Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

Євген Магда: «Зближення ТР і РФ загрожує Україні, однак цьому можна протидіяти»

Автор:

|

Серпень 25, 2016

|

Рубрика:

Євген Магда: «Зближення ТР і РФ загрожує Україні, однак цьому можна протидіяти»

Євген Магда

Турецько-російські відносини не зазнали суттєвих змін після анексії Криму 2014 року. Так, офіційна Анкара не визнала «возз’єднання» півострова з Російською Федерацією (РФ) і заявила про підтримку територіальної цілісності України. Але до західних санкцій проти держави-порушниці міжнародного права не приєдналася. Торговельно-економічні зв’язки між країнами не переривалися, турецькі судна заходили у кримські порти, демонструючи, що РФ — не в цілковитій ізоляції. Така позиція Турецької Республіки (ТР), вочевидь, не влаштовувала тих, хто сподівався, що керівництво держави провадитиме інакшу політику щодо Криму, передусім із огляду на кримськотатарський чинник. У ТР проживає численна діаспора киримли, країна реалізовувала на півострові бізнесові й освітні проекти, лідерів Меджлісу кримськотатарського народу приймали в Анкарі на найвищому рівні. Попри це, турецька влада не йшла на конфронтацію з Москвою, вважаючи, що подібний формат стосунків буде ефективнішим за мову санкцій.
Усе змінилося після того, як восени 2015-го РФ активно включилася у війну в Сирії на боці президента Башара Асада. Виконуючи бойові завдання, російські літаки кілька разів порушували повітряний простір ТР, союзника західної антиасадівської коаліції, бо їм так, бачте, «зручніше». Спочатку такі вибрики викликали обурення турецької влади, проте, коли це відбулося вкотре, Анкара не стала ковтати образу — і після кількох попереджень збила російський бомбардувальник.
Москва шаленіла від люті, розгніваний Путін заявив про «удар у спину», назвав турецьку верхівку «клікою» (за аналогією до київської «хунти») і «поплічниками терористів». Взаємини між державами різко погіршилися, а прокремлівські медіа миттєво перемкнулися з України на нового ворога Росії. Проти Туреччини запровадили економічні санкції, скасували безвізовий режим, Міністерство закордонних справ не рекомендувало росіянам відвідувати їхні ще донедавна улюблені курорти (буцімто з міркувань безпеки). Ображений володар Кремля навіть пригрозив туркам, що «одними помідорами», тобто обмеженням на експорт сільгосппродукції, вони не відбудуться. Анкара натомість на якийсь час ускладнила прохід через протоку Босфор кораблів Військово-морських сил РФ, запровадила візи для російських далекобійників, але вмикати дзеркальні санкції на повну силу не стала.
Напруга у стосунках потривала кілька місяців, аж поки Реджеп Таїп Ердоган, президент ТР, не перепросив офіційно за збитий літак у родичів загиблих пілотів, що стало своєрідним прологом до дипломатичної відлиги між Анкарою та Москвою. А після невдалої спроби військового путчу в Туреччині у липні ц. р. справи стрімко пішли на лад. РФ засудила дії заколотників, зняла для своїх громадян обмеження відпочивати у недружній країні, вони миттєво забули про образу за «сакральний» Крим — і почали скуповувати путівки на знайомі турецькі курорти.
Невдовзі у Санкт-Петербурзі відбулася зустріч двох президентів, напередодні якої п. Ердоган назвав Путіна «другом Володимиром» і висловив сподівання, що тепер відкривається нова сторінка у відносинах між державами. Так наче й не було жодних «ножів», «помідорів» і «клік». Про причини і наслідки показового турецько-російського примирення розповів кандидат політичних наук Євген Магда, директор Центру суспільних відносин.

Антизахідна спрямованість політики об’єднує
— Чому відбулося потепління у відносинах між ТР і РФ? Адже обидві держави донедавна обмінювалися жорсткими заявами та діями…
— Є відома фраза про постійність національних інтересів, а не союзників. Москву й Анкару зараз штовхає назустріч одна одній антизахідна спрямованість політики, яка має у кожному з випадків різну природу, проте виступає спільним знаменником. Крім того, й п. Ердогану, і Путіну вигідно показати, що вони контролюють ситуацію та є вагомими гравцями на міжнародній арені.
— Що спонукало президента Ердогана перепросити за збитий турками російський літак, хоча раніше він відкидав можливість вибачень? Без цього символічного жесту примирення не відбулося б?
— На мою думку, вибачення було суто формальним, далеко не таким, на яке чекали у Кремлі. Не варто забувати, що за своєю манерою поведінки і п. Ердоган, і Путін — мачо, й вибачення у такому разі є демонстрацією слабкості. Власне, вибачення прозвучало у такій формі, що дозволила президенту ТР зберегти обличчя, а Путіну — заявити про вибачення.
— Як зближення Анкари та Москви позначаться на військовій кампанії в Сирії, в якій сторони підтримують різні сторони конфлікту, та стосунках ТР зі Заходом — Європейським Союзом (ЄС) і США?
— Росію та Туреччину об’єднують кілька речей: складні відносини з терористичною організацією «Ісламська держава» (ІД), незацікавленість у виникненні Курдської держави, прагнення відігравати активну роль на Близькому Сході. Це — платформа для зближення позицій, але навряд чи можливість для створення стратегічного союзу. У кращому разі буде узгодження позицій.

Тренд на ісламізацію держави
— Невдалу спробу військового перевороту в Туреччині рішуче засудили на Заході, виступивши на підтримку законної влади. Але подальші репресивні дії п. Ердогана викликають критику, на яку він не надто зважає. Чи означає це, що ТР готова до погіршення стосунків зі Заходом, насамперед із ЄС, бо не може десятиліттями чекати у його «передпокої» на повноцінне членство?
— Як на мене, справа не лише у перебуванні в «передпокої» ЄС. У Туреччині помітний тренд на ісламізацію держави, боротьбу за перетворення країни на лідера ісламського світу. Це не поєднується з риторикою про євроінтеграцію, тому цим напрямком зовнішньої політики президент Ердоган вирішив зневажити. Водночас мова про вихід Туреччини з НАТО не йде.
— Чи не є така поведінка елементом політичного шантажу з боку Анкари? Мовляв, ЄС має назвати конкретні дані надання ТР безвізового режиму. В іншому ж разі вона припиняє приймати сирійських біженців — і нові хвилі міґрантів хлинуть у Європу…
— Питання біженців для Туреччини чутливе, і вона намагається в його розв’язанні грати з ЄС першим номером. Авторитарна природа правління Реджепа Таїпа Ердогана постійно потребує нових перемог, що демонструють його велич в очах симпатиків. До того ж, турецьке керівництво небезпідставно припускає, що разом із біженцями на територію країни можуть потрапити прихильники ІД, а ця перспектива для Анкари — малоприйнятна.

Меркантильний інтерес — важливіший
— Окремі оглядачі пояснюють зближення ТР і РФ тим, що їхнім авторитарним лідерам легше порозумітися між собою, ніж із європейськими демократами, котрі постійно ставлять додаткові умови. Така думка має право на існування?
— Модель здійснення влади у ТР і РФ — подібна, це правда. Але не варто відкидати наявність іншої мотивації: Путін прагне використати Туреччину для нівелювання значення української газотранспортної системи. А президенту Ердогану потрібна співпраця з Росією для забезпечення позитивної динаміки в економіці Туреччини. Проте насправді зустріч у Санкт-Петербурзі відзначилася деклараціями про наміри. Зокрема, цього сезону російські туристи до ТР навряд чи полетять, а для втілення інфраструктурних проектів (будівництва атомної елктростанції «Аккую» або реалізації «Турецького потоку») бракує політичних рішень. Крім цього, якщо Туреччина буде й надалі ісламізуватися, їй буде складно будувати відносини з Росією, яка спирається на «православні цінності».
— Що для України, з точки зору зовнішньої політики та безпеки, означає відлига у турецько-російських стосунках? Адже «друзів Кремля» і «корисних ідіотів» не бракує в Європі, а зараз в активі Москви з’явився ще один «конструктивний партнер». Наскільки це вплине на позицію Анкари у кримськотатарському питанні?
— У Туреччині проживає значна кількість кримських татар, ігнорувати їхню думку влада країни не зможе. Зближення ТР і РФ становить загрозу для України, однак цьому можна протидіяти, пропонуючи Анкарі співпрацю на вигідних обом країнам засадах. Не думаю, що п. Ердоган налаштований зосередитися виключно на співпраці з Путіним. Така обмеженість не відповідає його образу політичного лідера світового масштабу. Україна та Туреччина мають достатньо напрямків для співпраці, тому не варто соромитися про це нагадувати.
Розмовляв Сергій Шебеліст, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...