Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 19, 2019

Дітмар Штюдеманн: «Було би хибно робити ЄС заручницею української політики»

Автор:

|

Жовтень 03, 2013

|

Рубрика:

Дітмар Штюдеманн: «Було би хибно робити ЄС заручницею української політики»

Він — українофіл зі стажем. Але українофіл — доволі критичний. Працюючи послом Німеччини в Україні на початку 2000-х, Дітмар Штюдеманн був зачарований Помаранчевою революцію, проте розчарований «помаранчевою» владою.

Верховна Рада — клуб, що репрезентує партикулярні інтереси
— Ви тривалий час працювали в Україні, контактували з багатьма людьми. Чого бракує українцям, аби бути «справжніми європейцями»?
— Переконаний, що Україна потребує нової політичної генерації. Генерації, яка змогла би взяти у свої руки державні та суспільні справи. Нинішня політична генерація, котра керує державою, повинна відійти. Політики завжди мають проблеми, це й нас стосується — з організацією системи наступництва.
— Маєте на увазі провладних політиків?
— Не тільки. Опозиційні політики в Україні теж не надто дають собі раду із цим завданням. Але люди хочуть оновлення політичного табору. Україна перебуває у взаємозалежному світі, люди їздять за кордон, бачать, що там робиться, як там самоорганізовуються громади. Українці теж прагнуть такого. А для цього потрібен вільний простір і елементарна партиципація політичного рішення. А Верховна Рада перетворилася на клуб, що репрезентує партикулярні інтереси. Це потрібно змінити, але швидко цей процес не піде.
— Що може стати генератором таких змін?
— Ці зміни лише тоді просуватимуться успішно, коли активізуються недержавні організовані групи молодшої генерації. Мова йде не зовсім про політичні об’єднання, радше, це мають бути групи, котрі займаються конкретними проблемами, як-от екологія, охорона здоров’я, захист архітектурної спадщини тощо. Разом з активізацією цих рухів змінюватимуться й партії. Це потриває певний час, але в довготерміновій перспективі я є оптимістом щодо України.
— Десять років чи більше?
— Складно передбачити. Можу лише стверджувати, що сигнали, котрі свідчать про ті зміни, які я згадав, є досить чіткими. Є достатньо молодих людей, котрі здобули досвід за кордоном щодо того, як визначати пріоритети, як окреслювати інтереси спільноти тощо. Бо наразі питання, що для людей є найкращим, керівництво України вирішує авторитарним чином.

Молода генерація на сході мало відрізняється від молодої генерації на заході
— Чи ви об’їздили багато українських реґіонів?
— Так, і мушу сказати, що для мене завжди було приємністю подорожувати на захід України. Я народився в Австрії, отже, я, так би мовити, маю «австрійське запліччя». Тому коли приїжджаю до Львова, то в мене завжди виникають почуття, що тут залишилася ще та австрійська архітектура, а люди — цілком нові. Хтось із них приїхав зі східної України, хтось — узагалі зі Сибіру. І вони, припускаю, запитують у себе чи в інших: чому ще тоді були споруджені такі будівлі, зведені такі архітектурні ансамблі, сформована така інфраструктура, яка була спрямована на допомогу людині, — лікарні, сиротинці, будинки для літніх людей, гімназії? Це захоплює людей ідеєю відновити таку систему в сьогоденні, змушує їх працювати над цим.
— А що ви відчували в східних реґіонах?
— На схід я їздив значно частіше, бо це для мене було новою територією — «дікая стєпь». Свого часу я працював у московському посольстві. У східній Україні не було тих традицій, там – усе нове та юне. А нові структури значно легше змінити, ніж старі. Тому я аж ніяк не є песимістом щодо східних реґіонів. Тим більше що молода генерація на сході мало чим відрізняється від молодої генерації на заході. Треба їх лише зблизити, створювати рухи, які би мали надреґіональний характер, які би стосувалися всієї України. Це буде не так просто, бо люди передовсім прагнуть кращого життя.
Але краще життя досягається не шляхом: бізнес-бізнес-бізнес. Краще життя виникає тоді, коли один допомагає іншому. Це вказує на потребу навчитися брати на себе відповідальність. Те, що нам дала свого часу християнська традиція, — відповідальність, солідарність, толерантність — усе відібрав у людини СРСР. Усе це треба повернути.

Україна потребує самоідентифікації людей і зі своїм реґіоном, і з країною загалом
— Чи, беручи до уваги відмінності між реґіонами, не було би доречним подумати про побудову федерального устрою на зразок Німеччини?
— Я би ставився до цього обережно. Так, ми маємо федеральну структуру, але в неї – дуже глибоке історичне коріння. Німеччина у своєму сучасному вигляді постала лише в другій половині ХІХ ст. Тому ще й досі нас називають «спізнілою нацією». Ми маємо досить сильні реґіональні традиції.
— В Україні теж існує доволі сильна реґіональна самоідентифікація…
— Це — правда. Але виникає серйозне питання: яким чином визначити федеральні елементи? Україна складається не просто зі східної та західної частин, є дуже багато реґіонів: Поділля, Волинь, величезні території на сході. Якщо в західній частині країни ще можна провести якісь межі між історичними реґіонами, то в східній це було би надзвичайно складно. Україна потребує більшої реґіональної автономії, а ще більше — самоідентифікації людей і зі своїм реґіоном, і з країною загалом.
— Гадаєте, це вдасться зробити без федералізації?
— Для того, щоби підвищити автономію самоврядних структур на місцях, не конче вибудовувати федеральні структури. У нас уся судова система, система освіти належать до компетенції федеральних структур. Ми не маємо загальної політики шкільної освіти, не маємо загальної наукової політики, а що найгірше — єдиної політики внутрішньої безпеки. Чи ви теж цього хочете?
— Ви працювали радником президента Ющенка лише рік. Чому не залишилися до кінця його каденції?
— Дійшов висновку, що консультування не веде до покращення політичної ситуації. Я намагався заохотити Віктора Ющенка піти на низку компромісів, але він був надто захоплений конфліктом із тодішнім урядом. І це було його помилкою.

Кінець світу не настане, якщо Україна не підпише угоди
— Ви доволі оптимістично висловлюєтеся про шанси України на євроінтеграцію, але постійно наполягаєте на потребі вироблення плану «Б». Як це зрозуміти?
— Мій оптимізм — стриманий. Це, радше, — сигнал для українського керівництва. Але кінець світу не настане, якщо Україна не підпише угоди вже цьогоріч. Бо якщо Україна справді бажає до Європи, то й надалі проводитиме ті реформи, які зближають її з Європою.
— Принаймні, це підписання убезпечить Україну від сповзання в Митний Союз…
— Угода не спрямована на те, щоби ЄС рятував Україну від Росії. Це українська держава має робити самостійно. Вона повинна зайнятися модернізацією своїх економічних структур. Потрібно зсередини зміцнювати свою незалежність, забезпечити можливість широкого громадського контролю. Україна має розпрощатися із системою політизованої юстиції. За останні роки серйозно постраждала довіра до України передусім із боку міжнародних фінансових інститутів. А Україна вкрай потребує зовнішніх інвестицій.
— Чи отримає Німеччина якісь переваги від європейської інтеграції України?
— Так, але ці переваги полягають у тому, що Німеччині буде простіше інвестувати в Україну. Вважаю цілком безглуздими розмови про те, що нібито ми закидаємо український ринок своїми товарами, зводячи нанівець виробничі потужності України. Просто Україна має навчитися виробляти конкурентоздатну продукцію. І вона здатна це зробити, навіть у короткотерміновій перспективі.

Москві доведеться визнати, що Київ — партнер
— Останнім часом можна почути нарікання, що, мовляв, бундесканцлер Анґела Меркель перестала згадувати прізвище Тимошенко. Дехто навіть устиг звинуватити її в «зраді» українського екс-прем’єра. Чи це справді так?
— Ні, аж ніяк. Просто в нас з’явилися інші пріоритети: Сирія, європейська криза, Афганістан тощо. Щоб Україна знову ввійшла до числа наших пріоритетів, вона має щось зробити. І до цього належить також «справа Тимошенко».
— «Справа Тимошенко» все ще залишається важливою для Німеччини?
— Звісно, хоча вирішення самої проблеми з п. Тимошенко не вирішує загалом проблеми політизованої юстиції. Але, принаймні, це буде вказівкою на те, що проблема вирішується, що такий тип юстиції не матиме майбутнього. В Україні немає ні ефективних контрольних механізмів, ні дієвої опозиції в парламенті, яка би виконувала своє завдання. В Україні є Конституційний суд, який не заслуговує носити цю назву, Рахункова палата, яка не виконує своєї функції з контролю.
— Багато хто з українських євроентузіастів висловлював розчарування тим, що ЄС не підтримував Україну в газових чи торгівельних війнах із Росією…
— Бо засадниче питання цих інцидентів полягало не в тому, чи підтримає Європа Україну, а в тому, що Україна має діяти прозоро. Україна не провадить прозорої газової політики. Україна потребує модернізації всіх своїх структур — починаючи від юстиції й закінчуючи сучасною економікою, сучасною інфраструктурою, сучасною адміністрацією, де корупційна складова більше не відігравала би своєї ролі. Якщо всього цього вдасться досягнути, то Україна більше не матиме проблем із Росією. Москві доведеться визнати, що Київ — партнер, із яким слід розмовляти на рівних правах.
Розмовляв Любко Петренко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...