Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 22, 2020

Джуда з Мічиґану: «Всі українці повинні спілкуватися українською»

Автор:

|

Липень 20, 2020

|

Рубрика:

Джуда з Мічиґану: «Всі українці повинні спілкуватися українською»

Цього 23-річного хлопця з Америки звати Джуда, утім друзі називають його Юрою. Він чудово спілкується українською, вміє варити борщ, ліпити вареники і пекти паску, а вдома зберігає маленьке погруддя Шевченка. Почуття гумору в цього хлопця — на мільйон доларів.
— Я родом із міста Детройт (штат Мічиґан), — розповідає хлопець. — В Америці зрозумів, що моє покликання — бути лікарем. Вартість навчання у США — дуже висока, тож я став шукати інші варіанти. Обрав Україну, бо колись тут навчалася моя тітка. Вона розповідала мені про Івано-Франківськ, про те, яке це гарне і спокійне місто. І, що важливо, — у тутешньому медичному університеті добре навчають. Уже шостий рік живу тут.
— Чому тебе називають Юрою з Коломиї?
— Якось я брав участь у змаганнях з баскетболу. І ніхто з гравців не міг правильно вимовити моє ім’я — мене називали то Джудах, то Джура. Тоді я сказав, аби звали мене Юрою. Позаяк змагання відбувалися в Коломиї, то так і став Юрою з Коломиї, хоча насправді живу і навчаюся в Івано-Франківську.
— Як вивчав українську мову?
— Обожнюю з усіма спілкуватися. Тому без знання мови мені ніяк. Ну, як вести бесіди з вашими прекрасними жінками, не володіючи українською? Та й у лікарнях багато людей, особливо стареньких, які не розуміють англійської, а для того, аби їм допомогти, мушу з ними спілкуватись українською. Загалом вважаю, що всі українці повинні спілкуватися українською, це абсолютно логічно.
— За який час опанував мову і з якими труднощами зіткнувся?
— На те, щоби розуміти людей і відповідати їм, я витратив чотири-п’ять місяців. Спілкувався з україномовними друзями, вчився на підготовчому відділенні університету. Пам’ятаю перше заняття — нам розповідали про алфавіт. Я півтори години намагався правильно вимовити звук «г»! Мені досі це важко дається. Ви не уявляєте, яких зусиль треба докласти, аби сказати слово «гуляти». Важко мені даються також «и» та «ь». А ще просто обожнюю оці ваші префікси — їх багато, і вони змінюють значення слова: доїхати, приїхати, від’їхати, під’їхати…
— Курйози траплялися?
— Аякже! Приміром, якось у магазині купував воду. Хотів сказати, що я зараз усе оплачу, а вийшло «я плАчу». Люди засміялися, а продавчиня сказала: «Та не плач, це ще не дуже дорого!» Або ж залицявся до дівчини й замість того, щоб сказати «Попелюшка», назвав її не дуже пристойним словом, випадково додавши літеру «ш» перед літерою «л». При цьому не міг збагнути, чому вона мені відмовляє.
— Які риси українців здивували чи вразили найбільше?
— Гадаю, українці занадто серйозні. Американці відкритіші. Вони б ніколи не відмовилися відповісти незнайомій людині на «Привіт! Як справи?» А в Україні, коли я про таке запитував перехожих, вони дивилися на мене, як на бовдура, лякалися, втікали. Рівень расизму в Україні — доволі високий. Люди можуть підійти до тебе на вулиці й прямо в очі базікати всілякі дурниці. Зате українці — дуже гостинні! Коли я був у гостях у мого приятеля, його мама та бабуся накрили величезний стіл і не випускали нас, доки все не з’їмо.
— Ти ведеш блог, в якому показував, як вариш борщ, ліпиш вареники. А яка українська страва подобається тобі найбільше?
— Вареники з чорницею у сметані! В Америці такого не скуштуєш!А незабаром хочу готувати сирники. Певен, що це також має бути смачно! Прийдете? О, ще я дуже люблю пекти торти. Але нікому не кажіть про це, гаразд?
— Домовилися! А український алкоголь уже куштував?
— Еге ж! Загалом я вживаю міцні напої доволі рідко. Але якось мені випала нагода скуштувати з друзями домашній самогон. І не питайте, які в мене враження від нього, бо нічого не пам’ятаю! Був я і дружбою на українському весіллі. Мене вразило, як багато українці п’ють! Боюся навіть уявити, скільки за той вечір випили гості.
— Як тобі загалом українське весілля?
— Мені сподобалася традиція зустрічати гостей хлібом і сіллю. А ще ваші пісні! Я просто обожнюю «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела» Ми її співали на весіллі. А ще я дізнався про вашу традицію кричати «Гірко!». В мене, до слова, була дуже гарна дружка.
— Читаєш українською? I, до речі, звідки у тебе погруддя Шевченка?
— Якщо чесно, я рідко читаю українською. Більше до вподоби українські фільми. А погруддя — подарунок моєї подруги на Миколая.
— Ти майбутній лікар. Яку спеціальність плануєш обрати в майбутньому?
— Хочу стати педіатром, бо дуже люблю дітей.
— А як тобі рівень медицини в Україні?
— Здебільшого у лікарнях застосовують застарілі методи лікування, протоколи, які вже в минулому. Багато медичних закладів потребують ремонту та нового обладнання. А лікарі отримують дуже маленькі зарплати, за які важко прожити. Це одна з причин, чому хочу повернутись додому, в США. Хоч Україну і українців насправді дуже полюбив.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply