Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, May. 24, 2018

Федір Стригун: «Навіть у часи войовничого атеїзму ми завжди йшли в коляду»

Автор:

|

Січень 19, 2012

|

Рубрика:

Федір Стригун:  «Навіть у часи войовничого  атеїзму ми завжди йшли в коляду»

Одним із найтепліших і найсвітліших свят уважає Різдво Федір Стригун, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, художній керівник, режисер-постановник і актор Львівського національного драмтеатру імені Марії Заньковецької.

— Яке зі святкувань народження Божого дитяти запам’яталося вам найбільше?

— Звичайно ж, найяскравіші спогади — із дитинства. Мав тоді, коли почалася війна, років п’ять чи шість. І, як то кажуть, не було би щастя, та нещастя допомогло. В окупованому селі знову відкрилися церкви, заборонені після революції. І хоча час був злиденний, однак духовний чинник перемагав матеріальний. Село дзвеніло, переливалося колядками. Я тоді знав їх чимало. І не тільки «Нова радість стала», а «серйозних», таких як у «Землі юдейській Віфлеєм стоїть» (усі вони тепер перекочували в театральний репертуар). Нас, малих, обдаровували пряниками, медівниками та горішками. Потім — маланкували, водили вулицями козу-козу-козу-дерезу, згодом — зустрічали йорданську зорю біля диво-хреста, вибудуваного на сільському ставку з льоду й облитого буряковим соком. Він стояв аж до Стрітення й із весняним потеплінням повільно ховався у воду, а ми, дітлахи, так шкодували за цією скульптурою та чекали наступного року, щоби побачити її знову й напитися живої води.

— Напевно, як і кожен із нас, маєте свої улюблені різдвяні страви?

— Мама готували надзвичайно смачну кутю, та ще й таку, що мусила прилипнути до стелі, коли батько підкидали вгору першу ложку — щоби щедрим був рік на врожаї та на добро. Горщик із кутею, приправленою маком і горішками, стояв на покутті аж до Стрітення. І ми, малі, підкрадалися до нього, щоби вхопити бодай ложку цих найкращих на світі ласощів. А ще ж варили мати різні вареники: із капустою, картоплею, маком, калиною, а найсмачніші — зі сухими вишнями. Варили багато, бо їсти було кому: за стіл сідали батьки та четверо дітей. І які би не були часи, а завжди на Різдво шили нам мама з домотканого полотна, так званої десятки, нові білі сорочечки, купали. І після цього святого дійства й душі ставали світлішими та чистішими.

— А яке Різдво було для вас найгіркішим?

— 1982 року, коли на самі свята помер батько. Проте навіть ця сумна обставина мала свій об’єднавчий і очищаючий зміст. Ми зібралися разом й отчій хаті. І її тепло притамувало смуток.

— Що з дитячих спогадів ви взяли у своє доросле, зріле Різдво?

— Це — велике щастя, що застав чудовий час, що в дитячі роки зміг узяти в серце, душу «те, що не вмирає» — романтику, дух, красу цього найбільшого християнського свята. А ще більше — що повернувся час, коли не ховаючись можна піти до церкви на святкову службу, колядувати. Хоча, заради справедливості мушу сказати, ми з акторами театру щороку після вистави, а вистава на Святий вечір і на Різдво в часи войовничого атеїзму мала йти нехай і при порожній залі, завжди гуртом ішли й на службу Божу, і в коляду до друзів та рідних. І кари за ідеологічне «святотатство» не мали жодного разу.

— На сцені ви зуміли втілити свої дитячі спогади?

— Аякже. За першої ж можливості. З 1989-го на 1990 рік ми поставили виставу «Вертеп», яка мала ефект «вавилонського стовпотворіння». Вона з аншлагом ішла 45 разів аж до Стрітення й потім стала гітом на довгі роки. Мене запрошували поставити її й на Луцькій, Тернопільській, Чернівецькій, Івано-Франківській сценах. А крім того, поезія Різдва оспівується в нас і в «Назарі Стодолі», і в «Ой, не ходи, Грицю», інших виставах.

— Це вже — пройдений етап, а що підказує Федорові Стригуну нова доба?

— Ось дасть Бог, відсвяткуємо це Різдво, а на прийдешнє треба думати про сучасні варіації на древню тему.

— Чи готуєте власноруч щось із різдвяних страв?

— Ні, для цього в мене є кохана Тасенька (дружина, народна артистка України Таїсія Литвиненко). Нехай вона чаклує на домашній кухні, а я — на театральній.

— Із ким сядете до Святої вечері?

— Із дружиною. Новий рік зустрічали із синами та невістками. А на Різдво діти поїдуть у Карпати.

— Що хотіли би побажати й своїм шанувальникам, і всім людям на це велике свято?

— Бережімо його в душах і передаймо нашим дітям і онукам.

Розмовляла Нінель Кисілевська, Укрінформ

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...