Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 13, 2020

Хакан Киримли: «Теперішня ситуація в АРК може мати ще траґічніші наслідки, ніж депортація 1944 року»

Автор:

|

Червень 05, 2020

|

Рубрика:

Хакан Киримли: «Теперішня ситуація в АРК може мати ще траґічніші наслідки, ніж депортація 1944 року»
Хакан Киримли

Нещодавно Україна й увесь світ відзначали День боротьби за права кримськотатарського народу і вшановували пам’ять жертв депортації кримських татар 1944 року. Цього траґічного дня до Середньої Азії з півострова відправили перший ешелон кримських татар. Загалом депортували понад 190 тис. осіб. Про історичний аспект окупації та сучасні реалії розповів Хакан Киримли, відомий кримськотатарський правозахисник, історик і професор Бількентського університету в Турецькій Республіці (ТР).

Депортацію планували ретельно
— Скажіть, якою була справжня мета депортації?
— Депортація 1944 року — один із найжахливіших актів геноциду у ХХ ст., злочинів сталінського режиму. Вона відрізняється від інших актів геноциду особливою жорстокістю та нелюдськістю. Історично депортація не лише кримських татар, а й інших народів у сталінський період, ще не засуджені достатньою мірою. І найжахливіше, що ми бачимо зараз подібні тенденції в окупованій Російською Федерацією (РФ) Автономній Республіці Крим (АРК). Ми часто говоримо про злочини нацистів проти людства, але ж акти геноциду здійснювали не лише нацисти. Але тільки нацистські злочини засудили в самій Німеччині, а винних покарали. В СРСР і його спадкоємиці РФ ніколи таких кроків не робили. А заперечення вчиненого злочину — також злочин. Уряд пострадянської Росії не визнав злочинів радянського режиму, ба більше, часто оспівує їх, наслідуючи традиції СРСР, спотворює історичні факти, як це відбувалося десятиліттями.
— Коли і за яких обставин ви вперше почули про депортацію? Яке ставлення ТР до подій тих років?
— Туреччина — етнічно найближча для кримських татар держава у світі. Там живе найбільша кримськотатарська діаспора. На одного кримського татарина, котрий мешкає у Криму, припадає приблизно десятеро в ТР. У Москві мали надію, що кримські татари на території Туреччини дуже швидко асимілюються, та цього не сталося. Ми як були кримськими татарами, так і залишилися. І це, зокрема, заслуга політики держави щодо цього. Велика кількість кримських татар зберігали і продовжують зберігати свою культуру та мову. Життя в діаспорі — не просте, але ми не забували, не забуваємо і ніколи не забудемо своє коріння. Ми народилися і помремо кримськими татарами. Крим завжди був стратегічно важливою територією для Туреччини. Туреччину заскочили зненацька, коли 1783-го Російська імперія приєднала Крим. Там створили Чорноморський флот (ЧФ) із єдиною метою — захопити Стамбул, але вдалося. Водночас ЧФ РФ став одним із найаґресивніших у світі. Тому, навіть якщо не враховувати підтримку ТР кримськотатарського народу, за яку ми дуже вдячні, питання АРК було і залишається вкрай актуальним для Туреччини. ТР офіційно не визнала геноцид кримськотатарського народу, попри допомогу та підтримку, яку надає. На це впливають і геополітичні інтереси, і двосторонні відносини між ТР і РФ. Та це жодною мірою не означає, що Анкара обернулася спиною до кримських татар, ми відчували і відчуваємо цю підтримку, вона є дуже цінною для нашого народу.
— Коли стало відомо у Туреччині про ці події? Якою була реакція?
— Депортація кримських татар із Криму відбувалася в умовах найсуворішої таємності. Інформація про неї стала просочуватися лише у 1950-х рр. Тому реакція Туреччини і в момент самої депортації, і кількома роками після неї була відсутня. В країні не знали про те, що відбувається.

Депортація через співпрацю з фашистами — брехня
— Головною причиною депортації кримських татар із Криму в радянські часи називали нібито масову співпрацю з німецькими окупантами під час війни. Що скажете на це?
— Радянська пропаґанда так само, як і зараз путінська, — суцільні вигадки. Радянський режим — найжахливіший із усіх, що існували й існують на світі. Вони використовували найжахливіші інструменти — розстріли, голодомори, депортації, репресії тощо проти усіх народів, які були насильно об’єднані в межах СРСР. Тому, коли у червні 1941 року німецькі війська увійшли на територію СРСР, багато народів це вітали, зустрічаючи їх хлібом-сіллю. Й якщо вже говорити про співпрацю з німецькою армією як про причину депортації, то треба насамперед депортувати самих росіян. Інформацію про масову підтримку кримськими татарами німецьких військ вигадали. Більшість чоловіків кримськотатарської національності тоді служили в Червоній армії, багато з них були нагороджені за подвиги у Другій світовій війні, стали героями Радянського Союзу. Але ні вони, ні члени їхніх родин депортації не уникли.
— Тобто, це були сплановані та продумані дії?
— І задовго до 1944 року. Це була далеко не перша така спроба. На момент приєднання Криму Росією 1783-го кримські татари становили 98 % населення півострова. Тоді сотні тисяч кримських татар покинули батьківщину й оселилися на території сучасної Туреччини. Але це не була еміґрація в її сучасному «добровільному» розумінні, все відбулося в результаті тиску, погроз, як вихід із метою порятунку. А в планах Сталіна у 1944-1945 рр. було і захоплення території Туреччини. Як «визволяли» Східну Європу, так збиралися «визволяти» й Туреччину.

Винні мають бути покарані
— Перенесімося з історії в сьогодення. Правозахисники та активісти кажуть, що після анексії 2014 року також відбувається депортація…
— Безкарність породжує повторення злочинів минулого, веде до нових злочинів. І не важливо, щодо кого їх здійснюють — росіян, українців, кримських татар, французів чи представників африканських країн. Злочин щодо має бути засуджений. Ми маємо говорити про нього, нагадувати, застерігати, щоб ці жахи ніколи не повторилися. Винні в організації цих злочинів мають бути покарані через міжнародні суди. І не варто думати про події 1944-го, що вони хоч і траґічні, але нібито не мають ніякого стосунку до сучасності. Це не так.
Події 2014 року, і ставлення до них, важливіші, ніж просто пам’ять про депортацію 1944-го. Насамперед тому, що 2014 рік — це те, що триває зараз і спрямоване на винищення кримських татар, можливо, навіть ефективнішими методами, ніж 1944-го. При сталінському режимі знищили половину кримських татар. А методи режиму Путіна можуть мати важчі наслідки. У його розпорядженні новітні технології, ширші можливості, він ні на секунду не задумається, якщо отримає шанс стерти кримськотатарський народ з лиця землі. І не тільки кримських татар, а й інші народи. Кримські татари, котрі не мовчать і протестують проти режиму, змушені або залишити півострів, або стають жертвами нерозкритих, навіть нерозслідуваних убивств, або політичними в’язнями. Тому прості кримські татари змушені виїжджати у пошуках роботи, можливості освіти для дітей. Забороняючи кримськотатарські медіа, школи, релігію, культуру, мову, ідентичність, роблять все для асиміляції з росіянами.
— Що треба робити в цій ситуації, адже окупація триває?
— Ситуація погіршується з кожним днем, у т. ч. через безкарність і за теперішні злочини, і за минулі. Я проти кровопролиття, проти силових методів. Тому треба забезпечувати правдивою інформацією про те, що відбувається в АРК зараз і відбувалося у минулому. Ми не можемо дозволити перекручувати історичні факти, брехати. І маємо використовувати усі можливі медіа-інструменти протистояння кремлівській пропаґанді. Наша мета — розбудити суспільство в Україні, ТР, країнах Європи. А путінський режим не мають нагороджувати і заохочувати за всі ці злочини проти людяності, в якому б вигляді їх не подавали.
— Друга світова стала траґедією для усього людства. Існує історична пам’ять, чи вона занадто коротка?
— Період Другої світової війни і без депортації кримськотатарського народу був жахливим, траґічним, невимовно важким періодом історії людства. Це не була героїчна війна СРСР проти Гітлера. Безумовно, він був тираном, нацистський режим — жахливий. Але сталінський режим не був ні на краплю кращим за нього, а навіть гіршим. Тому трактування Другої світової як визвольної війни СРСР проти Німеччини — це казка. Це було протистояння двох режимів — жорстоких і нелюдських. А тепер навіть демократичні режими вдаються до популістських методів, заграють із такими режимами, як путінський. Це дуже небезпечний і згубний шлях. Тому наша мета — невпинно нагадувати не лише про те, що відбувалося і відбувається в АРК, Україні, але і вказувати, що полеміка про окупацію Криму та Донбасу як про доконаний факт є ще небезпечнішою. Москва робить усе для того, щоб залишити свої злочини в минулому. Якщо не помічати цього і не реагувати, наступними можуть стати Одеса, Дніпро, Київ. Для шовіністів немає кордонів. Усі ці марші «Великої Перемоги», заяви про те, що Київ — російське місто, про те, що не існує України як держави, що це все невіддільна частина радянської історії… Але РФ володіє ядерною зброєю і величезною армією. Рано чи пізно слова можуть перетворитися на дії. Та ще 30 років тому і мови не могло бути про розпад СРСР, а це сталося. Тому немає жодного сумніву і в тому, що окупація АРК припиниться. Дай, Боже, це станеться скоро.
Розмовляла Ольга Будник, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online