Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 16, 2018

Геннадій Афанасьєв: «Політв’язням у РФ я надіслав із волі листівки з мапою України»

Автор:

|

Липень 14, 2016

|

Рубрика:

Геннадій Афанасьєв: «Політв’язням у РФ я надіслав із волі листівки з мапою України»
Геннадій Афанасьєв

Геннадій Афанасьєв

На інтерв’ю нещодавно звільнений український політв’язень Геннадій Афанасьєв прийшов разом із мамою Ольгою. Я пообіцяла, що не буду знову торкатися теми катувань.

«Не зміг поміняти Крим на Америку»
— У вас — російське прізвище, розкажіть про ваше коріння…
— По матері я — етнічний росіянин, а по батькові — українець. Народився у Сімферополі, але до шостого класу жив у Одесі, ходив в український дитсадок.
— Яким були у дитинстві?
— Просто творчою людиною. Навчався в інтернаті, щотижня ми виступали перед батьками і співали українські пісні, наприклад, «Рідна мати моя», або відтворювали якісь українські національні події. Також виступав у театрі ляльок — показували дітям українські казки, захоплювався грою на музичних інструментах.
— Чому ж вирішили вчитися на правознавця?
— Мій дідусь був правознавцем і допомагав багатьом людям. Він працював суддею у військовому трибуналі, захищав військовослужбовців. Тому вирішив піти його слідами. Я вірив у закон і право, поки не почав учитися. Вже під час навчання побачив оту корумпованість, а коли закінчував університет, то зрозумів, що закони не працюють як слід, що ні слідство, ні захист не мають можливості виконувати свої завдання так, як треба, бо є якісь вищі органи, які мають свій інтерес у певних справах. І все це дуже брудне, все робиться за гроші.
— Під час навчання платили за заліки чи іспити?
— Ні. Викладачі іноді створювали ситуації, коли треба було заплатити, але я волів отримати погану оцінку та не платити. Загалом отримав гарний диплом за фахом «правознавство, суд, адвокатура».
— Однак ви не працювали за ним…
— Ще під час навчання, 2010 року, я вирушив до США з метою заробити грошей і щось змінити у своєму житті. Там і в Канаді — найвільніше повітря. Це були дуже важкі для мене півроку — я працював зранку до ночі без вихідних, не цураючись ніякої роботи. Мені хотілося за свою важку працю отримувати гідну зарплатню і в Америці я міг на це розраховувати.
— Не виникало думки там залишитися?
— Я не міг не повернутися, бо у мене тут — мама, батьки, про котрих треба піклуватися. Й я не зміг розлучитися з Батьківщиною, не зміг змінити поміняти Крим на Америку.

«Ніколи не був таким щасливим, як в часи волонтерства»
— Що стало поштовхом долучитися до волонтерської діяльності?
— Я не дуже добре реагував на те, що відбувалося у Києві на Євромайдані, бо дивився на це крізь призму російського телебачення, яке зараз називаю отрутою. Тож я був отруєний. 16 лютого, повертаючись до Криму з Карпат, я проїздом був у Києві і пішов на Майдан. Ходив серед людей, відчував той дух, бачив фотографії кількох убитих раніше майданівців і місця їхньої загибелі, і в мені все затремтіло. Повернувся додому, а через два дні на Майдані почалися криваві події. Люди там були мирними, вони не коїли нічого такого, за що їх можна було вбивати. І ось тепер є «Небесна сотня», героїзм народу, кривавість і ворожість влади, що знищувала свій народ, проросійські тітушки… В мені тоді все перевернулося.
— У Криму з кимось цим ділилися?
— Я не мав друзів, котрі поділяли б такі погляди, або вони не висловлювали цього вголос. Тому вирішив, що сам виходитиму на всі наступні акції громадського протесту проти влади Януковича та Партії реґіонів, бо хотів змін у державі. Щиро вірив, що порив самосвідомості справді може принести демократію в нашу державу, що всі вже справді втомилися від того, що їх постійно дурять та обкрадають. Ходив на мітинґи, знайомився з людьми, брав їхні контакти, а коли після 26 лютого почалося російське вторгнення, почав їх обдзвонювати і пропонувати допомогти ліками й їжею саме військовослужбовцям та активістам, котрі можуть долучитися до сутичок із озброєним натовпом, який називав себе «кримським ополченням». Ніколи не був такий щасливий, як тоді, коли займався волонтерською діяльністю, допомагав людям, бо знав, що роблю справді важливу річ для своєї держави.

«Живу на кошти російських правозахисників»
— Перед вашим звільненням була інформація про ваш із Юрієм Солошенком важкий стан здоров’я. Що показало медичне обстеження?
— Мені сказали, що маю важкий психічний стан через те, що трохи більше двох років перебував у маленькій камері. А щоб не почувався у лікарняній палаті так само, потрібне якесь курортно-профілактичне лікування та реабілітація. А ще мені призначили багато дорогих пігулок — лише чотири їх види коштують 100 USD.
— А де ви їх узяли?
— Мені допомогла коштами російська громадська організація, що опікується українськими політв’язнями. Але про реабілітацію мови нема. Я навіть ці пігулки не можу регулярно приймати — не встигаю, бо це треба робити після їжі, а я весь час серед людей, на зустрічах у місті, а снідати й обідати там дуже дорого.
— І куди ви вийшли з лікарні?
— До друзів.
— А українські державні чи громадські організації вами опікуються?
— У мене немає ні житла, ні роботи, мені нікуди повертатися і нема за які кошти харчуватися. Не знаю, як реалізувати прагнення захищати хлопців, яке в мене є. Якби мав де жити і що їсти, то працював би зранку до ночі. Я хоч і виснажений, як лимон, але знаю, що це — добра справа.

«Не почуваюся героєм»
— До когось зверталися чи, можливо, плануєте звертатися за допомогою?
— Не знаю, до кого мені звертатися, чи маю я на це право, бо не почуюся людиною, котра більше за інших на щось заслуговує. Не почуваюся героєм, і не знаю, як бути після повернення з в’язниці. Я ще не бачив цієї свободи і не зрозумів, що й до чого.
— Бачите механізм звільнення українських політв’язнів у Російській Федерації (РФ)?
— Україні необхідно активізувати та скоординувати організації, які займаються допомогою політв’язням і полоненим, бо вони діють дуже роз’єднано, а також налагодити спілкування з російськими правозахисниками. Треба створити організацію чи штаб, які могли б казати: «Хлопці, не треба всім разом іти в одну точку, є потреба спрямувати ваші зусилля сюди, а ваші — туди». Це був би єдиний напрямок, а то вони всі щось роблять і не мають зв’язку між собою. А ще треба об’єднати родичів усіх політв’язнів і полонених — разом їм буде набагато спокійніше, налагодити зв’язок між політв’язнями й їхніми батьками, знайти спосіб допомагати їм матеріально, бо навіть писати листи зараз дуже дорого. Наприклад, я купив конверти, марки та листівки для 29 політв’язнів у РФ, в мене вийшло 500 грн.
— А що ви їм написали?
— Те, що відчував. Надіслав листівки з мапою України, бо для людини, котра перебуває у російській в’язниці, це дуже важливо, а мапу там не можна мати — її забирають. Звісно, листи були різними, але я всім написав, що повернувся, тож майте надію, процеси ідуть, я про них знаю, тримайтеся. Якщо вас ще не засудили, то все одно засудять, бо це — російський суд, але не засмучуйтеся, ми вас витягнемо, я зроблю все можливе, щоб увесь світ, усі журналісти, всі люди продовжували працювати з іще більшою наснагою, бо вони можуть досягти результату.

«Віддаю себе народу України»
— Чи збираєтеся подавати до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) на своїх катів?
— Певна річ! У мене є адвокат Олександр Попков, є захисники з РФ, у нас є кейси, з якими будемо працювати та будемо подавати до суду. Я добре пам’ятаю не лише всіх тих, хто мене катував, а й тих, хто принижував, затримував, порушуючи українські закони, незаконно утримував за ґратами. Законів, які вони порушили, дуже багато, тож вважаю, що ми будемо боротися, переслідувати, шукати всіх, хто скоїв злочини не тільки проти мене, а й проти всього українського народу.
— Надія Савченко казала, що ловить себе на відразі навіть до берізок і хоче якось подолати у собі це відчуття. Чи відчуваєте подібне психологічне відторгнення всього, пов’язаного з РФ?
— Є російська влада, а є росіяни. Їх треба розділяти. Є ті, хто зі заплющеними очима йдуть за Путіним і роблять те, що він їм каже. Але є інша категорія людей, яка розуміє, що відбувається в Україні, хто у цьому винен, їм за це соромно, і вони дуже сильно допомагають. Дуже багато росіян відкрито виступають проти того, що відбувається зараз у РФ і потрапляють за це за ґрати. Я їх зустрічав, спілкувався з ними. Їм треба подякувати та подумати, як можемо об’єднатися заради боротьби.
— Ви не думали піти в політику, адже вибори в Україні відбуваються доволі часто?
— Якщо політика буде тим шляхом, що допоможе реалізувати щось із моїх проектів, то чому б ні? Але мені нічого не пропонують, тому не знаю. Віддаю весь свій час і всього себе народу України, дуже хочу, щоб мене зрозуміли, повірили і від цього була якась віддача.
Розмовляла Надія Юрченко, Укрінформ

До слова
Ірина Геращенко, віце-спікер Верховної Ради України, повідомила, що Геннадію Афанасьєву та його матері Державне управління справами надасть для тимчасового проживання квартиру. За її словами, колишній політв’язень із матір’ю зможуть вселитися в державне житло вже через кілька тижнів.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...