Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 27, 2020

Давід Фоенкінос: «В Україні відчувається очікування — чи-то агонія, чи-то народження нового»

Автор:

|

Травень 08, 2014

|

Рубрика:

Давід Фоенкінос: «В Україні відчувається очікування — чи-то агонія, чи-то народження нового»

Давід Фоенкінос

Давід Фоенкінос — один із найпопулярніших французьких письменників. Його романи перекладено 40 мовами й відзначено багатьма нагородами. Він також відомий як режисер фільму «Ніжність» із Одрі Тоту в головній ролі. Восени вийшов перший український переклад — роману «Наші розставання». Давін Фоенкінос став одним із французьких літераторів, котрі приїхали до Києва в межах спеціальної програми Франції як Почесного гостя цьогорічного «Книжкового арсеналу».

Прикро бачити, у якому занепаді перебувають старовинні будинки
— Ви вже вдруге приїжджаєте в Україну. Розкажіть про ваш перший український досвід — той, що був 2007 року…
— Мене завжди вабили країни Східної Європи та їхня література. Толстой, Достоєвський, Гоголь, Кундера, Гомбрович — ця література, як і музика, як і живопис, гармоніюють із моїм станом душі. Я мріяв побувати в Україні, і ця мрія вперше здійснилася 2007-го. Та поїздка дуже на мене вплинула. Пам’ятаю живість, жвавість, інтенсивність, пам’ятаю людей із помаранчевими прапорами на площах, музику Pink Floyd. Під час тієї подорожі я не спав кілька ночей — усі провів у барах, розмовляючи з випадковими людьми. Молодь в Україні, яку я тоді зустрічав і яку зустрічаю тепер, мені видається готовою до боротьби — і це створює приємний контраст із розм’яклим французьким суспільством.
— Якщо поглянути на Україну зразка 2014 року, то які зміни ви бачите?
— Як письменник, я буваю насамперед у колах митців і інтелектуалів — це прийоми в посольствах чи, наприклад, вечірка вдома в Андрія Куркова. Тобто, мені щастить трохи більше, ніж пересічному туристу. Але атмосфера в Україні — уже не та. Приміром, увечері та вночі в Києві, навіть у центрі міста, тепер зовсім безлюдно. Бари теж напівпорожні. І це тривожить.
Після того, як я пройшовся Хрещатиком, побачив залишки барикад і шини, мені здалося, що Україна переводить подих перед якимись дуже важливими діями. Відчувається якесь очікування — чи то народження чогось нового, чи то агонія. Країна ніби в підвішеному стані, і водночас я відчуваю вітер змін, позитивний вітер, але він і хвилює також.
— Ви відвідали й інші українські міста — Одесу та Харків. Яка там атмосфера?
— Маю визнати, що мій найбільший спогад від Харкова — це нічний поїзд. Зі мною в купе їхав якийсь алкоголік, котрий намагався мене напоїти, на повну гучність вмикав своє радіо, та й взагалі все було відчинене, і люди постійно тинялися та заважали. Це був не спальний вагон, а якийсь святкувальний. Тож до Харкова я приїхав о шостій ранку геть виснаженим, і нічого толком не побачив.
А от Одеса — дуже особлива. Я ще й приїхав туди в день відзначення 70 років звільнення міста — зробив купу фотографій, опублікував їх у Facebook. Дуже сюрреалістично, з огляду на актуальний контекст: старенькі ветерани святкують звільнення Одеси Червоною армією. Я погуляв містом, бродив багато годин — воно прекрасне, нагадало мені міста Південної Європи. Я б залюбки там залишився довше. Але мені було прикро бачити, у якому занепаді перебувають старовинні будинки та музеї — про них ніхто не дбає. Відчувається, що гроші йдуть не в тому напрямку.

Тут про все можна домовитися
— Якщо вже говоримо про гроші, що йдуть не в тому напрямку, то не можу не запитати, чи бачили ви фото «Межигір’я»?
— Звісно, бачив. Ті фотографії й відео всіх нас дуже вразили. Мене так само вразило, коли я почув від проросійськи налаштованих осіб, що знімки з «Межигір’я» — це монтаж. Не можу собі уявити, як можна зробити такий монтаж. Було дуже дивно дивитися на фото, як люди прогулюються цим величезним і огидним складом грошей. Він – жахливий, негарний, неохайний. Тут видно всю людську глупоту. На жаль, тут — царство грошей, де панує відчуття, що гроші дають все.
— Ви говорите про Україну загалом?
— Так.
— А як ви дійшли цього висновку?
— Я розмовляв із людьми, чув, що вони мені розповідали про корупцію. Спеціально розпитував, як тут функціонує корупція. І мені казали, що вона — повсюди починаючи з хабарів за те, щоби потрапити в дитячий садок. Тут про все можна домовитися. Але я кажу про це не з осудом. Знаю, що ситуація — дуже складна й комплексна. І що швидко її не здолаєш.

Не хочеться, аби українці думали, що на них усі дивляться, як на країну хаосу
— Чи ви стежили за розвитком подій на Євромайдані?
— Так, я ж відчуваю особливий зв’язок зі Східною Європою. Дивився на події Євромайдану зі здивуванням, хоча нічого дивного не сталося. Якщо уважно переглянути аналітику, то стане зрозуміло, що українці жили в умовах сильної фрустрації, а всі процеси, що відбулися на Євромайдані, уже давно відбувались, але були латентними. Дивував насамперед хаос, який почався та в якому було не одразу видно, хто в кого стріляє, яка роль міліції та військових тощо. Я за два тижні подорожей багато побачив, і в мене почала кристалізуватися повніша картина.
— Наприклад?..
— Тиждень перед приїздом в Україну я провів у Москві, де бачив росіян і розмовляв із ними про ставлення до подій в Україні. Вечеряв у французького посла в Росії, балакав про те, як санкції вплинули на життя в Росії. Я відчув, що тепер насамперед економіка впливає на політику. Але не можу про все розповісти. Це мені нагадало поїздку до Ізраїлю та Палестини, де я разом із журналістами Le Monde мав зустрічі з різними людьми з обох сторін. І я повернувся до Франції дуже збентеженим, настільки складною була ситуація.
Не хочу взаємини між Україною та Росією порівнювати з Ізраїлем і Палестиною. Я маю на увазі передусім те, що ситуація – непроста й неоднозначна. Сюди варто додати, що в Україні є цілком конкретні труднощі в щоденному житті. Не маю на увазі, що із життям усе гаразд, до прикладу, у Франції. Мені зовсім не хочеться, аби українці думали, що на них усі дивляться, як на країну хаосу. Зараз у всіх країнах — складна політична ситуація, і всюди є панує безлад, але просто градус його – різний.
— Ви, як письменник, по-моєму, пишете на доволі легкі теми. Чи почуваєтеся комфортно, коли отак говорите про політику?
— Я написав 13 романів, і найвідоміші з них — про кохання, легкі історії. Але в мене є й інші, серйозніші. Наприклад, «Спогади», які щойно вийшли в перекладі російською — це роман про старіння. Або мій наступний роман — про художницю Шарлотту Саломон, котра загинула в концтаборі в Освенцимі. Для цього роману я їздив до Німеччини та на південь Франції, аби дослідити й вивчити матеріали. Я захоплений її творчістю, мрію, щоби її наново відкрили, щоби про неї згадали. Тобто, мені трапляється говорити й про серйозні речі.

«Я не змішую творчості з політикою»
— Але це не є тотожне говорінню письменника про політику…
— Так, зазвичай я цього не роблю. Наприклад, у Франції я з’являюся в медіа тільки з нагоди виходу моїх книжок. Відмовляюся від участі в політичних ток-шоу чи в дебатах на політичні теми. Так само не маю публічної політичної ангажованості — попри те, що мені доводилося вечеряти чи не з усіма великими політичними лідерами Франції, і це — неймовірно цікаво. Я не змішую творчості з політикою. Не думаю, що митець повинен обов’язково бути заангажованим. Але це не означає, що в мене немає почуття громадянського обов’язку. Я захоплююся політикою й історією. І в мене є власна точка зору на події в країні.
— Це — нетипова позиція, адже у Франції є ця традиція — бути ангажованим митцем, ангажованим публічним інтелектуалом…
— Я волію розділяти ці ролі. Ви маєте рацію: я насамперед — автор художніх текстів. Мені подобається гумор, легкість і розваги. Для мене ці слова не мають негативного значення — вірю, що глибина є й у легкості, у вивченні буденних життєвих ситуацій. Саме тому в моїх романах немає знаків політичного життя — це романи про універсальні речі, про любов, про старіння тощо.
Хоча з мого Facebook французькі медіа знають, що я був у Росії й Україні, і вони просять написати їм про ці мандрівки. Але я відмовився. Звісно, у мене є подорожні нотатки, їх – багато, я записував усе цікаве. Але колонки на їх основі я не напишу. Можливо, усе це вийде колись пізніше.
— Якщо все це вийде пізніше, то не можу втриматися від запитання: це буде роман про Україну? Чи про Росію? Чи про Євромайдан?..
— По-перше, я хочу зняти новий фільм. І мене захоплюють краєвиди Східної Європи. Особливо Одеса — там неймовірна натура. У будь-якому разі, говоріння про Україну потребує дистанції. Цього не можна робити за гарячими слідами. Ситуація змінюється щодня. Та й для мене, як для письменника, оповідь передбачає певну відстороненість.
Новий роман? Не знаю. Тепер у мене вперше в житті триває такий період, коли не маю проекту наступної книжки. Бо раніше я закінчував одну книжку й одразу брався до наступного проекту. Ця пауза дала мені змогу трохи уважніше поглянути на світ.
Розмовляла Ірина Славінська, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply