Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 9, 2019

Гаська Шиян: «Моя героїня живе життям самодостатньої жінки»

Автор:

|

Грудень 04, 2019

|

Рубрика:

Гаська Шиян: «Моя героїня живе життям самодостатньої жінки»
Гаська Шиян

Ім’я Гаськи (Галини) Шиян увійде в історію української літератури вже тим, що вона стала першим українським письменником, кого нагородили Літературною премією Європейського Союзу (ЄС). Урочисте вручення відбулося нещодавно в Брюсселі (Бельгія). Варто зауважити, що Україна цього року взагалі вперше була запрошена до участі в цьому конкурсі.

Страшно було писати
— По-перше, хоча й запізненням, дозвольте вас привітати! Які були відчуття? Організатори ж уперше запросили Україну і ось ви — перший наш лауреат. До того ж, це відкриває двері вашому роману «За спиною» у великий літературний світ…
— Якщо зовсім чесно, то крім того, що це була дуже велика радість для мене, насправді в премії найважливішим моментом є те, що вони підтримають переклади на інші мови.
— Ну, єврокомісар із питань культури, освіти, молоді та спорту Тібор Наврачич заявив же, що головна цінність премії полягає саме в тому, що твори, які визнані переможцями, будуть перекладені європейськими мовами та просуватимуться на книжковому ринку ЄС за підтримки рамкової програми Європейської комісії «Креативна Європа»…
— Сподіваюся. Це також одна з важливих місій, чому я дуже хотіла приїхати до Франкфурта: у мене були на виставці зустрічі з аґентами, іноземними видавцями. На врученні премії в Брюсселі був воркшоп, де нас вчили, як працювати з іноземними видавцями, знайомили нас із аґентами. До цього часу найуспішніший кейс — македонський письменник, котрого переклали на 28 мов після отримання премії ЄС. Поки що права на мою книжку купили Болгарія та Сербія. Але процес повинен пожвавитися. І дуже сподіваюся, що буде хоча б одна велика мова — англійська, німецька, французька. Після цього вже можна буде продовжити працювати далі.
— Ви б хотіли, щоб ваш роман переклали російською?
— Поки що до мене не зверталися з такими пропозиціями. Не знаю, як зараз виглядає російський ринок, чи є в них опозиційні видавництва. Так само я розумію, що з урахуванням того, як працює російська пропаґанда, вони можуть мою книжку по-різному трактувати. Тому, звісно, якщо такі пропозиції будуть, я буду ставитися до них дуже обережно та глибше аналізувати, ніж пропозиції з інших країн, наприклад, із Німеччини. До того ж, я завжди зізнаюсь, що мені її було страшно писати. І видання було на рік відкладене, бо тема провокативна. Книжка особлива. І через те вона затрималася на рік. Я, коли ще писала, була готова до різкої критики, до того, що книжку одразу ж сприймуть у штики. Те, що я отримала премію, було для мене подвійним відчуттям, ніби якогось певного захисту, схвалення, розуміння, що в принципі тема все одно важлива, хоча й гостра. І суспільство дозріло до її обговорення, прочитання, до різних поглядів на неї.

Наше суспільство все ще патріархальне
— У романі «За спиною» про війну не йдеться, але вона є. Головна героїня Марта, коханий чоловік якої під час хвилі мобілізації отримує повістку, всіма силами намагається триматися осторонь від війни, ігнорувати її. Що спонукало обрати таку героїню?
— Мені здавалося, що це персонаж, якого бракує в українській літературі. І це виявилося правдою. У сучасній українській літературі не дуже розкритий образ self-made молодої жінки, яка не дуже політизована, намагається жити якимось сучасним космополітичним життям. Але такий клас жінок уже сформувався і мені було дуже цікаво про нього написати. Сама себе з ним не ототожнюю, але такі дівчата, жінки часто є моїми подругами. Те, що мою героїню окреслюють жорсткою феміністкою, мені дуже дивно. Адже вона не веде феміністичний дискурс, нічого не пропаґує, ні за що не бореться. Вона просто живе життям самодостатньої жінки, яка сама на себе заробляє, має свої інтимні інтереси та їх «досліджує». Тобто вона просто живе нормальним життям. Коли ж її починають називати жорсткою феміністкою, я розумію, наскільки наше суспільство консервативне та патріархальне. Як це, щоб молода жінка в 27 років не хотіла сім’ю і дітей, аби працювала й їй подобалося будувати кар’єру, їздила за кермом, приятелювала з коліжанками, котрі мають профіль у Tinder. Дуже дивно мені було, що її сприйняли як просто бунтарку якусь.
— Тобто такі відгуки в соціальних мережах отримуєте?
— В Instagram люди відгукуються, але я стежу за рецензіями, які пишуть професійні оглядачі. У принципі, я завжди поширюю всі відгуки — і позитивні, і неґативні. Вже там, у коментарях провокують якісь дискусії, погляди «за» і «проти». Це класно. Насправді, завдяки цим дискусіям мені вдалося збагнути момент, який мене як автора дуже тішить: що обговорюють мою героїню, її вчинки й їхні наслідки. Це свідчення того, що мені вдалося зробити її нормальною, живою людиною, в яку повірили, історія якої жива та правдива, реалістична. Те, що ставлення до неї буде дуже різним, я знала із самого початку, так воно й задумувалося.
— Аудиторію читачів цієї книжки бачите? Жінки до 30, чи чоловікам також можна таке читати?
— О, це суперцікаве! Це те, чого я взагалі не чекала. Я чекала, що найвдячнішими читачками будуть в принципі ті, хто є віддзеркаленням моєї героїні Марти — дівчата, молоді жінки до 30. Але насправді відчуваю дуже багато прихильності, розуміння з боку жінок, старших за мене, а я сама — на десять років старша за свою героїню. Вони дуже до неї ніжно поставилися, з повним абсолютним співчуттям. Дуже багато було таких відгуків і це було для мене дуже приємно. І від молодих дівчат було кілька реакцій, достатньо, так би мовити, ідеалістичних: як вона могла!? Також дуже цікавий феномен. А з чоловіками… Я рада, що є й такі, хто книжку читають із розумінням, не бачать у ній суто жіноче чтиво. Переосмислюють із чоловічої точки зору.

Ця книжка мене не відпускає
— Якось змінилася реакція після премії, змінилося ставлення до теми, до самої книги?
— Гадаю, що, якби не було премії, був би менший розголос, книжка залишилася б більше у тіні та, можливо, й не дійшла б до тих читачів, яких вона, до прикладу, дратує. А так більше уваги, відповідно це збільшує кількість і позитивних, і неґативних відгуків. А оскільки вона вже на слуху, звісно, це посилило турбулентність, певні віртуальні дискусії, суперечки, додало жару. Я ставлюся до неґативної критики так само добре, тому ще це все одно привід поговорити про тему і про книжку.
— Премія — не лише перспективи перекладів і поширення книжок, але й 5 тис. EUR. У що їх інвестуєте?
— Коли у мене з’являються додаткові кошти, я завжди інвестую їх у подорожі, приємні дрібниці для себе. З премії ось цю сукню купила. Але загалом віддаю перевагу чомусь, що буду носити 20-30 років.
— А творчі плани також будуєте на 20-30 літ наперед? Поділіться хоча би на рік-два…
— Поки що не знаю. Я можу писати тільки, коли дистанціююся від буденного життя. Зараз відчуваю, що мене ще ця книжка не відпускає. Гадаю: о, треба було тут вставити малесенький розділ, тут дописати. Я з нею ще повністю не сепарувалася, це потребуватиме певного часу. Книжка писалася доволі швидко технічно. Але я розумію, що це накопичений, пережитий і «перетравлений» досвід 10-15 років. Пошук теми, яка зачепить передусім мене і буде цікава читачам. Я тішуся тим, що письменники — не інстаграмери, їм не обов’язково щодня щось постити, вони можуть взяти паузу між книжками три-п’ять років. І це нормально. Сподіваюся, що до своїх 50 я наступну свою книжку напишу.

Уже треба ставати серйознішою
— Ви були серед гедлайнерів Франкфуртського ярмарку в компанії зі Сергієм Жаданом, Андрієм Курковим, Іреною Карпою й Олегом Сенцовим. Це через премію?
— Гадаю, що це пов’язано з премією однозначно — така увага до моєї персони. Це дуже приємно! Починаючи від простих радощів, що бабуся моя і батьки дуже раді. Цікава річ, яку вже починаю відчувати: це накладає певну відповідальність. Не те, щоб переживаєш, що про тебе подумають, але все одно вже намагаєшся якусь дурницю не ляпнути, умовно кажучи. Розумієш, що треба ставати серйознішою, читати серйозні джерела, мати серйозне бачення на геополітичну ситуацію.
— Серйозні речі ви пишете, наприклад, у добірці Ukraine in Histories & Stories: Essays by Ukrainian Intellectuals, яку вже презентували в кількох європейських столицях і на книжковому ярмарку. Це англомовне видання. Ви самі писали свою оповідь англійською?
— Атож, ризикнула написати англійською. У мене був дуже цікавий метод: я написала англійською, потім у процесі перекладу українською редагувала англійський текст. Але, загалом, себе перекладати не можна. Набоков писав російською, а потім перекладав англійською, але, як кажуть, це були дві різні книжки.
— У вас і розмовна англійська дуже добра…
— Учила в школі, потім в університеті, а зараз вона у мене в побуті та в роботі друга щоденна. Ще й французька підмішується. Мій чоловік — француз, але розмовляємо вдома англійською.
— Ви самі зі Львова, а де зараз переважно живете?
— Я виросла у Львові та жила там до минулого року. У 2008-2013 рр. дуже багато подорожувала. Я з людей, котрим важко залишатися на одному місці, мені потрібні нові середовища. Для мене домашнє гніздо — не дуже комфортне в тривалій перспективі. Мені постійно потрібні зміни. Зараз — найбільше в Києві. Донька там пішла до школи. Треба було осісти, зупинитися на якісь час. Київ мені дуже подобається. Дуже динамічна столиця.
— Вашу книгу Hunt, doctor, hunt назвали найочікуванішою на львівському Форумі видавців 2014-го. Але ж серйозна премія — саме європейська?
— Це перша премія, й одразу міжнародна! Не приховую, що вона мене зробила щасливою, але розумію й відповідальність.
Розмовляла Ольга Танасійчук, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online