Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

Генрі Ґейл: «В Україні – режим з елементами демократії й авторитаризму»

Автор:

|

Червень 13, 2013

|

Рубрика:

Генрі Ґейл: «В Україні – режим з елементами демократії й авторитаризму»

Американський політолог Генрі Ґейл, доцент кафедри політичних наук і міжнародних відносин Університету Джорджа Вашинґтона, увів у науковий лексикон поняття «патрональне президентство», використовуючи його при аналізі політичних систем у країнах пострадянського простору. Під цим терміном політолог розуміє концентрацію в руках обраного на прямих виборах президента широкого спектру повноважень — як формальних, так і неформальних. По суті, головна ознака такого інституційного утворення — чи володіє президент усією повнотою влади в країні й чи використовує її для того, щоби допомагати «своїм», стаючи для них своєрідним «патроном»?

Усі революції відбувалися в президентських країнах
— У своїй статті 2008 року ви писали, що після «революції троянд» у Грузії й після «революції тюльпанів» у Киргизстані не було серйозного демократичного прориву, оскільки там збереглася система президентського правління. І навпаки – в Україні, яка після Помаранчевої революції 2006-го перейшла до парламентсько-президентської форми правління, очікували істотних демократичних змін. Як ви зараз оцінюєте ситуацію в українській державі?
— Ключовим моментом для мене було те, що 2010 року, відразу після президентських виборів, Україна повернулася до старої Конституції. Переможець виборів Янукович використав свій мандат, отриманий на виборах, і змінив Основний закон. Було дуже важливо діяти швидко, бо із часом його рейтинґи почали падати. І він устиг усе зробити, поки мав істотну підтримку. Через це Україна повернулася до системи патронального президентства.
Янукович поставив політичний процес в Україні на рейки нового етапу згортання політичних свобод. Якщо події в Україні розвиватимуться так, як у інших країнах колишнього Радянського Союзу, то варто очікувати й авторитаризму. В Україні зараз – гібридний режим: є елементи демократії, є елементи авторитаризму. Україна — це не Туркменістан і не Узбекистан, де взагалі забороняють будь-яку опозицію. Тут опозиція має право брати участь у виборах різних рівнів, отримує місця в парламенті. Причому участь опозиції зовсім не означає, що вибори – справедливі та вільні.
— Чи ви зараз говорите про останні парламентські вибори 2012 року?
— Так. Були повідомлення про використання на них адміністративного ресурсу. Але це не робилося тією мірою, щоби можна було стверджувати, що в Україні існує авторитарний режим. Коли Україна була парламентсько-президентською республікою, ми всі спостерігали затяжні конфлікти між гілками влади, процес прийняття законодавчих рішень часто блокувався. Із поверненням до президентсько-парламентської форми правління в країні була вибудувана досить сильна ієрархічна вертикаль влади.
— Це — добре чи погано?
— Це – справді важливе питання, який варіант кращий: коли є одне джерело виконавчої влади чи коли їх кілька. Після Помаранчевої революції прем’єр-міністр був досить незалежним від президента, що призводило до постійної боротьби та паралічу влади. Роботи фактично не було навіть у той період, коли країна постала перед викликами серйозної світової фінансової кризи. Влада нічого не могла вдіяти. Звичайно, це – дуже погано. Коли є єдиний центр виконавчої влади, поверхнево це здається стабільнішим, оскільки всередині держави боротьби є менше або вона – прихована. Але насправді все не так стабільно. Якщо одна людина обіймає посаду з великими повноваженнями, то, коли настане час іти, може виникнути дуже жорстока боротьба за владу. Зверніть увагу, усі революції відбувалися саме в президентських країнах. Вони спалахували тоді, коли президент утрачав підтримку населення, ставав непопулярним. Через те, що вся влада була сконцентрована в руках однієї людини — президента, змінити його можна було тільки за допомогою революції. «Кольорові» революції — це природна риса президентських систем.

Суддя може відчувати, звідки вітер дме
— У нашій нинішній опозиції зараз є кілька центрів впливу. Як би ви оцінили ефективність її роботи та можливості для розвитку в майбутньому?
— Для опозиції добре те, що вона зараз на підйомі, її рейтинґи – трохи вищі, ніж раніше. Звичайно, те, що вона розділена, — великий виклик для неї. Для того, щоби вона могла виграти наступні вибори, необхідно об’єднати свої сили.
— В Україні теж усі розуміють, що для перемоги опозиція потребує монолітності. Але чи в неї це виходить?
— Це завжди важко. Тому що за президентської системи правління президент і його команда мають такі важелі, які можуть розділити опозицію.
— Від опозиції теж багато що залежить…
— Звичайно, але при президентському правлінні, якщо в опозиції є проблеми, глава держави може їх іще більше посилити. Хоча, природно, якщо опозиція дуже мляво поводиться, цього й не потрібно.
— А наша опозиція поводиться мляво?
— Ні, мені так не здається.
— Як у Штатах оцінюють ситуацію з ув’язненням Юлії Тимошенко?
— І в політичних, і в аналітичних колах США вважають, що ця справа, швидше за все, – політична. Є, звісно, люди, які припускають, що п. Тимошенко може бути в чомусь винна. Але тоді треба говорити не тільки про неї, адже багато політиків в Україні є в чомусь винними. Питання: чому саме п. Тимошенко та її найближчих соратників вибрали для відкриття карних справ?
— Зараз, як ви знаєте, розглядається справа про причетність Юлії Тимошенко до вбивства 1996 року народного депутата України Євгена Щербаня. Якщо її провину буде доведено, їй може загрожувати довічне ув’язнення.
— У нас це трактується як спроба, щонайменше, її дискредитувати,а щонайбільше — прибрати з політичної арени…
— Тобто, юридична складова справи взагалі не розглядається? Як тоді сприймаються докази, які збирає Генеральна прокуратура?
— Я кажу, як це в нас трактується. А в нас сприймають так, що суддя, який веде справу, – не зовсім незалежний, і тому на нього можуть впливати. Або через телефонний дзвінок, або такого дзвінка може навіть і не бути – просто суддя відчуває, звідки вітер дме…
— Не залежно від того, буде доведена провина п. Тимошенко в справі Щербаня чи ні та які докази будуть наводитися, у Штатах справу сприйматимуть як суто політичну?
— Якщо судять тільки опозицію, то, швидше за все, так, Звісно, коли будуть очевидні ознаки того, що судовий процес — нормальний, прозорий, то це допоможе змінити оцінку рішення суду.

Україна — дуже важлива країна
— В екс-прем’єра Італії Сильвіо Берлусконі — один судовий процес за іншим. Його підозрюють у шахрайстві, несплаті податків, не кажу вже про причетність до проституції неповнолітніх. Чи можна стосовно п. Берлусконі говорити про політичні переслідування?
— У нас і в справі Берлусконі кажуть про політичні переслідування.
— Після приходу до влади у Франції президента Франсуа Олланда його попередникові Ніколя Саркозі закидають незаконне фінансування виборчої кампанії власницею бренду L’Oreal Ліліан Бетанкур. Чому це є нормально в Європі та ненормально в Україні?
— В основному, через контекст. Заяви про політичну складову з’являються тоді, коли такі справи бувають односторонніми та незбалансованими. Власне, критика в названих вами європейських справах теж присутня, адже вони – відкрито політизовані. Але маю сказати, що США й справді на окремі країни звертає більше уваги. Наприклад, на Росію, яка має дуже схожу з Казахстаном політичну систему, Штати дивляться прискіпливіше та критикують її більше, ніж Казахстан.
— Яке місце Україна посідає в градації інтересів Сполучених Штатів?
— У Вашинґтоні вважають, що Україна — дуже важлива країна. Але зараз є величезне розчарування в ній. Після Помаранчевої революції були занадто роздуті надії, усі чекали, що відразу восторжествує демократія. Але Віктор Ющенко виявився не тим, кого очікували. А після перемоги Віктора Януковича розпочався процес проти Юлії Тимошенко. Дехто гадає, що вже марно розраховувати, що Україна буде надійним партнером. Хоча всередині Штатів і зараз є різні думки щодо України, але основна — саме така.
— Зосередьмося на євроінтеграційних прагненнях України. Росія всіма можливими способами стимулює Україну, аби та приєдналася до Митного Союзу, Євросоюз дає їй час до листопада виконати його вимоги, щоб можна було підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Який шлях для України – найприйнятніший?
— Гадаю, що для України це — складне питання. З одного боку, ЄС — найвигідніший партнер, але в самому Євросоюзі сумніваються щодо того, чи варто приймати Україну. У самій Україні поки що немає тих реформ в економіці чи політиці, які зробили би її прийнятнiшою для Євросоюзу. Гадаю, що перспективи приєднання України до ЄС наразі є питанням майбутнього. Причому зрозуміло, що Україна повинна мати добрі стосунки зі своїми сусідами, особливо, коли цей сусід — Росія. РФ має не найбагатшу, але досить потужну економіку. Тож, може, для України МС — і гарний варіант, але це мають вирішити самі українці. МС для України може бути реальнішим, але при цьому – і небезпечнішим. А ЄС — це вигідніший варіант, але менш реальний, принаймні, у найближчому майбутньому.
Розмовляла Юлія Лаврисюк, «Оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply