. Особливо динамічна територія — західна Україна, саме тому, що вона була майже повністю греко-католицькою, а коли відбулося злиття із СРСР після Другої світової всіх змусили ставати православними.
Потім, після здобуття незалежності, люди отримали вибір: можна було повертатися в греко-католицизм (понад 50 % так і зробили), але багато хто залишився православним. З’явився вибір, до якої релігії чи конфесії себе зараховувати. Зазвичай люди мають вибір – або належати до Церкви, або бути нерелігійними. По суті, у них немає жодної альтернативи в межах релігії. Але є в Україні, оскільки жодна із Церков не змогла стати національною, бо нова держава вирішила залишатися нейтральною й не ставати на бік Московського патріархату, Київського патріархату чи греко-католиків. Тут виникло відкрите поле релігійної конкуренції. І тоді почав розвиватися плюралізм. Позаяк чотири найбільші Церкви стали деномінаціями, інші релігійні меншини, секти, також стали рівними деномінаціями. І тому у вас також спостерігається приріст серед баптистів, юдейських і мусульманських громад, навіть серед нових сект. І, припускаю, ця динаміка зростатиме.
— Ви також говорили, що релігійна система в Україні більше схожа на модель США, аніж Європи. У чому полягає ця схожість?
— Справа в терміні «деномінація» — саме ним користуються Церкви в Сполучених Штатах. Там питають: «Яка у вас деномінація?» – «Я – баптист, методист, католик, юдей тощо». Деномінація означає просто ім’я, яким я сам себе називаю й за яким мене розпізнають інші. Схожого терміну немає в жодній європейській мові. Його перекладають або словом «конфесія», котре означає обов’язкову релігію, нав’язану згори, або словом «секта», яке позначає релігійні меншини, тоді як деномінація — це і не Церква, і не секта.
Цей термін руйнує бінарну категорію Церкви й секти, і всі вони стають рівними деномінаціями. І це називається деномінаціоналізмом — тобто, системою, у якій усі релігії мають рівні права й конкурують одна з одною. Це — унікальна модель, яка розвинулася в Сполучених Штатах з історичних причин. Й Україна — єдина країна в Європі, яка має схожу структуру Церков і такі самі історичні причини. Ви маєте нову національну державу, але раніше у вас не було національної Церкви. І тепер люди мають вибір.
У часи, коли США стали незалежними, була Конгрегаційна церква в колоніях Нової Англії, Пресвітеріанська церква – у середньоатлантичних колоніях, Англіканська церква – у південних колоніях. Жодна з трьох не змогла стати національною церквою. Тому держава вирішила залишатися нейтральною. На момент здобуття незалежності дрібні меншини баптистів і методистів складали в США менше за 1 %, а вже через 20 років стали найбільшими деномінаціями. Схожа структура виникла тут. У вас – дуже сильна греко-католицька церква на заході, сильний Київський патріархат – у центрі, і сильний Московський патріархат – на сході. Українська держава вирішила не ставати на бік жодної Церкви, й у вас почалася релігійна конкуренція, особливо в Галичині.

Треба розрізняти дії уряду й структуру держави
— Усе ж протягом минулих років ми спостерігали, як перші особи держави демонструють свою лояльність до Московського патріархату, наприклад, відвідуючи богослужіння. Чи допускаєте ви таку можливість, що Україна піде шляхом Росії й Московський патріархат стане неофіційною державною релігією?
— Сумніваюся щодо цього. Хоча, звісно, така ймовірність існує, якщо українська держава буде тісніше пов’язана з Росією та втратить автономію або навіть возз’єднається з колишніми радянськими республіками в тому новому форматі.
Уряди завжди мали свої вподобання. Леонід Кравчук прихильно ставився до Київського патріархату, Леонід Кучма — до Московського. Вікторові Ющенку були до вподоби Київський патріархат і УГКЦ, Віктор Янукович уподобав собі Московський патріархат.
Але це — уряди, а сама держава в рамках своєї Конституції та структури дотримувалася релігійної свободи для всіх. Треба розрізняти дії уряду та структуру держави. Однак якщо уряд наближатиметься до Росії, структура держави теж може змінитися.
Проте Московському патріархату буде дуже складно вкорінитися тут як головній Церкві, бо його очікує опір. Адже навіть у самому Московському патріархаті є доволі великі групи вірян, які можуть вийти із цієї Церкви та приєднатися до Київського патріархату, якщо Московський патріархат стане справді російською, а не українською Церквою. Тому я маю сумніви стосовно такого розвитку подій. Моє враження – таке, що Українська автокефальна православна церква зникне, бо вона — дрібна й дуже розділена. А після смерті патріарха Філарета події рушать новим шляхом. Імовірно, у вас буде три сильні Церкви, які заявлятимуть про себе як про церкви Київської Русі, пов’язані з трьома Римами. Особливо, якщо Константинополь визнає Київський патріархат.
— Як розвиватимуться відносини Московського патріархату з УГКЦ?
— Архієпископ Іларіон із Росії під час зустрічі з новим Папою сказав, що сподівається, що понтифік продовжить екуменічний діалог із РПЦ. А це означає: не висловлювати прихильність уніатству. Проблема УГКЦ в Україні стає одним із проявів тертя між Римом і Москвою. Тому, гадаю, насправді для міжцерковних стосунків буде корисно, якщо в Україні з’явиться сильна Церква Київського патріархату, яку визнає Константинополь. Думаю, у довготерміновій перспективі це дасть змогу уникнути протистояння Московського патріархату й Риму. Це буде, вірогідно, найкращий розвиток подій для України.

Приватна релігійність
— Зараз багато людей у різних країнах провадить духовне життя, не пов’язуючи себе із жодною релігію…
— Так, у Сполучених Штатах люди дедалі частіше обирають можливість вести духовне, а не релігійне життя. Там зростає незадоволення всіма інституціями, включно із Церквою й політичними партіями. У Європі впродовж минулих десяти років розвивалася тенденція «подалі від Церкви». Але те, що люди — не релігійні, ще не означає, що вони обирають духовність.
Проте в Європі побільшало людей, які кажуть: «Я релігійний по-своєму». Це — приватна релігійність, «невидима релігія», про яку колись писав німецький соціолог Томас Лукман, визначаючи її як індивідуальну форму релігії без зв’язків з інституціями чи конгрегаціями. І це – дуже сильна тенденція по всьому світу, в усіх релігіях, навіть у ісламі. А буддизмові й індуїзму вона була притаманна завжди. В азійських релігіях увесь час існували ці індивідуальні духовні шляхи. Можна сказати, що навіть у Польщі люди часто мають власну релігійність і при цьому ходять до церкви. Індивіди самі обирають, які аспекти релігії сприймати всерйоз, а які можна відкинути. У цьому сенсі йдеться про «кафетерій католицизму», у якому люди вибирають окремі складові, створюючи власний синтез.
— Чи ви вірите в те, що наука і релігія можуть знайти спільний ґрунт?
— Вони вже знайшли його. Неможливо говорити про науку та релігійність абстрактно. Цілком очевидно, що великі науковці, як-от Галилей, були глибоко релігійними. Кеплер був відданим лютеранцем. А Ньютон, обчислюючи час другого пришестя Христа, списав набагато більше сторінок, ніж тоді, коли вираховував рух зірок. Ну і, звичайно, такі люди, як Айнштайн, який однозначно стверджував, що не вбачає жодних проблем у поєднанні релігії та науки.
Якби ми дивилися на реальність лише науково, то в нас би не було любові, довіри, різного виду естетики, стосунків. Ідея про те, що реальність можна стиснути до наукового, когнітивного процесу, є абсурдна. Релігія стосується питань, на які наука не може дати відповіді. І зараз дедалі більше науковців ставить перед собою питання, на які наука не відповідсть. Вони говорять про Великий вибух, історію космосу, Сонячної системи, біології. Але жодна наукова теорія не може встановити ці зв’язки.
Наука — це лише факти, а зв’язки ми описуємо самі, і це вже є наратив. Історії, які розповідає космофізика, — це вже не наука. А якщо це – не наука, то що? Виходить, наука сама хоче вийти за свої межі та потрапити на поле метафізики — питань, які лежать за межами фізики.
Розмовляв Олег Карп’як, Бі-Бі-Сі-Україна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...