Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 25, 2018

Євген Місило: «Україна і Польща мають домовитися, як свого часу Польща з Німеччиною»

Автор:

|

Липень 12, 2018

|

Рубрика:

Євген Місило: «Україна і Польща мають домовитися, як свого часу Польща з Німеччиною»

Складна історія, на жаль, продовжує гальмувати розвиток українсько-польських відносин. Упродовж останнього року символом історичних непорозумінь у відносинах між двома країнами стало руйнування (у польській версії — демонтаж) українського місця пам’яті на кладовищі в Грушовичах у квітні 2017 року.
На місці пам’ятника проведено пошукові роботи, які мали відповісти на запитання: чи є там останки вояків УПА? Від цього залежало, чи буде відновлено зруйнований пам’ятник або буде встановлений новий, а також можливе відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. За результатами розкопок, до яких запросили представників України, польська сторона офіційно повідомила, що в цьому місці немає останків упівців. Із цим рішення українська сторона не згодна. «Сухої нитки» на розкопках у Грушовичах не залишив також польський історик українського походження Євген Місило, котрий спеціалізується в українсько-польській історії першої половини XX ст. й неодноразово брав участь у такого роду розкопках.

Проведення досліджень у Грушовичах є скандальною ситуацією
— Ви очікували, що результати археологічних розкопок на кладовищі у Грушовичах будуть саме такими?
— Складно однозначно сказати, чого я очікував. Ніхто насправді не знав, на що натраплять під фундаментом пам’ятника. Не мав сумніву щодо одного: на цьому кладовищі є похоронені члени українського підпілля. Напевно, не очікував того, що сказали члени цієї комісії, зокрема професор Кшиштоф Шваґжик, і того, що було в археологічних звітах і судово-медичному огляді, які передали українській стороні після завершення цих досліджень. Для мене все це є якимось поганим жартом, неповагою до правди.
— Чому ж такі великі розбіжності у сприйнятті того, що було виявлено під час розкопок у Грушовичах?
— На мою думку, розкопки провели скандальним способом. Усе тривало всього три дні, з яких більшу частину часу витратили на розбивання фундаменту під пам’ятником й очищення місця під ним. Фактично, лише останнього дня, 26 травня, тривали археологічні розкопки і так зване медичне дослідження тлінних останків. Польська сторона наголошує, що це була не ексгумація, а лише пошукова робота або археологічне дослідження. Саме ці визначення є у звіті. Чому в ньому не йдеться про ексгумацію? Ексгумація має свої вимоги: має бути присутнім прокурор, його там не було. Але прокурор завжди має бути там, де, наприклад, під якимось фундаментом будинку чи пам’ятника виявлено людські останки. У випадку ексгумації, їх завжди забирають до судово-медичної лабораторії для досліджень з метою ідентифікації та встановлення причини смерті. Цього там не було. Вважаю, що проведення досліджень у Грушовичах, що мають велике значення для теперішніх і майбутніх відносин між Україною і Польщею, упродовж лише одного дня є скандальною ситуацією.
— Поясність, будь-ласка…
— Із 31-го виявленого в цьому місці скелету дослідили лише 16. На основі дослідження, яке тривало лише один день і було зроблено на ходу одним лікарем судової медицини безпосередньо в ямі, або на примітивному столі на кладовищі, проф. Шваґжик за півтори години після завершення розкопок підсумував їхні результати, заявивши, що там не виявили жодних останків упівців чи ознак, що їх там може бути поховано. Це є класичним зразком застосування подвійних стандартів у дослідженнях жертв польсько-українського конфлікту.
— Під час прес-конференції проф. Шваґжик заявляв, що польська сторона пропонувала українській забрати ці останки на ексгумацію до України, але українці відмовилися. Українська сторона мала взяти ці останки на ексгумацію?
— Присутність української делегації в цьому місці була помилкою. Запросити когось, щоб той стояв над могилами і дивився, як хаотично й імпровізовано намагаються викопати ці останки, аби довести те, що давно вже вирішили? Для представників України це була принизлива ситуація. Можу їм лише поспівчувати і просити, щоб вони більше не приймали запрошень брати участь у таких «ексгумаціях». Врешті-решт, навіщо українська сторона мала брати ці останки, якщо польська вже визнала, що не проводитиме ексгумації, аби встановити на базі кодів ДНК чи лабораторних досліджень, що дірка в черепі була наслідком пострілу чи, як вказується в медичному обстеженні, наслідком природної ерозії? Але дірка в черепі кругла, рівна і розташована біля потилиці. Це класичний зразок пострілу в потилицю, яким добивали поранених. Якщо б члени цієї комісії взяли і прочитали протоколи ексгумації вояків УПА, котрі загинули у Бірчі біля Перемишля, то таких черепів там була більшість.
— У своєму пості у Facebook ви висунули тезу, що археологічні розкопки на кладовищі у Грушовичах було проведено фактично під вже сформульовану тезу, що нібито жодних останків бійців УПА там немає…
— Можу це ще раз підтвердити, оскільки я брав участь у багатьох ексгумаціях на території Польщі, що здійснювалися польськими фахівцями, знаю, як проводиться справжня ексгумація й якою є її мета. Вони ведуться тижні, місяці, а не за день. Усі скелети забирають до лабораторій і там досліджують. Мета одна — встановлення правди: коли загинув, як загинув, ким був похований. Тут цього не зроблено, і не розумію, чому польська сторона вважала, що немає такої потреби.

Сторони залишилися на своїх позиціях
— Польська сторона вважає розкопки жестом доброї волі щодо українців й очікує на розблокування пошуково-ексгумаційних робіт в Україні…
— Це навряд чи варто розглядати у категоріях жесту доброї волі. Вважаю, що польська сторона зробила це винятково для того, аби виправдати знищення пам’ятника, офіційно відкинувши там наявність останків. Таким чином, з юридичної точки зору можна також буде виправдати руйнування всіх українських місць пам’яті, які було встановлено без дозволу польської влади. Ще 1995 року було створено польсько-українську комісію, де українську сторону представляла Головна управа Об’єднання українців у Польщі, членом якої я тоді був. Тоді здавалося, що все йде у правильному напрямку, але так не сталося.
— Чому?
— Не змогли домовитися, тобто не пішли тим шляхом, яким Польща пішла у відносинах із Німеччиною. 1989-го був підписаний польсько-німецький договір про здійснення ексгумацій у місцях воєнних поховань. І це спрацювало: у Польщі зараз є 13 великих німецьких кладовищ, на яких ексгумовані понад 150 тис. вояків СС, Вермахту й усіляких інших формацій — навіть тих, які знищували Варшаву. Ніхто їх не нищить, не розкопує.
— За результатами розкопок сторони залишилися на своїх позиціях. Історикам складно порозумітися. Можливо, політики повинні сказати своє слово, прийняти якісь рішення?
— Політиків треба тримати якнайдалі від історії й від істориків. Ми бачимо, скільки лиха накоїла останнім часом польська історична політика теперішньої влади у відносинах із Україною. Однак, я усвідомлюю, що це питання можна вирішити лише на міждержавному, політичному рівні. Наприклад у формі угоди, в якій визначалося б, що в Польщі буде створено кладовище, де буде поховано ексгумовані останки українців — вояків УПА, а на території України — кладовища, де буде перепоховано убитих поляків. Так, як домовилися Польща та Німеччина. Це закрило б справу увічнень, нелегальних поховань та інших проблем, які зараз руйнують польсько-українські відносини. Я це пропонував ще в 1990-х рр., коли займався справою ексгумації в Бірчі та Лішні. Тоді я десять років шукав місця, на якому можна було б по-християнськи похоронити тлінні останки кількадесятьох вояків УПА. пропонував створити таке кладовище у Пикуличах під Перемишлем, поруч із існуючим, на якому є могили воїнів УГА. Польська сторона тоді була згодна на компроміс, оскільки тривав конфлікт довкола кладовища Орлят у Львові, яке поляки дуже хотіли відкрити. На жаль, Українська держава тоді не наполягала. Тоді представники від України казали: дайте нам 20 м на кладовищі в Пикуличах, адже цього буде досить на дві братські могили. Польська сторона так і зробила.
Тому, українські політики також не без гріха. Але в їхньому випадку, я б сказав, що це гріх занедбування. Отже, замість сотий раз ставати на коліна перед польськими могилами жертв Волинської різанини, вони повинні нарешті встати з колін — і почати захищати українські могили й увічнення на території Польщі.
Розмовляв Юрій Банахевич, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...