Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 20, 2018

Дмитро Биков: «У Росії ще жахнуться тим, що воювали з Україною»

Автор:

|

Липень 16, 2015

|

Рубрика:

Дмитро Биков: «У Росії ще жахнуться тим, що воювали з Україною»

Дмитро Биков

Російський письменник, поет, журналіст Дмитро Биков відомий своєю неординарною творчою критикою політичних і соціальних процесів у Російській Федерації (РФ). Він часто буває в США – викладає в університетах, читає лекції про російську літературу і проводить зустрічі з місцевою інтелігенцією.

Державник ідеальної держави
— Ви часто критикуєте дії влади РФ, проте наразі таке є неприйнятним в російському суспільстві. Чому ви це робите?
— Я не критикую дій влади, я критикую ту систему влади, з якою немає зворотного зв’язку, де влада не почувається відповідальною ні перед ким. Це — не критика, це — інакша система поглядів. Певній кількості людей малюється одна філософська система, за якої влада — сакральна, населення не має права голосу й повинно бути, як колосся під серпом, готове в будь-який момент пожертвувати собою заради збереження цієї влади.
А є й інша система поглядів, у якій людина є мірою всіх речей і головною метою прогресу. У мене ж — своя система. Не можу сказати, що для мене людина — понад усе, я все ж таки вірю в абстракції та певні цінності, які є поза людиною. Але вважаю, що при цьому максимальне мучення людини не має бути метою системи. Ось так мені здається. Тому я є такий собі державник якоїсь ідеальної держави — не тієї, яка є наразі, а іншої, яка піклується про розвиток, про благо, про те, щоб людина максимально реалізовувалася.
— Ви нерідко висловлюєте свою критику влади у віршах. Чому саме у такій формі?
— Більшість матеріалів у мене все-таки прозаїчні, у віршах виходять щотижневі колонки в «Новій газеті». Це такий жанр — «лист щастя», проміжний між лірикою та публіцистикою. Вірші вимагають формулювання, наявності формул. Тому людям даються формули для висловлення якихось почуттів, аби вони підсвідомо це розуміли, але для себе остаточно ще не сформулювали. І почали би говорити: «Я хочу быть с тобой, я буду с тобой», або «Я помню чудное мгновенье, передо мной явилась ты», або «Я знаю — город будет, я знаю — саду цвесть». Ну, і далі це підхоплюється.
Просто це — така формула висловлювання, яка дисциплінує того, хто говорить. У віршованій статті можна висловитися більше й ємнісніше, ніж уміщуючи це в прозаїчну колонку. Один мій приятель добре сказав, що лірика пишеться таємно, а нічого таємнішого, ніж влада в сьогоднішній РФ, немає. Влада є закрита й тому викликає бажання говорити про неї лірично.

Російська інтелігенція проявиться раптово
— В Україні великої популярності набули літературні відеовипуски, де актор Михайло Єфремов читає вірші «на злобу дня», написані вами. Як виникла і виросла ця ідея?
— Це був такий культурологічний проект, який раптом виявився затребуваним і популярним. А ми хотіли зробити абсолютно просту річ. Михайло Єфремов — один із найрозумніших російських артистів, чудовий знавець поезії, знає напам’ять набагато більше віршів, ніж я, а це — рідкість. Його надихнула ідея Андрія Васильєва, щоби я писав під когось стилізацію, а Михайло в образі цього автора її би начитував. Але потім історія про Наташу Васильєву чомусь набрала багато переглядів, якесь фантастичне число переглядів набрав «Ленин и печник». Раптом якось це стало популярним! Ми й самі неабияк здивувалися, що так сталося.
— На яку аудиторію розраховували, коли писали ці твори?
— На російську інтелігенцію, яка знає напам’ять дуже багато віршів, інакше до людей цей гумор не доходив би. Виявилось, що в Росії є багато таких, хто знає напам’ять вірші. Це — суто народна туга за поезією.
— Якщо говорити про російську інтелігенцію, то чи, на ваш погляд, може вона змінити ситуацію у Росії?
— Я колись спитав у Гейдара Джемаля — людини дуже розумної: звідки в переломні моменти беруться народні вожді? Ось їх щойно не було, і раз — вони вже є. Російська інтелігенція — це такий прихований латентний шар. Відбувається потрясіння, і вона виковується, миттєво проявляє себе, відбувається якийсь абсолютно не зрозумілий стрибок.
Наприклад, звідки взявся феномен авторської пісні? Ось щойно його не було, й одночасно виникають Булат Окуджава, Юлій Кім, Юрій Візбор. Усі ці люди один одного не знають, але вони одночасно починають писати авторську пісню. Що це за феномен? Відповідь є дуже проста: це — нові народні пісні. У якийсь момент інтелігенція стала народом, у неї з’явився свій фольклор. Виник соціальний прошарок, і в нього проявився свій голос.
Те саме можна сказати про інший — провідний, домінуючий – прошарок, який виникає раптово. Ось так раптово свого часу виникла в Росії революційна різночинна інтелігенція 1880-х рр. — причому ніщо на це не вказувало. І тоді відсоток писемності в суспільстві підвищився лавиноподібно. Тому російська інтелігенція, щойно вона стане затребуваною, одразу ж з’явиться і буде щиро дивуватися, як у цій країні міг бути такий рейтинґ у програм Дмитра Кисельова?

Рана в стосунках України та Росії загоїться
— Ви сказали, що не хотіли би давати оцінок тому, що відбувається в Україні. Чому?
— Тому що Україна — це відкрита рана. Не знаю, що зараз можна сказати про Україну, що її не підірвало б. Ну, даруйте, відбуваються спроби третього Майдану. Вони розпалюються з різних боків різними силами. Я недостатньо знаю українську ситуацію, аби її прогнозувати, і не дуже розумію, чим закінчиться проект «Новоросія», і чи закінчиться він найближчим часом. Тобто, тут є стільки біфуркацій, стільки переломних точок, що треба почекати, щоби не зашкодити. І не хочу зашкодити ні собі, ні Україні.
— Як гадаєте, яке майбутнє в українсько-російських відносин?
— Україна та Росія знали періоди дуже жорсткого протистояння. Абсолютно впевнений, що раніше чи пізніше ця рана загоїться. Швидше за все, раніше. Подивіться, які жорстокі протистояння були в російській громадянській війні, а за п’ять років люди запитували в себе: що то було? Батько йшов на сина, брат — на брата. Що це таке було — не зрозуміло, якісь магнітні бурі. Так і тут ми будемо питати: «Що це було, ми що, воювали з Україною? Як?! Цього не може бути!»
— Що ви думаєте про майбутнє Росії?
— Росія завжди вибиралася з будь-яких глухих кутів і зараз теж вибереться. Її інтелектуальний потенціал — неочікувано величезний. Я бачу дуже різкий інтелектуальний ривок, і мій оптимізм ґрунтується на тому, що я спілкуюся, в основному, зі студентами. Якщо це покоління студентів, рівного якому я просто не знаю в російській історії, відбудеться і не буде перемелене якимись майбутніми катаклізмами, то ми отримаємо приголомшливу Росію протягом п’яти найближчих років, коли ці люди стануть зрілими. Причому таке явище я спостерігаю у всесвітньому масштабі — бачив це і в Ягеллонському університеті Кракова, і в Принстоні. Я познайомив багатьох із цих дітей між собою, вони знайшли феноменальну спільну мову.
Розмовляв Ярослав Довгопол, «Укрінформ»

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...