Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 15, 2018

Дмитро Лінартович: «Про події на Донбасі треба знімати кінофільми вже зараз»

Автор:

|

Грудень 14, 2016

|

Рубрика:

Дмитро Лінартович: «Про події на Донбасі треба знімати кінофільми вже зараз»

Дмитро Лінартович

У прокат вийшов фільм «Осінні спогади», який став першим прикладом ко-продукції України, Чехії й Ірану. На стрічку не витратили жодної державної копійки. Головну роль у ній виконав Дмитро Лінартович, добре відомий по роботі «Той, що пройшов крізь вогонь».
— Дмитре, в фільмі «Осінні спогади» ви створили образ солдата, що повернувся зі зони проведення антитерористичної операції після поранення. З яким настроєм грали цю роль, адже це дуже болюча і актуальна тема для багатьох українців, і чимало людей вважають, що про цю війну в кіно говорити зарано?
— Я був готовий до такого героя, бо сам був мобілізований і проходив польове навчання на полігоні під Рівним. Там познайомився з бойовими командирами. Вони розповідали чимало історій про події на Сході, які я пропускав крізь себе. Бачив їхні переживання та проблеми на власні очі. Тому треба в суспільстві це обговорювати, щоб не забувати про наших героїв. І я не згоден, що треба мовчати про те, що відбувається на Донеччині та Луганщині. Навпаки, потрібно знімати це зараз!
— У стрічці Анатолій каже, що не має куди повертатися, бо його місце лише на війні. Можливо, ваш герой родом із Донбасу чи Криму?
— Так, у сценарії було прописано, що мій герой родом зі Сходу. Але там він нічого не мав — ні будинку, ні квартири. Чимало воїнів саме так і живуть. Тому коли приходить мирне життя, у них немає де голову прихилити. А на фронті у них є побратимство, висока мета. І раптом це все зникає.
— Чим робота з іноземними режисером і продюсером відрізняється від українських?
— Та нічим, адже режисер Алі Фахр Мусаві вчився в Києві. Він вільно володіє російською, чудово розуміє наш менталітет. А продюсер Віктор Вільгельм давно живе в Україні. З іншими іноземцями спілкувалися англійською. Коли люди ставлять за мету швидко й якісно зняти фільм, це нічим не відрізняється від інших кіновиробників.
— А як ви жили в селі біля Трускавця під час зйомок?
— Зйомки тривали місяць, тому ми були поставлені в дуже жорсткий режим. Я рано лягав спати й о шостій ранку вставав, існував у армійському режимі. У фільмі знімали хату п. Галини — дуже жвава жіночка. Постійно питала: хлопці, що подати, куди принести? Прагнула в усьому допомогти. Люди на Заході України — дуже гостинні, моторні, щиросердечні. Але мають почуття власної гідності. Коли виникає відчуття несправедливості, то тут у них одразу виникає сильний спротив.
— Як працювалося з іранською актрисою Назанін Ахмадишахпоурабаді?
— Отримав чудовий досвід спілкування з жінкою іншої культури. Наприклад, коли вона виходила з автомобіля, то наші чоловіки хотіли подати їй руку, а нас тут же попередили, що цього не можна робити. Вона заміжня, і торкатися її має право тільки чоловік.
— Як же вона в кіно з іншими чоловіками грає?
— Акторська професія і чоловік їй дозволяє. Вона дуже вихована, намагалася вивчити нашу мову, наприкінці вже могла промовляти окремі фрази.
— Ви працюєте військовим журналістом. Чому вирішили освоїти новий фах?
— Я проходжу службу на військовому телебаченні, де вже спільно випустили музичний кліп на мою пісню «Морський піхотинець». Також записали на військовому радіо пісню про журналістів та операторів. А ще мені довірили читати в ефірі вірші, написані солдатами. Вони звучать, як закадровий текст до передачі «Будемо жити».
— У фільмі «Той, хто пройшов крізь вогонь» ви також грали героя, але Другої світової війни. Чим ці хлопці — Анатолій та Іван відрізняються один від одного?
— Мій герой Іван Доценко — людина чудової вдачі. Він не губиться в жодних обставинах. У нього неймовірна доля, адже він льотчик, котрий зумів утекти з німецького полону, а коли побачив, що радянські табори нічим не кращі, то не побоявся втекти через Аляску в Канаду, де став вождем індіанського племені. Він справжній відчайдух, котрий не мириться з обставинами. Але він і подорожник по своїй суті.
— Чим же ці герої подібні?
— Вони зовсім різні! Хоча схема війни — та ж сама по своїй формі, але різна по суті. Раніше Україна воювала в складі СРСР за імперські цінності. А зараз відстоюємо свою незалежність і цілісність.
— А нові проекти маєте?
— Так, зараз я граю в рок-мюзиклі Got To Be Free «тітушку», котрий постійно наражається на неприємності. Такий-от антигерой, антипод головного персонажа. Це — повноцінний спектакль із живим оркестром. Важливим елементом дійства є його інтерактивність. Під час вистави глядачі приєднуються до зведення барикад, а між публікою блукають артисти, котрі грають «братків», хлопців у камуфляжі, дівчат у футболках із червоним хрестом, людей із Майдану. А всім цим керує «голос Майдану» — Євген Нищук. Публіка сприймає спектакль надзвичайно емоційно. Головну чоловічу роль грає Іван Леньо, фронтмен групи Kozak System. Він уперше показав себе як театральний артист. За сюжетом його герой на Майдані закохується в красуню, журналістку Меланку. А я втілюю сили зла. «Тітушки» знущаються над людьми, викрадають їх. Сценарист і режисер мюзиклу Сергій Проскурня, тож мені було дуже цікаво працювати у його модерній естетиці.
— Погодилися грати негативного персонажа після таких героїв?
— Так. Насамперед, мені подобається, що це історія про Революцію гідності, але подається вона не відкритим текстом, а через стосунки закоханих людей на тлі всіх цих подій. А де є кохання, там є мир. І останній покидьок, такий як мій «тітушка», також має якісь почуття. Тому мені було важливо змалювати героя не однією чорною фарбою, а показати усю палітру його почуттів. Вважаю, що мій персонаж закликає йти на відкриту розмову з усіма — чи ти політик, чи військовий, чи цивільна особа, або навіть кримінальник. Треба виходити на дискусії, озвучувати свою позицію. Навіть із в’язнями можна спілкуватися мовою мистецтва. Я служив у армії з відвертими хуліганами, але коли читав їм Шевченка, то вони його сприймали. Тому нам потрібно тримати культурний фронт і розмовляти мовою мистецтва. До речі, мого героя дуже добре сприйняла публіка. На виставу приходили авторитетні особи нашої країни — Василь Шкляр, Сергій Жадан, хлопці з гурту «ВВ», Ольга Богомолець. Усі вони дякували за виставу, казали, що такі мистецькі події дуже важливі для нашої культури сьогодні.
Розмовляли Ліліана Фесенко та Людмила Українка, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...