Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 21, 2018

Джон Бесемерес: «Настав край західній пасивності перед лицем нахабних дій РФ»

Автор:

|

Червень 28, 2018

|

Рубрика:

Джон Бесемерес: «Настав край західній пасивності перед лицем нахабних дій РФ»

Австралія єдина з країн поза межами Європейського Союзу (ЄС) і НАТО підтримала міжнародні заходи щодо висилання російських дипломатів у відповідь на хімічну атаку в Солсбері. Та попри те, що офіційна Канберра послідовно підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, в Австралії є чимало й апологетів Путіна. Про те, чому так склалося, розповів Джон Бесемерес, провідний австралійський експерт із питань Східної Європи, професор Центру європейських студій Австралійського національного університету й автор книги «Важке сусідство».

Розуміння природи австралійської політики
— Як експертне середовище Австралії оцінює сучасні світові події й роль у них Російської Федерації (РФ)?
— Австралія традиційно мала євроцентричний погляд на світ, уважно відстежуючи погляди й імперські інтереси Об’єднаного Королівства. І хоча австралійські громадяни ірландського походження іноді негативно ставилися до Великої Британії, більшість австралійців вважали її «домівкою». Ці настрої збереглися до часів Другої світової війни. З Другої світової місце Великої Британії зайняли США. Останні десятиліття, особливо після уряду Пола Кітінґа 1990-х років, австралійський зовнішньополітичний істеблішмент головним безпековим пріоритетом вважає Азію, що часом призводить до нехтування важливими та довготривалими зв’язками з Європою. Знання австралійців про Європу й європейські проблеми, незважаючи на величезний післявоєнний наплив європейських міґрантів, помітно знизилися. Їхнє розуміння Росії й її сусідів, зокрема, перейшло від неадекватного до чогось набагато гіршого.
— Ситуація настільки кепська?
— Ті нечисленні університетські кафедри, що займалися питанням РФ та її західних сусідів, були закриті, або фінансувалися за рахунок грантів. Австралійська інтелігенція лівого спрямування, зазвичай, має залишкові симпатії до Росії як природного опонента правих урядів Австралії, що часто суперечить реальному образу путінської РФ. Погана обізнаність і залишкові знання стали підставою для того, що багато австралійських інтелігентів розглядали незаконну окупацію та приєднання Криму до Росії, а також захоплення нею частини Донбасу як відповіді РФ на відновлення політики «холодної війни» щодо неї.
Наша національна телекомпанія Ей-бі-сі часто виступає рупором апологетів Путіна як російського, так і неросійського походження. У кращому випадку вони дотримуються тенденції балансу, уникаючи оцінок суті конфліктних ситуацій, натомість представляючи позицію кожної зі сторін так, ніби обидві однаково винні у тому, що трапилося. Така доктрина «рівноваги» — проблема для всієї західної журналістики.
Але в результаті продовження московської аґресії проти України та російського військового втручання в Сирію, австралійці стали краще розуміти природу кремлівської політики. Збиття малайзійського літака рейсу MH17, в якому загинуло 39 громадян Австралії, призвело до загострення як австралійського сприйняття, так і австралійської політики щодо РФ. Та в нас не бракує тих, хто досі вважає публічну антиросійську позицію колишнього глави уряду Тоні Ебботта під час саміту G20 у Брісбені необдуманою та шкідливою. Теперішній прем’єр-міністр Малколм Тернбулл обрав поміркований підхід до РФ. Але з часом і він посилив свою критику, а справа Скрипалів зробила політику Австралії щодо РФ жорсткішою.

Аґресія Кремля та неадекватна реакція заходу
— Якось ви заявили, що Захід занадто довго був «поблажливим до РФ», але відповідь міжнародного співтовариства на атаку в Солсбері стала безпрецедентним прикладом «вияву сили». Чи вважаєте, що нарешті настав переломний момент, коли світ збагнув, що концепція перезавантаження відносин із РФ є безперспективною?
— Занадто довго Захід був жахливо неадекватним у своїх реакціях на аґресію РФ проти багатьох країн західної орієнтації. Ліберальні демократії, здебільшого, мають мирну сутність. Здавалося, ліберальна міжнародна система нарешті утвердилася з падінням комунізму та появою незалежних демократичних країн у 1990-1991 рр. Західні країни кардинально скоротили свої військові інституції, а також зменшили чисельність органів м’якої сили, завданням яких була взаємодія з населенням тиранічних режимів, таких як Росія, Китай та Іран. Тому тепер більшість західних країн не готові протистояти зовнішній аґресії. Лише США зберегли свій потужний військовий потенціал. Хоча в часи Обами він і використовувався рідко. Але аґресія Путіна, спрямована проти західної спільноти, нарешті спровокувала адекватну відповідь.
— Наскільки міцною та тривалою може бути узгодженість політики Заходу щодо Росії?
— Є підстави припускати, що настав край періоду західної пасивності та роз’єднаності перед лицем все нахабніших аґресивних дій Кремля. Чи протримається нова стійкість і солідарність перед лицем постійних намірів РФ вбити клин у західний альянс — залишається під питанням. Ми бачимо, що президент Трамп знову відмовився від подальших санкцій, які його адміністрація підготувала та про які публічно заявила посол США до Організації Об’єднаних Націй. Незважаючи на невиправдане висилання іноземних дипломатів із РФ, жодні подальші заходи країни Заходу не застосували. Адже Москва вигнала майже вдвічі більше британських дипломатів, ніж росіян із Лондону. Захід мав ужити подальших санкцій щодо Москви, але цього не сталося. Натомість президент Трамп знову публічно прагне добрих стосунків із Путіним. Про серйозний бойкот Чемпіонату світу з футболу не йдеться. Для західних лідерів впровадження неочікуваних і болісних відповідей є значно складнішим, ніж для Путіна, оскільки вони залежать від своїх виборців. А кількість тих, хто розуміє справжні наміри Кремля, — нікчемна.

Головний виклик Заходу в протистоянні з Москвою
— Як ставляться до російської аґресії проти України в Австралії тепер?
— Україна є головним викликом Заходу в протистоянні з Москвою. Й якщо Захід відверне свою увагу і не втримає позиції в Україні, це стане великою катастрофою не лише для України, а й для Заходу загалом. Будь-яка спроба домовитися з Москвою за рахунок України призведе лише до погіршення. Мінські угоди не були добре підготовленими, проте Київ та його західні союзники змогли інтерпретувати їх таким чином, щоб зробити для Москви захоплення нових територій складнішим. Але військова аґресія РФ проти України триває, і Кремль має ресурс і наміри посилити її. А відповіді Заходу на «Північний потік-2» чи неправомірну реакцію РФ на рішення Стокгольмського арбітражу щодо «Газпрому» — дуже слабкі. На жаль, української тематики в австралійських засобах масової інформації (ЗМІ) стало менше. Критикують корупцію в Україні, при цьому забуваючи, що неприйнятно викривати проблему корупції в одній країні, заплющуючи очі на проблему значно токсичнішої корупції у значно більшій країні, яка, здійснює аґресію проти своїх сусідів. А апологети Путіна приїжджають до нас і поширюють у наших ЗМІ пропаганду Москви. Однак поінформованість Заходу про загрозу, яку Москва створює для міжнародно-правової системи, у т. ч. через «стратегічне партнерство» з Китаєм, зростає.
— Яким бачите майбутнє Європи, зокрема України?
— Незважаючи на величезні післявоєнні досягнення, соціальна згуртованість Європи та демократична культура опинилися під серйозною загрозою. Путін бачить Росію і себе основним джерелом цієї загрози всьому, що варто зберегти в європейській цивілізації. Він помиляється, хоча небезпека, яку створив його неосталінізм, безумовно, дуже реальна. Але Європа та Захід також мають подолати проблеми, які самі собі створили, й які зараз успішно експлуатує Кремль у своїй гібридній війні. Відтак Захід має вирішувати такі проблеми, як високий рівень безробіття, особливо серед молоді, подолання нерівності між багатими та бідними, які є щедрим полем діяльності для популістів. Європа повинна переглянути і, можливо, частково змінити свою тенденцію до надмірної централізації. Можна стверджувати, що єдиними пріоритетними напрямками, які справді вимагають координованого та централізованого прийняття рішень і мобілізації витрат, є внутрішня та зовнішня безпека, а також лояльність до основних європейських цінностей, насамперед принципів демократії. Це мусить виключити появу лідерів, налаштованих ламати правила для отримання необмежених повноважень і нескінченного перебування при владі. Це також повинно виключати будь-які елементи загравання з Кремлем, крім необхідного спілкування.
Треба гуманно, але рішуче повернути повний контроль над своїми кордонами, щоб теперішні європейські народи та культури знали, що вони будуть захищені від неконтрольованих навал тих, хто не можуть бути інтегрованими. Неможливість досягти цього призведе до ситуацій, які ми зараз спостерігаємо у Німеччині, коли найбільша опозиційна партія є явним шанувальником Путіна.
Європа має переглянути наростаючий потік популізму в своїй політиці, викликаний значною мірою нездатністю захистити свої кордони. Ймовірно, це може призвести до необхідності обмежити свободу слова у відповідності до політичної коректності. Політична культура Європи повинна контролювати актуальні тенденції, які шкодять західному суспільству. Треба також сповільнити тенденцію західних країн щодо відмови від своїх традиційних цінностей, не варто відмовлятися від християнських обрядів чи мови, намагаючись оберігати чутливість нехристиянських імміґрантів. Якщо ці та інші питання можуть бути вирішені, то у Путіна та його союзників буде набагато менше шансів.
Розмовляв Іван Юсип’юк, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...