Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 18, 2018

Дана Павличко: «Ми — сорокамільйонна країна, де двоє калік видає книжки, а три з половиною —читає»

Автор:

|

Червень 25, 2015

|

Рубрика:

Дана Павличко: «Ми — сорокамільйонна країна, де двоє калік видає книжки, а три з половиною —читає»

Дана Павличко

Стрижень Дани Павличко, директора київського видавництва «Основи», — це кровний зв’язок з українською класикою: Павлом Загребельним і Дмитром Павличком. Її ринок — український, переваги — у запиті на знання поза контекстом війни та смерті. Крім цього, Дана переймає європейський досвід видавничого бізнесу, поповнює бібліотеку з тисячі тисяч книг та чекає на «Книжковий арсенал» як на власний день народження.

Ми з усього дивуємося і часто критикуємо
— Як іде підготовка до «Книжкового арсеналу»?
— Я щойно повернулася з дитячого книжкового ярмарку в Болоньї (Франція) і після престижної події світового рівня ще більше ціную «Книжковий арсенал». Він тримає планку. «Арсенал» — це найважливіша подія року. Ми завжди дуже серйозно готуємося до нього. В «Основах» виходить чотири нові книжки і буде чотири презентації: Коран українською, збірник поезії та малої прози Розстріляного відродження, мистецтво українських «шістдесятників» і дитяча книжечка «Дзеркалинка».
«Книжковий арсенал» — це насамперед ярмарок. Такі заходи — професійні, на них люди показують свої доробки за останній рік, спілкуються у колі видавців, редакторів, перекладачів, шукають нових ідей, діляться ними з іншими, роблять презентації для спільноти.
Торік уже стало зрозуміло, що, незважаючи на війну та кризу, українці читають багато книжок. У нашого читача є потреба інтелектуально збагачуватися й купувати літературу. Хоча у видавничій сфері проводяться й інші фестивалі, але вони не мають ні рівня, ні імені, — я їх не відвідую.
— Які обсяги видавництва «Основи» на рік, скільки позицій та які наклади ви видаєте?
— Торік ми видали десь 30-35 тис. книжок із приблизно 20 позицій. Наступного року буде 40-45 тис., а то й більше. Щороку наклади і позиції видавництва зростають. Плануємо видавати 35-40 книжок. У будь-якому разі, «Основи» — маленьке нішеве видавництво, і ми цього не змінюватимемо. Нам, навпаки, така ситуація подобається.
Наразі «Основи» працюють без експорту, єдине — хочемо поїхати як видавництво на Франкфуртський ярмарок, де я налаштована пошукати покупців на права на деякі наші книжки. У нас є англомовна книжка-путівник Awesome Kyiv, Awesome Ukraine, і я зацікавлена в тому, щоби продати цей формат на Захід або знайти дистрибутора. Світ — дуже великий, і мінімальний попит на це має бути.
— Ваш путівник з’явився на момент тотальної моди на українське. Як ви відчули цю течію?
— Наразі вже кожен зробив майку з гербом, вважаю, що це — дуже гарно. Мені подобається, коли люди люблять своє, коли українське не є чимось другорядним. Мені подобається, що є мода на українське. Коли три роки тому ми з Анною Копиловою вигадали Awesome Ukraine, то просто зрозуміли, що нічого подібного ще не було. Спочатку було не так просто, то були часи режиму Януковича, коли «проект Україна» взагалі стояв під знаком запитання. А тепер видаємо їх дуже великими накладами, тож ми були перші. Гадаю, ринок сприйняв такий продукт, адже є люди з добрим смаком, котрі не хочуть купувати страшні фотоальбоми про Україну з церквами. Ніде і ніхто у світі вже не робить таких книжок.
— А яких книжок бракує Україні?
— Усіх! У нас дуже мало книжок і багато чого не вистачає. Якщо поїхати у будь-яку європейську країну, то там полиці книгарень вгинаються від розмаїття книжок, у них є дуже великі внутрішні ринки. В Італії можеш знайти будь-яку книжку на будь-яку тему, будь-який напрямок: від коміксів італійською для дорослих до перекладів Marvel чи продукцію нішевих видавництв, які роблять дуже цікаві арт-видання для дітей. В Україні — страшенно маленький ринок. Будь-яка книжка, яка чимось вирізняється, — вже дивина, а оригінальні формати є чимось унікальним. У світі ж — дуже багато цікавого, ідей, дивних, неймовірних, на перетині різних сфер, а ми з усього дивуємося і часто критикуємо.

В Україні панує несмак
— Чи є поняття українського видавничого мейнстриму?
— Гадаю, що мейнстрим — це низький рівень видавництв загалом. Є кілька видавництв, про які багато говорять, є якісні маленькі видавництва, але на загал у нас — жахливо низький рівень всього: естетики обкладинки, дизайну тощо. Світ уже давним-давно піднявся на інший щабель у плані естетики, а в Україні панує несмак.
— Як же виховувати візуальну культуру в українського читача?
— Освіта. Є потреба в доступі людей до знань, до чогось іншого. Наразі люди навчаються в університетах, де їх викладачі примушують купувати власні книжки. Або те, що в кожному університеті є своє видавництво, де вони дуже часто «клепають» наукові тези, яких ніхто не читає. Є винятки, але загалом ситуація — дуже погана. Тому українські люди не знають, що є щось інше, і коли наш читач бачить західне видання, він буває вражений. Саме тому так легко вдається росіянам заполонити нас своєю літературою: вони видають багато якісних книг і роблять переклади. Люди ж читають українською та російською мовами, тому росіяни домінують.
— Чи за ті роки, відколи ви очолюєте видавництво, мали державну підтримку?
— Уже років із десять ми не платимо податку на прибуток та податку на додану вартість. Більше ніякої допомоги від держави не було. Звісно, якщо покращиться ситуація в країні, якщо всім легше житиметься, то це вплине і на якість, і на кількість українських видавництв.
— Уряд здатен змінити ситуацію?
— В уряді є люди, зацікавлені в культурних ініціативах. Є багато нових депутатів, абсолютно сучасних. Але міністр культури — це «совок». Ми готові, громадянське суспільство готове, але ми маємо блок із боку держави на будь-які зміни. Має відбутися реформа бачення української культури.
— Можливо, ви виходите на рівень саме тому, що йдете всупереч?
— Я не вважаю, що ми — кращі, тому що нам складніше. Коли так складно, то хтось виживає, але не всі. Ми — сорокамільйонна країна, яка має три з половиною каліки, котрі читають книжки, і двоє калік, які їх видають. Вижити в такій атмосфері — надзвичайно складно, тому вижили загартовані. Я, як і всі, чекаю на світлі часи, коли можна буде видавати й по 100-200 тис. книжок.

Світ не цікавить «щось українське», світ цікавить «щось нове»
— Якими виданнями представлена Україна на міжнародному рівні?
— Правду кажучи, не можу назвати нікого, крім «Видавництва Старого Лева». Вони отримали декілька премій за «Війну, що змінила Рондо» й «Аграфку». Гадаю, тепер вони — на міжнародному рівні, бо їхній продукт — справді якісний. Не можна приїхати на світовий ярмарок із барахлом і думати, що вас оцінять за присутність, — треба їхати з чимось достойним. І коли ви стоїте з топ-видавцем із Кореї чи Італії, потрібно, щоби вам не було соромно за свої книжки. Світові не цікаве «щось українське», світові цікаве «щось нове».
— Якби не видавничий бізнес, чим би займалися?
— Політикою та державним управлінням. Я закінчила магістерську програму з державного управління, де писала дипломну роботу про проблеми державної політики в Україні з питання зловживання алкоголем. П’ять років минуло відтоді, а ситуація абсолютно не змінилася.
В Україні є багато фундаментальних проблем, не кажу вже про культуру. Як зробити так, щоб люди більше читати? Як зробити так, щоби не було реклами повсюди? Чому в нас повсюди продається алкоголь? Чому так багато п’ють? Зловживання алкоголем і доступ до алкоголю постійно й усюди шкодить нам як нації, впливає на рівень життя, на здоров’я, на вік, люди не мають грошей лікуватися. І дуже часто наші державні службовці не зацікавлені у змінах.
— За вами стоїть дуже сильний — не так кровний, як культурний — пласт. Це допомагає чи обмежує?
— Гадаю, що це допомагає. Може, когось це обмежувало б. Допомагає мені стати такою людиною, якою я є тепер: коли ти зростаєш у родині, яка цінує освіту, культуру, історію і читання, ти, загалом, отримуєш добрий старт.
— Які книжки є у вашій бібліотеці?
— У мене дуже багато дитячих книжок, книжок із мистецтва, видань англійською. Це — те, що збираю для себе.
— На яких творах ви виховувалися? На яких будете виховувати своїх дітей?
— Я виховувалась на художній літературі — Дюма, Джек Лондон, Стендаль. І своїх дітей виховувала би на тих самих. Світова класика — це найважливіше. Всім потрібно читати світову класику. Це — фундамент будь-якої людини.
Розмовляла Юлія Кочетова, Zn.ua

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...