Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 21, 2019

Данило Сапунов: «Триатлоном бідні люди не займаються»

Автор:

|

Січень 09, 2019

|

Рубрика:

Данило Сапунов: «Триатлоном бідні люди не займаються»

36-річний Данило Сапунов — професійний триатлет. У спорт він прийшов із раннього дитинства, спортивну кар’єру почав із басейну, а його кар’єра в триатлоні триває вже 21 рік. Данило тричі брав участь в Олімпійських іграх — двічі на них представляв Казахстан і один раз Україну. А в останні роки став завсідником відомих змагань Ironman.
— Ви двічі на Олімпіаді представляли Казахстан. Як ви там опинилися?
— 2000 року, все життя виступаючи за Україну, на змаганнях в Туреччині до мене підійшов казахстанський тренер і запропонував виступати за його країну. Українська федерація зі задоволенням мене відпустила, вихопивши звідти купу грошей. Шість років я представляв Казахстан, двічі — на Олімпіаді. Потім контракт з тренером закінчився, я одружився та повернувся до України — вирішив, що моє майбутнє буде тут.
— Різниця в підходах до спортсменів в Україні і Казахстані є?
— Колосальна. 2008-го я повернувся, у Федерації перебував до 2017 року. За весь цей час держава не дала мені ні екіпірування, ні велосипеда, нічого. На ту ж Олімпіаду я їхав в екіпіруванні від спонсорів, на спонсорському велосипеді. Це трохи демотивує спортсмена. Адже в Казахстані мені давали велосипеда щороку, була цілковита підтримка з харчуванням, формою, екіпіруванням.
— Українська федерація жодних грошей на Олімпіаду не дала?
— А там їх і не мають. У березні у нас була запланована поїздка в Австралію, мені федерація в лютому каже їхати, бо треба набирати очки, ми все оплатимо. За чотири дні до вильоту федерація каже, що є гроші лише на квиток та проживання. А це Австралія, там банан тільки коштує 2 AUD. Я жив там близько п’яти тижнів і терпець урвався.
А змагання формату Ironman — вже комерційна історія. Державі ти не належиш, тебе з нею нічого не пов’язує. Там більше спонсорів, більше реклами, більше галасу. Перший рік переходу був важким. Зараз спонсорів більше, ніж у мої найкращі роки в триатлоні. Ironman цікавий спонсорам, бо в ньому бере участь багато аматорів, котрі мають гроші. Любителі дивляться, у що одягнений професіонал, на якому велосипеді їде, у чому біжить, у чому тренується.
— До перемоги на Ironman ви йшли кілька років. Розкажіть про підготовку, пройдені етапи, емоції…
— 2015 року у нас вже була велика команда спортсменів-аматорів, яких я готував саме до Ironman. При цьому сам цю дистанцію не долав. Я відчував у свій бік невеликий докір від спортсменів, мовляв, як можеш готувати, якщо сам її не проходив. Тому вирішив обрати будь-який Ironman і пройти його без особливої підготовки. Перші змагання відбувалися в Малайзії, я туди їхав без будь-якої перспективи на майбутнє, просто пройти, щоб розібратися та готувати своїх спортсменів надалі. Пройшов, було складно, але далі продовжив готуватися до Олімпійських ігор. У результаті, коли второпав, що на Олімпійські ігри я не їду, вирішив перекваліфікуватися цілком. Зробив ще один Ironman, і захотів у цих змаганнях перемогти.
— Чому не вдалося?
— Було кілька причин. Забракло харчування. Тебе «вимикає». Ти їдеш чи біжиш, і раз — у тебе енергії немає. Взяв не той темп.
— У чому відмінність Ironman в різних країнах?
— Є старт Ironman Kona, який проводять наприкінці року на Гаваях уже 40 років поспіль, він вважається Чемпіонатом світу. Раніше система відбору туди була така: набираєш очки, виступаючи за іншим Ironman, за вісім тижнів закривається відбір і 55 найкращих у рейтинґу учасників можуть узяти в ньому участь. Зараз відбір здійснюється інакше — переможець з кожного Ironman повної дистанції їде в Кону. Ще є чотири континентальних чемпіонати — Америка, Африка, Європа й Азія. Звідти на Кону їдуть по три призери. Малайзійський Ironman не дуже популярний — клімат важкий, далеко летіти. Загалом серед професіоналів проводять близько 30-35 змагань на повній дистанції на рік. У Техасі Ironman, в якому я брав участь торік, вважається континентальним чемпіонатом. Але саме перемога в Малайзії відкрила дорогу на Кону — тому тепер треба готуватися до жовтня.
— Які особливості харчування під час підготовки до змагань?
— При підготовці, наприклад, до Малайзії, потрібно враховувати гарячий старт. Специфіка така: потрібно важити якомога менше, але щоб був мінімальний жировий прошарок, не втрачаючи при цьому маси. Приміром, два місяці тому я важив 68 кг із 9 % жиру. До Малайзії почав готуватися, акуратно дотримуючись дієти, і на старт вийшов із вагою 67 кг, але відсоток жиру був уже 5 %. Можна було б важити і 63 кг, але ці 4 кг м’язової маси забрали в мене швидкість і витривалість. Чиста м’язова маса — це енергія, те «вугілля», на якому потрібно бігти.
— Препарати, біодобавки також використовуєте?
— Само собою.
— Скільки тренуєтеся, чи збільшується інтенсивність тренувань перед змаганнями?
— Зараз уже відходимо від кількості тренувань, правильно рахувати в годинах. Можна зробити на день три тренування по 20-30 хвилин, а можна зробити одне п’ятигодинне. Найпіковіший тиждень у мене був 32 години на тиждень.
— Ви ще займаєтеся й тренерством. Як за такої інтенсивності вдається поєднувати професійний спорт із тренерською роботою?
— Тренерська діяльність у мене почалася ще в Казахстані, з 2002-го. У мене зіпсувалися стосунки з тренером, і я почав тренуватися сам. 2009 року взяв українських майстрів спорту і вирішив допомогти їм досягти міжнародників. Загалом мені вдалося, я став заслуженим тренером України, адже кілька учасників стали чемпіонами та призерами Європи. Четверо з них стали майстрами спорту міжнародного класу. Але потім з’явилися спортсмени-аматори. Мотивація дуже страждає, коли збірна України 13 осіб, шестеро з них — твої, але при цьому ти отримуєш зарплату 2 тис. грн.
— А школу коли запустили?
— Коли триатлон став набирати популярності і спортсмени-аматори стали звертатися з проханням допомогти підготуватися до Ironman. Ось нещодавно відзначали п’ятиріччя, нас уже 100 осіб.
— Скільки тренерів у команді? Ви ж не сам їх усіх тренуєте?
— Я швидше нікого не треную. Треную тренерів, даю їм методику, перевіряю весь тренувальний процес і керую адміністративним процесом. Маємо вісім тренерів, масажиста, механіка та медика.
— А спонсори коли підтягнулися?
— Услід за популярністю. Вони бачать у всьому цьому продаж, мабуть, я їм став цікавий як спортсмен і керівник великої команди. Тепер триатлоном бідні люди не займаються. Якщо хочеш зайнятися триатлоном, мінімум 3 тис. USD потрібно підготувати на інвентар. Якщо хочеш поїхати на Ironman, реєстрація туди коштує близько 600 EUR. Сама поїздка може обійтися в 1,5 тис. EUR.
— Чим професійніше екіпірування, тим ціни стають соліднішими?
— На рік, аби займатися триатлоном, 10 тис. USD треба. Але, як кажуть мені мої учні, це класна інвестиція в самих себе.
— Який вік ваших учнів у команді?
— Різний. Зараз пішов потік молодих фахівців, найчастіше IT-шників, котрі сиділи за комп’ютером і вирішили зайнятися своїм здоров’ям. Середній вік команди — за 30. Найстаршому — 52 роки, а наймолодшому — 21. Дуже смішно вийшло: у них день народження — в один день.
— А гендерний розподіл? Либонь, хлопчиків більше?
— Звісно. Дівчаток у нашій команді п’ятеро. Ними займається переважно моя дружина, але багато дівчаток просять тренера-чоловіка, мовляв, потрібен жорсткий підхід. Хтось із дівчаток приходить зробити вигляд, що займається триатлоном, а багато приходять реально готуватися до Ironman. Чотири дівчини у нас пройшли дистанцію за 12 годин. Одна з них — мати трьох дітей.
— Скільки часу може забрати підготовка до участі в Ironman?
— Безболісно, щоб подолати цю відстань, — два-три роки. За рік можна підготувати, певна річ, але будуть наслідки — коліна, сухожилля будуть боліти. Найчастіше після фінішу настає спустошення: я подолав, а що далі? Мета ж першої участі в Ironman — дійти до фінішу.
— Можна триатлоном займатися дітям?
— Можна, є всілякі Ironkid-триатлони, але це більше в ігровому форматі. Якщо ви вирішили віддати дитину в триатлон, краще починати не раніше, ніж у 13 років.
ТСН

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...