Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 16, 2018

Євген Положій: «Якщо ми не напишемо книжки про війну, це зробить Росія»

Автор:

|

Жовтень 06, 2016

|

Рубрика:

Євген Положій: «Якщо ми не напишемо книжки про війну, це зробить Росія»

Євген Положій

Війна на Сході України спричинилася до появи багатьох телепрограм, документальних фільмів, прозових і поетичних творів, фронтових мемуарів і навіть п’єс. Не оминув увагою цю тему й Євген Положій, відомий журналіст і письменник із Сум. 2015 року він опублікував збірку новел «Іловайськ», яку на 22-му Форумі видавців у Львові визнали найкращою книжкою про війну.

Ті, хто воював, ні про що не шкодують
— Як і чому вирішили взятися за художнє осмислення такої складної теми, як Іловайська трагедія?
— Поштовхом до написання книжки про Іловайськ стала розмова з моїм товаришем Юрієм Коваленком, волонтером-пошуковцем із місії «Чорний тюльпан». Вони «підіймають» із безвісти солдатів часів Другої світової війни. Знаходять останки, домовляються з місцевою владою і потім їх урочисто перепоховують. Влада фотографується біля трун, і всі думають, що це вона займається такою шляхетною справою. Насправді — ні. Солдати Другої світової нікому не потрібні. Як виявилося, у нас так багато почестей ветеранам, а рештки людей, котрі віддали своє життя, досі валяються по всьому театру бойових дій у Східній Європі — в Росії, Україні, Білорусі. Ні СРСР, ні його наступники не турбуються на державному рівні про те, щоб перепоховати воїнів. Цим займаються волонтери. Вони також займаються пошуком і перепохованням українських бійців, котрі гинули і гинуть у 2014-2016 рр. У жовтні 2014-го в місії «Чорний тюльпан» відбулася перша експедиція в район боїв, які тривали під Іловайськом. Із цієї поїздки Юрко повернувся темний і сумний, хоча зазвичай він дуже світла людина. Показав мені світлини. Це насправді жахливе видовище. Я зробив репортаж для газети, і тоді зрозумів, що ті фотографії і числа, які назвав мені товариш, реально не відповідали тому, що оприлюднюють офіційні джерела. У штабних повідомленнях ішлося про 107 загиблих. Юрко ж казав, що пошуковці «підняли» 150 тіл наших. І колон, які виходили з-під Іловайська, було не дві, а, як мінімум, сім. Я побачив, що там, м’яко кажучи, щось не так. Після цього вирішив докладно розібратися в темі: почав їздити в зону проведення антитерористичної операції (АТО), зустрічався з бійцями, котрі вийшли з котла, збирав їхні історії.
— Наскільки важко було спілкуватися з бійцями?
— Важко, бо це — емоції, переживання, спогади. І ти розумієш, що нічим реально не можеш їм допомогти.
— Що найбільше вразило під час цих розмов?
— Ті, хто воював, ні про що не шкодують. Люди навіть без кінцівок сповнені планів та оптимізму.

Росіяни більше не сварять Майдан і війну
— Зараз з’явилося багато літератури про війну на Сході. Як вважаєте, чи не занадто швидко це відбувається?
— Коли хтось питає про якісь глибші книжки, я цікавлюся: «А які глибокі твори про російсько-українську війну ви вже прочитали?». І люди відповідають, що нічого ще не читали, але все одно думають, що писати треба глибше, ніж написано. Ця позиція називається «не читав, але засуджую». Мені такий підхід абсолютно незрозумілий. Можливо, для якихось письменників потрібен час, аби реально осмислити тему. Хай осмислюють навіть п’ятдесят років — нема питань. Але я вважаю, що книжки, створені за фактами, потрібно писати зараз, оскільки багато людей, котрі воювали, можуть загинути. Це по-перше. А по-друге, якщо не напишемо ми, то напишуть комбати чи інші керівники, і через п’ять років ми дізнаємося, що це Аваков (міністр внутрішніх справ України. — Ред.) штурмував Донецьк. Подивіться чотирихвилинний ролик, який створили «Радіо Свобода» і Генеральний штаб Збройних сил до другої річниці Іловайська. За його сюжетом, усі втікали з поля бою. І тільки штаб АТО воював. А я вам скажу, що в штабі АТО 24 серпня 2014 року виступав «95-й квартал», співали пісні та відзначали День Незалежності. І по-третє, якщо ми не напишемо книжки про війну, це зробить Росія. Такі видання знову заповнять наш простір, і ми будемо казати: «А що ж ми нічого не зробили?».
— З того масиву літератури, який виходить зараз й буде виходити надалі, може в перспективі постати окреме літературне явище?
— Це явище вже постало. Багато хлопців написали гарні книжки: «Воєнний щоденник» Олександра Мамалуя, «Доброволець «Сумрака» Геннадія Фіміна. Є геніальний твір Діани Макарової «Сектор V» про волонтерів. Про це видання ніхто не знає, а воно — супер! Про волонтерів краще не напишеш. Це просто неймовірні історії про те, як вони з-під Дебальцевого витягували дітей. Ну, хто про це знає?
— Книжка «Іловайськ» видана двома мовами — українською та російською. Ви розповідали, що декотрі читачі «контрабандою» ввозять її на територію Росії, аби подарувати родичам, друзям і знайомим. Отримуєте відгуки звідти?
— Казали, що гарно реагують. Прочитали і, гадаю, щось у їхніх попередніх уявленнях про війну хоч трохи змінилось. Але в мене не було можливості поспілкуватися з цими людьми особисто. Я вже 23 роки працюю головним редактором газети «Панорама» і звик перевіряти інформацію, коли до нас телефонують із претензіями декотрі читачі, котрі плутають наші публікації з матеріалами інших видань. Часом питаю: «Ви самі статтю читали?». Відповідають: «Ні, але мені сказали». От і виходить, що людина не читала, але кричить на мене, хоч і все правильно в нашій газеті написано. Коли спілкувався з хлопцями-військовими, вони розповідали мені про «купу м’яса». Ми ж говоримо про те, що ви бачили. Уточнюю: «Ти бачив це?». — «Ні, мені розповідали». — «Давай телефон того, хто розповідав. А потім ми з тобою поговоримо про твою особисту думку і хто що казав». Якщо говорити про реакцію на «Іловайськ» читачів у Росії, то можу навести приклад родичів моєї дружини. Вони більше не сварять Майдан і війну.

Поліпшити життя всіх — неможливо
— Вихід роману «Аеропорт» Сергія Лойка супроводжувався потужною медіакампанією. «Іловайськ» теж презентували у багатьох містах, але не з таким розмахом. Це тому, що Іловайськ — надто трагічна і незручна тема?
— У промокампанію «Аеропорту» видавництво вклало багато грошей. Але я не можу поскаржитися на брак уваги з боку медіа. У мене вийшло не менше ста інтерв’ю про «Іловайськ». Коли приїжджав в Івано-Франківськ із Андрієм Курковим, на зустрічі приходило не дуже багато людей. Коли ж презентував «Іловайськ», було сім телекамер і всі журналісти міста. Я не такий знаменитий, як Лойко, але справа видавництва — популяризувати книжки, а я їжджу сам, власним коштом. Мою книгу ніхто не фінансував, тому вона вийшла така чесна. Я б її ніколи не писав на замовлення Генерального штабу чи Адміністрації Президента.
— Ваша нова книжка «5 секунд, 5 днів» — своєрідне продовження «Іловайська». Це також твір не так про війну, як про любов, чи про щось інше?
— Це книжка про справедливість. Війна у ній виступає, як тло і засіб показати сучасну українську людину, людину нашого покоління. Зараз беру участь у новому проекті й пишу про одного загиблого героя. Це — 61-річний Микола Козлов, офіцер російського КДБ. Після звільнення він жив в Україні, у Дніпропетровській області, і постійно дивився тільки російські канали. Тут почався Майдан, він подивився українські телеканали і розгубився: «А де ж правда?». Поїхав до Києва, потрапив туди 19-20 лютого. Він би мав підняти повстання на Дніпропетровщині та повести за собою прихильників «руського міра». А він, навпаки, іде служити у батальйон «Донбас» і гине в бою у Карлівці на Донеччині.
Один із героїв моєї нової книжки — звичайний обхідник на залізниці. Але пішов на фронт, воював, ризикував. Чому він такий став? Що його надихнуло на це? І таких людей багато. Я шукаю відповіді на ці питання. Гадаю, першим поштовхом був Майдан, коли побили студентів чи, як тоді казали, дітей. Якого біса? Я тоді їхав потягом до Києва і моїми попутниками було багато людей із Луганська. Вони їхали на Майдан через відчуття несправедливості за побитих дітей. А коли повалили пам’ятник Леніну, це проклало між нами тріщину. Багато людей побачили в цьому політику. Вони були проти розрухи. Відтоді Майдан став меншим. Інший герой книжки — народний депутат, колишній заступник командира добровольчого батальйону, котрий перетворився на місцевого феодала і розуміє справедливість по-своєму. Він також боровся за краще життя і покращив його — для себе, своєї сім’ї та близького оточення, а поліпшити життя всіх — неможливо.
Розмовляв Сергій Шебеліст, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...