Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 25, 2018

Герхард Каспер: «Не можна голосувати за кандидата тільки через його харизму»

Автор:

|

Жовтень 02, 2012

|

Рубрика:

Герхард Каспер: «Не можна голосувати за кандидата тільки через його харизму»

Герхард Каспер — колишній президент Стенфордського університету, який посідає друге чи третє місце у світовому рейтинґу вищих навчальних закладів (ВНЗ). Він — відомий професор із права й людина світу, яка подорожує мало не шість місяців на рік, допомагаючи вирішувати різні освітні проблеми в багатьох країнах. Пан Каспер дав інтерв’ю руху «Чесно» про зв’язок освіти й політики в сучасному світі. Ця тема є особливо актуальною в Україні напередодні виборів до парламенту як для політичних сил, так і для українських виборців. Якщо можновладці самі не гребують плагіатом і підробкою дипломів, то чи здатні вони забезпечити перспективу освіченого суспільства, яке готове протистояти викликам ХХІ ст.?

Уряди розглядають освіту як носія пропаґанди

— Пане Каспер, яким, на вашу думку, є вплив освіти на демократію, особливо в країнах із «перехідною демократією»?

— Освіта неймовірно впливає на політичний розвиток у всіх країнах. Причина цього — дуже проста: достатньо подумати про питання, які доводиться вирішувати виборцям в Україні чи ще десь. Це все — дуже складні й комплексні питання, тому без адекватної освіти більшість виборців не зможе свідомо проголосувати. У більшості розвинених країн питання вибору все частіше точиться не довкола конкретних проблем, а довкола персоналій: кому ви довіряєте. І це — дуже ризиковано, оскільки виборець оцінює кандидата за особистісним принципом: хто більше подобається. Це може призводити до нехтування питаннями по суті — стосовно того, що та як пропонує той чи інший кандидат, і таким чином — до неправильного вибору. Наведу приклад. Пригадую, під час одних виборів я голосував за певного кандидата всього лише через одне єдине питання, яке мене сильно хвилювало. Саме цей кандидат запропонував кращий варіант його вирішення. Але це було тотальною катастрофою для мене, тому що я не погоджувався із цим кандидатом щодо всіх інших питань! Виборцям треба розуміти, як збалансовувати власні переконання з приводу значної кількості проблем і різноманітні підходи до їх вирішення, навчитися робити своєрідний зважений аналіз «плюсів» і «мінусів». Не можна голосувати за кандидата тільки через якесь одне питання або його харизму.

— Що ви думаєте про загальний рівень освіти? Який він зараз, якщо порівнювати, наприклад, із рівнем півстоліття тому? Наскільки освічене людство загалом?

— Гадаю, що на певному рівні ми маємо гарний проґрес, зокрема у вищій освіті, хоча багато ВНЗ не є достатньо добрими, вони не виконують своєї місії на належному рівні. У світі стає дедалі більше початкової та середньої освіти, але загрозою є те, що досить багато урядів розглядають початкову та середню освіту як носія урядової пропаґанди, прагнуть вплинути на юні душі й спрямовувати їх згідно з власними політичними устремліннями. Для того, щоб освіта була ефективною й допомагала країні розвиватися, стати автономною, самодостатньою, демократичною державою, вона не може бути односпрямованою. Натомість уже з найперших щаблів має сприяти формуванню позиції в учня, цілісному вивченню всього процесу інтелектуального осмислення. Думаю, що чимало шкіл по всьому світу недостатньо якісно виконують цей обов’язок, а в деяких країнах і університети не завжди це роблять.

Корупція в освіті має найболісніші наслідки

— У державах з незрілою демократією освіта є частиною політичної боротьби, жертвами якої стають цілі покоління. Як бути з такими проблемами?

— Автономія освітніх закладів стосовно уряду залежить від того, наскільки добрими є вчителі, міністри освіти тощо. Що професійнішими вони будуть, то краще відчуватимуть виклики й завдання, які стоять перед ними, і тим більше їх непокоїтиме втручання уряду. Якийсь час тому я бачив досить цікавий приклад в одній із країн, де шкільна освіта є в доволі жалюгідному стані. Там незалежні освітні чиновники почали імпортувати підручники з інших країн. Це легко зробити з таких предметів, як, скажімо, математика чи природознавство. Натомість це не надто легко зробити з предметами, які зачіпають питання культурних відмінностей. Чиновники гадали, що цим не варто перейматися й можна навчатися з того, що є. І я був справді вражений, бо вони імпортували підручники, переклали їх арабською мовою (це була арабська країна) і запустили в ужиток. Їм було потрібно, аби діти розуміли підходи до вирішення проблем. Такий підхід матиме довготривалий позитивний вплив, навіть під час викладання тих предметів, які є більше політично забарвленими.

— Які найболючіші проблеми у сфері освіти ви спостерігаєте в різних країнах?

— Корупція є, безумовно, жахливим явищем у будь-якій галузі життя. Але корупція в освіті має найболісніші наслідки, бо впливає довготерміново — з’являється ціле покоління людей, які формально вчилися в школі або університеті, а по суті залишаються некваліфікованими, тому що просувалися вперед завдяки корупції, а не власним здібностям. Корупція може початися дуже рано, скажімо, ще зі шкільного оцінювання. Учитель може поставити вищий бал чи посприяти якось інакше, якщо отримає щось у винагороду. Коли такі речі проникають у систему освіти — надію втрачено. Мотивація зникає, якщо ви знаєте, що просування вперед залежить не від навчання, а від того, що батьки можуть заплатити хабар. Як із цим боротися? У таких питаннях мислю досить простими категоріями: кожен такий випадок має бути негайно розкритий — батьками, громадянським суспільством. Потрібно тиснути на такого вчителя, на такого міністра. Кожен, хто заплямований, має піти. Якщо за такі випадки не звільняти, усе буде повторюватися, і ви ніколи не зможете подолати цю проблему. Тут ситуація подібна до судової системи. Як і суддів, роботу вчителів треба намагатися оплачувати на такому рівні, щоб завдяки поєднанню викладацької етики, відданості справі та достойної оплати в них не виникало спокуси вдаватися до корупційних зловживань. Треба бути свідомим того, що в бідних країнах завжди важко підвищувати зарплати вчителям до такого рівня, щоб обминути корупцію, тому це — не лише питання грошей. Питання етики викладання та персонального покликання також мають відігравати визначальну роль.

Єдиний спосіб виправити помилку — нагадати про неї

— Наскільки актуальною є проблема корупції в освітній системі США?

— Гадаю, загалом вона не є корумпованою. Поодинокі випадки, звісно, трапляються, але в цілому можна впевнено сказати, що в наших школах і університетах корупції не існує. З іншого боку, складнішим є запитання про політичний вплив. На рівні вищої освіти штат не має значного впливу, навіть якщо він спробує впливати, то зазнає поразки в державних університетах. Про приватні взагалі мова не йде, у них — повний імунітет від впливу влади. Ми робимо все можливе, щоби політика не потрапляла в аудиторію. Це не завжди вдається, але головне — ми справді намагаємося цього не допускати. У випадку ж шкіл — так, політика відіграє певну роль. Наприклад, мета подібного втручання в заклади початкової освіти полягає в покращенні якісних показників недостатньо ефективних шкіл. Дуже складне питання, як це зробити, як оцінювати «успіх» у роботі шкіл. Це — непрості проблеми, відтак політики звернули на них увагу, пропонуючи часто досить прямолінійні та непродумані рішення. І тепер електорат вимагає від них виконання цих примітивних рішень: наприклад, проводити лише один тест по всій країні, на який мають рівнятися всі школи. Це стало питанням політичних дебатів, хоча можна сказати, що це — не питання політичної ідеолоґії. Ідеолоґічні питання проявляються час від часу в окремих штатах: як ви знаєте, у нас освіта підпадає під юрисдикцію кожного штату окремо. Деякі штати намагаються інколи вплинути на зміст підручників, у першу чергу — з історії, щоби вони краще відповідали баченню певних політиків. Одним із таких гучних питань в останні роки було те, як у підручниках відображається роль релігії та Церкви. Деякі штати, наприклад Техас, ужили заходів, щоби тема релігії була не лише не приниженою, а навіть підносилася. Недавно я чув про справу, коли автора Декларації про Незалежність Томаса Джефферсона було вилучено з посібника для юристів. Його не включили не тому, що інші питання були важливішими чи цікавішими для розгляду, а тому, що релігійні погляди Джефферсона були підозрілими, позаяк він, загалом, відзначався секулярним підходом. Отже, ми теж частково маємо ці проблеми.

— В інформаційну епоху очевидно, що освічене суспільство — це стратеґічний ресурс держави, який робить її конкурентоздатною. Водночас, політики знач но рідше говорять про кризу освіти, ніж про економічну кризу. Адже виборцям треба продавати добробут уже сьогодні. Що має розімкнути це зачароване коло?

— Політики мають перейматися національними інтересами своєї країни, такими як економічний розвиток, забезпечення роботи основних демократичних інституцій тощо. І для того, щоби виконати ці ґлобальні завдання, їм варто розглядати освіту як один із засобів досягнення цих намірів. Якщо не забезпечити високоякісної освіти в школах, що зараз, для прикладу, у США реалізується лише частково, то в Україні просто не буде жодного інноваційного таланта, незалежних інтелектуалів, які є рушієм того ж економічного проґресу. З одного боку, необхідно, аби працювали державні інституції, демократичні інституції, які мають здатність у довготривалому проміжку допомогти державі. З іншого — потрібна економіка, що є інноваційною й у якій талант і меритократія відіграють провідну роль. Саме такими оцінками треба це вимірювати, і саме освіта є тим засобом, який дасть змогу цього досягти. Звісно, тут не може бути ідеальних рішень, але одне із них — це зрозуміти, чого ми хочемо досягти в освіті на всіх рівнях: від початкових шкіл до університетів. Ми прагнемо передавати знання про світ у цілому, а не лише науку, технічні предмети чи математику. Кожен українець, який житиме у ХХІ ст., потребуватиме знань про решту світу: із географії та культури, із політичної географії інших частин світу. На мою думку, найкращий спосіб досягти необхідних змін — змусити політиків перейматися тим, що їх не сприймають лише як реалізаторів короткотермінових програм. Натомість саме довготермінові завдання для країни мають найбільше значення. Це має бути питанням для партій: яким чином забезпечити постійну суспільну дискусію, у котрій піднімаються всі ці проблеми?

Єдиний спосіб, яким це можна забезпечити, — проводити обговорення, дебати, різносторонній обмін думками навколо проблем освіти в школах і університетах, де знання самі по собі забезпечать коректність і ефективність процесу. Наведу приклад. Так сталося, що я — професор одного з провідних університетів США, маю вже певну непогану репутацію, і от — читаю лекцію першокурсникам, про щось розповідаю. В аудиторії десь близько 150 студентів — досить великий клас. Одна студентка піднімає руку й каже: «Професоре Каспер, ви помиляєтеся». До речі, вона мала слушність у той момент, таке ж інколи трапляється. Це — одна з найцінніших ситуацій в освіті! Такі моменти треба всіляко підтримувати, кожен учитель має це розуміти, бо саме в цих випадках освітній процес починає справді виконувати свою фундаментальну мету. І студенти починають усвідомлювати, що єдиний спосіб виправити мою помилку — це нагадати мені про неї, довести її до мого відома.

Розмовляла Світлана Заліщук, УП

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...