Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 20, 2017

Генерал Рубан: «Після Майдану Україна такою, як раніше, більше не буде, а тим більше — після цієї війни»

Автор:

|

Вересень 04, 2014

|

Рубрика:

Генерал Рубан: «Після Майдану Україна такою, як раніше, більше не буде, а тим більше — після цієї війни»

Володимир Рубан

Генерал-полковник Володимир Рубан вже більше трьох місяців займається звільненням людей, котрі потрапили в полон на сході України. Нещодавно він заснував спеціальний центр, куди можуть звертатися всі, чиї близькі опинилися в заручниках. Саме Рубану вдалося домовитися про поліпшення умов утримання, а потім — витягнути з полону 17 осіб: військових із 72-ї і 25-ї бригад і кількох цивільних

«Кожні перемовини проводжу особисто»
— Скількох людей ви вже звільнили?
— Більш ніж сто. Ми перестали лічити після сотого.
— А скільки дзвінків надходить до вас за день від людей, котрі шукають зниклих?
— Близько 300.
— Ви самі на них відповідаєте?
— Ні, у нас є відділ, де фахівці на них відповідають. Раніше звільненням заручників у нас займався офіцерський корпус — десятеро людей, котрі збирали інформацію, але не було системності.
— Яка зараз ваша роль у цій структурі?
— Я очолюю цей центр.
— І все тримається на вашому авторитеті?
— Немає іншого способу за лінією фронту. Якщо людина дотримує слова, із нею працюють. Якщо не дотримує — виказують недовіру. Кожні перемовини я проводжу особисто. Є ключове слово-пароль, після якого вважається, що ми потиснули руки, і починається робота. Це — слово офіцера. Якщо я даю слово офіцера, отже, ми вже домовилися. Слово порушити ми не можемо.
— Проблема заручників виникла ще в березні ц. р. у Криму. Тоді всю цю роботу довелося виконувати волонтерам і журналістам. Тоді не було жодної людини, що могла би виступати в цій ролі…
— В академії Служби безпеки України була кафедра, яка готувала перемовників. Не знаю, де вони тепер. Ніхто не знає. У міліції має бути спеціальне управління з роботи зі заручниками. Напевно, не було потреби раніше, тому й немає цих фахівців.
— Тому результатів роботи ми не бачимо…
— Зараз уже добрим результатом є те, що обидві сторони зрозуміли, що треба звільняти. Коли людей обмінюють, я на них дивлюся. Ми домовилися, що з полоненими поводитимуться задовільно: босоніж їх не передаватимуть, а даватимуть якесь взуття. Домовилися, що їх мають годувати. Тим, кому необхідне медичне лікування, обидві сторони надають потрібну допомогу. У Луганську було таке: щоби врятувати офіцерові руку, лікарі вимагали його негайної шпиталізації в стаціонар. У чоловіка почалася гангрена, необхідно було складне медичне втручання. Я не встигав приїхати з Києва, і його перевезли до Росії. Врятували життя людині.
— А як працюєте з тими бандами, що забирають людей заради прибутку, яким не потрібен обмін?
— Треба шукати гроші й викуповувати цих людей.
— Але ж на ці кошти вони купують зброю, якою продовжують убивати людей…
— Свого часу Ізраїль не вів перемовин із терористами, і в подібних ситуаціях людей за гроші не викуповували. Вони хвалилися цим доволі тривалий час. Та зараз зрозуміли хибність такої тактики, і ми створили центр перемовників, де розглядають різні ситуації зі звільнення полонених, у тому числі викуп.

Комбайнери йшли з роботи, їх прийняли за розвідників
— Поясніть, у чому полягає відмінність і складність у звільненні військовополонених і цивільних…
— З військовими — простіше, бо до них ніяких питань не виникає, – ідеш і звільняєш. Якщо ж полонений — цивільний, то потрібно перевірити, чи варто звільняти цю людину. Нещодавно телефонувала дружина одного з полонених, розповіла, що три комбайнери йшли з роботи ввечері через блокпост, їх прийняли за розвідників і почали допитувати. Прострелили кожному коліно. А в полоні з простреленим коліном багато хто погоджується «бути розвідником». З’ясувалося, що вони все ж таки комбайнери, їх відпустили.
— Громадянського активіста, котрий виступає за єдину Україну, складніше витягти, ніж комбайнера?
— Якщо він — просто волонтер, котрий привозив продукти харчування, це — просто. Коли ж привозив бронежилети, літературу, їздив сам зі зброєю, то складніше.
— Коли зникає якийсь чоловік, як повинні поводитися медіа, щоби не нашкодити?
— Буває, що публічність ускладнює роботу й перемовнику, і самому полоненому. Наприклад, пишуть, що забрали активіста «Правого сектору», а хлопець і не знає, що таке «Правий сектор», у нього був чорно-червоний прапор, але це не означає, що він — активіст. Трапився випадок, коли чоловікові, котрого приїхали міняти, сказали, що його відпускають на волю, і попросили розповісти, що ж він учинив. І він наговорив багато зайвого. Тепер я його вже три тижні не можу забрати.
— Це — такий виверт?
— Вони випадково запитали, а він випадково намовив сам на себе. Дуже багато хто створює собі цінність, аби вижити. Їм здається, що зараз їх розстріляють і треба показати якусь свою важливість. І кажуть, що вони — корегувальники, а самі й не знають, що це таке.
— Нещодавно мені повідомили, що в Макіївці затримали блогера, котрий нібито був корегувальником. Його матері сказали, що він буде розстріляний. Як поводитися в такій ситуації?
— По-перше, треба повідомити в наш центр. Ми відразу зв’язуємося з людиною, котра його утримує, або з її начальством, й обговорюємо цю проблему.
— А ви знаєте, скільки людей за весь цей час було розстріляно в полоні?
— Знаю приблизне число, але не назву його.
— А як гадаєте, донеччани, котрі звикли пасивно ставитися до політики й до життя, навчаться чогось?
— Вони вже навчилися. Ми всі вже навчилися. Після Майдану Україна такою, як раніше, більше не буде, а тим більше — після цієї війни. Ми всі тепер — інші.

Розмовляла Катерина Сергацкова, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...