Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 19, 2018

Євгенія Піцюра-Швець: «Матір Божа записала мене у свій план»

Автор:

|

Квітень 05, 2018

|

Рубрика:

Євгенія Піцюра-Швець: «Матір Божа записала мене у свій план»

20 лютого виповнилося 95 років від дня народження пані Євгенії Піцюри-Швець. Відома меценатка, в минулому активна учасниця національно-визвольного руху ОУН-УПА, співпрацювала з боївкою, займалася розвідкою та постачала медикаменти повстанцям. З 1944 року, після виїзду батьків за кордон, перебувала на напівлегальному становищі. 1957-го як репатріантка виїхала до Польщі, а звідти еміґрувала до Канади.
Багато років є головою родинного Фонду Піцюрів, який 1999 року заснували брат Михайло Піцюра, стрийко Стефан Піцюра, а згодом доповнений коштами самої Євгенії Піцюри. З часу заснування Фонду було видано понад 60 тис. примірників різноманітної за тематикою літератури, яку безоплатно розповсюджують по бібліотеках і навчальних закладах України.

«Постійно відчуваю, що цього замало»
— Пані Євгеніє, вас добре знають як відому діаспорну меценатку, яка вклала чимало своїх власних коштів у різноманітні проекти в Україні та Канаді. Про це не раз згадували засоби масової інформації і детально було описано у двох ваших книжках — «Живу Тобою, Україно» (2012) і «Бистрині буття» (2015). Чи задоволені всім тим, що зроблено?
— Звісно, я щаслива, що з Божою допомогою змогла настільки багато допомогти Україні. Ця допомога виходила від серця. Й усе, що зроблено, було зроблено з любові й обов’язку водночас. Але постійно відчуваю, що цього замало.
— Знаю, що ви долучилися свого часу до багатьох проектів розбудови та реконструкції храмів в Україні. Зокрема в рідному с. Зарайському, що на Самбірщині. Що підштовхнуло вас до цієї місії?
— Найперше — моя християнська позиція, а друге — це те, що я там народилася. 2001 року я відгукнулася на прохання моїх сельчан і майже повністю власним коштом збудували церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Гадаю, що кожна свідома людина зробила б те саме за наявності відповідних коштів.
— Якщо б зараз перелічити всі проекти, спонсоровані вами, то довелося б іще опублікувати щонайменше чотири-п’ять сторінок. Які проекти були найцікавішими?
— Вони для мене всі важливі. Фінансова допомога була спрямована на розбудову храмів у Самборі, Рудках, Львові, Береговому, що на Закарпатті, Тернополі, Києві, молодіжного центру «Ганнуся» в Миргороді Полтавської області, на відновлення Києво-Могилянської академії, товариству «Просвіта» Самбора, музею «Бойківщина» в Самборі, для побудови пам’ятника Тарасові Шевченкові у Львові, на друкування двох кольорових, стендового формату, інформаційних комплектів про Голодомор англійською мовою.
— Свого часу ви проявили небуденну і подиву гідну щедрість, віддавши величезну частину своїх власних заощаджень на реставрацію чудотворної каплички Зарваницької Божої Матері. Що підштовхнуло вас до цього рішення?
— Мабуть, Матір Божа записала мене у свій план, адже це — Всеукраїнське відпустове місце. Все там має бути в якнайкращому вигляді. Так само це стосується і Храму св. Софії в Римі, який був збудував довговічний в’язень комуністичної системи Йосиф Сліпий, на реставрацію якого я дала власні кошти.

Найважливішою стала допомога в розбудові храмів
— Якщо повернутися на три роки назад, із моменту виходу в світ вашої другої книжки споминів 2015-го «На бистрині буття» і до квітня 2018 року, то що за цей короткий проміжок часу вам вдалося зробити в плані фінансової допомоги для України?
— О, це були дуже напружені роки в моєму житті. Багато що змінилося в кращий бік. За цей час я змогла продовжити свою меценатську працю не лише для України, але й для українських організацій у Канаді. Найважливішою стала допомога в розбудові храмів. Найперше хочу розказати про самбірський Собор Пресвятої Богородиці, якому я виділила дуже серйозні кошти для будівництва та виготовлення різьбленого іконостасу, престолу, тетраподу та проскомидійника. Посвячення відбудеться в червні ц. р. А цілком нещодавно, саме на день свого народження, я подарувала громаді цього храму дві півтораметрові вишиті хоругви та вишиту ікону Божої Матері Неустанної помочі, авторської роботи вже покійного о. доктора Блажейовського, котрий особисто вишивав ікони майже до своєї смерті. А помер він у віці 101 рік. Значні кошти передала на будівництво нового Храму Блаженних мучеників Григорія, Симеона й Івана, що в Івано-Франківську. Крім цього, моїм додатковим коштом завершується у цьому ж храмі робота над виготовленням головного іконостасу, тетраподу, престолу та проскомидійника. Посвячення відбудеться восени ц. р. Допомогла двом студентам з Українського католицького університету у Львові, призначивши їм річні стипендії, а також оплатила одному студентові у Львові повний курс навчання комп’ютерних технологій. Відгукнулася на цьогорічний заклик Конґресу українців Канади про збір коштів на встановлення пам’ятника Голодомору і також виділила відповідні кошти.
— Знаю, що ви є почесною членкинею Самбірського об’єднання «Просвіта»…
— Авжеж, від самого початку його заснування. Ніколи не забуваю за «Просвіту». Свого часу я викупили приміщення, яке подарувала самбірській «Просвіті» під крамничку, а два роки тому виділила для них кошти, потрібні на капітальний ремонт. Водночас подарувала значну суму грошей медичному коледжу Самбора. За них придбали необхідні технічні засоби для лабораторії, яка тепер укомплектована повністю. Не забуваю і про будинок опіки для літніх у Самборі. Нещодавно купила побутову техніку — порохотяг, праску, пральку, килим тощо.
— До якої парафії належите в Торонто?
— Від самого початку, коли прибула до Канади, належу до храму св. Миколая. Люблю її, бо за ці роки наче вросла в неї. Звісно, що і фінансово підтримую її як тільки можу. Адже це обов’язок кожного з нас.

«Не звертаю уваги на вік»
— Довелося чути від інших людей, що маєте багато нагород за свою діяльність. Чи можете сказати, які саме?
— Мої нагороди не такі вже й важливі. Отримую їх звідусіль, хоч нікого про них не прошу. Користаю з нагоди, споглядаючи на них, пригадати щось приємне з минулого. Гадаю, що маю понад тридцять різних грамот і дипломів. 2011 року отримала приємну та несподівану водночас нагороду від своїх краян-самбірчан, а саме від Самбірської міської ради — почесний Хрест «За вагомий внесок у розвиток Самбора».
— У свої 95 ви залишаєтеся надзвичайно діяльною й активною жінкою. Як вам це вдається?
— Справді ніколи не задумувалася над цим. Просто не звертаю уваги на вік і відповідаю сама собі на поклики душі і серця. А керуюся власним надпростим правилом: якщо хтось немає, а я маю, то чому б не поділитися. Ніхто нічого зі собою не візьме на той світ, а от залишити після себе добрі діла — завдання кожної людини. Мусимо розуміти свою місію у цьому житті.
— Що, на вашу думку, очікує Україну в майбутньому?
— Того, вочевидь, ніхто не може знати, хіба лише Бог, але ті процеси, які відбуваються, дуже болючі для всіх нас, однак водночас вони обнадіюють. Важко повірити, що шлях України до справжньої незалежності розпочався щойно 2014-го після анексії Криму та війни на Донбасі. Нам не можна опускати рук, але разом із світовим українством продовжувати роботу на визволення та повну перемогу над ворогом. Вірю, що Україна зуміє вийти із цієї ситуації гідно й її дорога до цивілізованого світу є незворотною.
Розмовляв Ігор Запорожець

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...