Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Ганс Боланд: Для «російської душі» гумор більш убивчий, ніж бомби Путіна»

Автор:

|

Грудень 03, 2015

|

Рубрика:

Ганс Боланд: Для «російської душі» гумор більш убивчий, ніж бомби Путіна»

Ганс Боланд

Ганс Боланд — нідерландський філолог-славіст, котрий потрапив у випуски новин після того, як відмовився прийняти Медаль Пушкіна з рук Путіна. Він живе в Індонезії, а в Україні представляв український переклад книги «Моя російська душа».
— Ви приїжджаєте сюди час від часу, і можу припустити, що помічаєте якісь зміни. Як змінюється Україна?
— Україна дуже змінилася за останні три роки. Вона розвивається якимись стрибками, і з кожним стає все самостійнішою, все більше відрізняється від Російської Федерації (РФ), усе краще усвідомлює своє існування. Я боявся, коли їхав до Львова, бо ж війна. Але нічого такого ні в Києві, ні у Львові не помітив. Люди живуть так, наче війни немає. По одягу людей у Львові видно, що у них — усе гаразд. Коли з-за кордону читаю новини про Україну, то дуже страшно. А коли тут, то відчуваю, що перемога — вже за рогом. Хоча вона може і забаритися, якщо Путін буде жити довго.
— Для Нідерландів війна в Україні має й дуже особистісний вимір. Я — про авіакатастрофу літака «Малазійських авіаліній» влітку 2014-го над Донбасом. Як торкнулася вас ця катастрофа?
— У мене немає знайомих, котрі б там загинули. Але я зустрічав молодого хлопця, у котрого в тому літаку загинув товариш і його дівчина. Тіло юнака ми побачили на одній із найвідоміших фотографій із місця авіакатастрофи: у кріслі сидить молодик, ніби нічого не сталося. Мій співрозмовник сказав, що побачивши ту фотографію, відчув дуже сильну ненависть. До авіакатастрофи флегматичні голландці не хотіли засуджувати Росію. У нас — нація адвокатів, та й король наш ще не так давно веселився з Путіним у Сочі. Але це тривало, поки літак не впав із неба. Ніхто, звісно, не вірить, що туристів хотіли вбити зумисне. Але з того часу на Росію у нас дивляться зовсім інакше. Якщо раніше Путін здавався просто неприємним чоловіком, то тепер він — ворог. Хоча були й ті, хто, як і я, давно зрозумів, хто такий президент РФ.
— Як у таких умовах можна займатися русистикою в Нідерландах?
— В Амстердамі живе багато росіян, близько 10 тис. і з часів СРСР є книжкова крамниця з книгами з РФ. Віртуально в Нідерландах російської літератури не існує. Тільки одне видавництво публікує переклади російської класики. У мене немає проблем з публікацією моїх перекладів. Наприклад, зараз закінчую переводити повне зібрання творів Пушкіна. На майбутнє вже підписав контракт на переклад «Анни Кареніної».
— Як бачите взаємодію мови та пропагандистських ідей, які через неї можуть транслюватися?
— Путін вибрав інструмент мови. Але це — дуже старомодно. Це зброя навіть не ХХ ст. І тут видно відсталість Росії. Тому переконаний, що Путін уже переможений. Люди не хочуть до РФ, вони хочуть того ж, що й весь світ: хороші школи, хорошу медицину та канікули не в Криму, а у Франції.
— Чи багато славістів любить Путіна?
— Це в роки холодної війни думали, що якщо ти вчиш російську мову, то ти — комуніст. Але серед славістів комуністів не було. Бо вони їздили в Радянську Росію і самі бачили, що там відбувається.
— А російські колеги? Ви ж зустрічаєтеся з ними на конференціях?
— Не люблю конференцій. А з російськими колегами всі мої контакти розпалися після початку війни в Україні, бо вони перейшли на путінський бік.
— Що для вас є відправною точкою у цих подіях?
— Окупація Криму. Не уявляю, як російські інтелігенти можуть жити знаючи, що твоя країна винна, але прикидатися, що твоя країна має рацію. Всі раптом мали повірити, що Крим — споконвічна, Богом дана земля. Нікому ця ідея раніше в голову не приходила. Після Горбачова, коли я жив у Росії, мені здавалося, що єдине, чого хоче країна — це статуї царів або великі золоті хрести. Але їм чомусь були байдужі чисті туалети. Заради ідеї «величі» вони готові жертвувати всім — і свободою, і світом.
— Наскільки славістика є полем для політики та політичних впливів?
— Це добре видно з історії з Пушкінської медаллю. Її я отримав за переклад десяти томів повного зібрання творів Пушкіна, а також за переклади Анни Ахматової, і відмовився від нагороди. Також працюючи в університеті Санкт-Петербурга, я написав підручник голландської мови для росіян. «Моя російська душа» вийшла в Нідерландах 2005 року, після цього я почав отримувати погрози. Мені здається, що в Україні теж мого вчинку не зрозуміли. Здається, ще ніхто з українців не відмовлявся від російських нагород.
— Нікому з України медалей в Росії не дають…
— Це — правда. Але все одно не всі зрозуміли, навіщо відмовлятися від літературної медалі. Я пояснив, що прийняв би нагороду, якби мені її вручив, наприклад, ректор Московського державного університету. Але Путіну руки не потисну і з його рук нагороду не візьму. Після свого рішення я отримав листа від директора музею Ахматової, де вона каже, що пишається тим, що перекладач Ахматової так вчинив.
— Як перевести «загадкову російську душу» голландською? Я маю на увазі не слова, а те, що стоїть за ними…
— У Нідерландах люблять Ахматову: весь наклад мого перекладу її віршів розкупили за десять днів. Пушкіна у нас ще не переводили нормально, але це — не страшно: Шекспір ??також чекав 300 років доброго перекладу. Те ж — із романом «Анна Кареніна». Чудовий роман, але світогляд графа Толстого, його ідеї про жінок — це жах. Він вважає Анну Кареніну хвойдою, котру потрібно вбити. Тому голландський читач буде читати «Анну Кареніну» як «Мадам Боварі», як текст на захист жінок. Бо письменник не може думати про жінок так, як думав Толстой, і що він буде писати про безправ’я жінок в умовах патріархату.
— Звідки витоки вашого інтересу до російської мови та літератури?
— Від Достоєвського. Я у випускному класі гімназії прочитав «Злочин і кару». Книгу взяв у татовій шафі, це був ще старий довоєнний переклад з німецької. І зрозумів, що хочу прочитати цю книгу в оригіналі. Я вже перекладав роман Достоєвського «Біси» і мрію перекласти «Злочин і кару». Але ідеї Достоєвського — також шалені. Він обожнює «божественний народ», але, якщо поглянути на Карамазових, то вони — злочинці, п’яниці, дурні, аморальні та брудні. Можливо, в його романах є хороші жінки, але вони переважно — божевільні.
— «Моя російська душа» вийшла в перекладі українською. Чи важливий для вас цей переклад?
— «Моя російська душа» — назва іронічна. Десь у ХІХ ст. французи вигадали термін «російська душа», щоб позначити раптову появу на європейській сцені того, що раніше вважалося варварською, темною, азіатською нацією рабів. З того часу це кліше розвивалося все більше і більше, поки не стало тривіальним поняттям у спробах пояснити той факт, що серед величезної юрби п’яниць і бовдурів живуть світлі люди та генії.
У «Моїй російській душі» я розповідаю про те, що бачив і переживав у Росії за 35 років моїх взаємин із цією країною. Писав її з головною метою — знищити дурнуватий міф про якесь «вище існування», яке неначе виправдовує злочинну, головним чином деструктивну вікову історію Росії. Що стосується значення українського перекладу цієї книжки, то сподіваюся, що український читач знайде в ній хоч трішки розради, хоча б у гуморі, який може бути вбивчим для поняття «російської душі» більше, ніж навіть бомби Путіна.
Розмовляла Ірина Славінська, УП

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...