Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 20, 2019

Брати Капранови: «Вороги України — найкращий стимул для розвитку»

Автор:

|

Липень 10, 2014

|

Рубрика:

Брати Капранови: «Вороги України — найкращий стимул для розвитку»

Брати Капранови

Про те, чого досяг Майдан, про тривожні процеси в житті України та її майбутнє, — розмова із 46-річними братами Капрановими, українськими письменниками, видавцями та публіцистами.

Про Майдан
— Чи можна назвати вас активістами Євромайдану?
— Важко сказати… Хоча ми чесно відстояли, у тому числі в найнебезпечніші ночі — 18 і 19 лютого. Нас навіть на сцену випускали кілька разів.
— Чому «навіть»?..
Дмитро: — Бо ми — не представники політичних сил, які тримали цю сцену. Чужі отримують такий потужний майданчик в останню чергу. Насправді ми були звичайними майданівськими киянами. Не жили в наметі, бо мали де жити, але забезпечили разом із киянами найважчі ночі, наприклад, після погромів у Маріїнському парку. Зараз уже спогади — інші, ми тоді не знали, чим усе закінчиться. Була й пожежа в профспілках, й автоматні черги.
Віталій: — Є гріх великий — ми особисто плюндрували Хрещатик. Виривали зі землі огорожу та завдавали шкоди рідному місту, руйнували паркан на тротуарі на розі Хрещатика та Городецького.
Д.: — Це був новий досвід. Ми з трьома нашими хлопцями там були, із дітьми. Утворили загін, який займався фронтовим забезпеченням і чергував на барикадах. Ми працювали, а дружини наші, котрим страшно було сидіти вдома, їздили містом, розшукували в аптеках ліки та допомагали пораненим. Кожен відстояв своє.
— Чим завершився Майдан? Чи ви задоволені?
В.: — Він завершився військовою перемогою беззбройного народу, який розігнав армію рабів, позаду котрих була армія катів. І тих і тих удалося розігнати саме тому, що то були раби і кати, а ми були вільні. З рабів і катів – погані воїни. Яскравою Майдан закінчився перемогою, та кривавою, на жаль. Це була хоч і дуже жертовна, але перемога.
— Нерідко кажуть: «А що здобув ваш Майдан?!»
Д.: — Це в кого які очікування. Може, хтось чекав: «Прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете»? А наша мета була скинути банду, бажано — знищити. Ми скинули. А ще треба було наступним дати урок, що з ними буде, якщо будуть порушувати права українців. І те, і те вийшло. Нинішній владі доводиться триматися в жорсткій системі координат. Вона перебуває під тиском народу, який уже раз зробив і довів, що наступного разу зробить теж саме.
Процес започатковано, а далі починається основна робота. Ми побачили нові можливості. Користуючись свободами, можна навчитися владу контролювати й навчити владу боятися цього контролю. Бо влада ніколи не буде добра. Їй довіряти не можна, бо скрутить, як це було багато разів. Тому не довіряємо.

Про контроль
— Яким бачите інструмент контролю?
В.: — Сам факт оприлюднення, відкритості інформації вже повинен впливати на владу. Тобто, вона має боятися. Це – те, що ми вже маємо. Але, на жаль, є ефект звикання. Нічого не сталося після першого разу, після другого – і далі пишіть собі на здоров’я, «нехай собака гавкає». Тому наше завдання – тиснути майданними методами та вимагати кадрових рішень, налагодити діалог влади й громадянських еліт.
Майдан — це безпосередня демократія, але вона годиться, щоби тільки звалити владу. Якщо ж хочемо контролювати — не обійтись без структурованого громадянського суспільства, фахових еліт, незалежної громадськості.
— На Майдані казали: поміняємо систему, а не обличчя нагорі. А хіба система постраждала?
Д.: — Ми повинні цей процес вести. Влада не хоче змінюватися (і не буде) без тиску. Тиснути та пропонувати рецепти змін — це і є наша робота як громадян. Слава Богу, у нас є союзник — Росія, яка доводить владі, що старі методи управління вже неможливі та призведуть до загибелі й країни, і цієї влади. Вороги України — найкращий стимул для розвитку та відродження національних сил.
— Так, а що ж ми вже здобули?
В.: — Відчули в собі сили та повернули собі психологію переможця. Це дуже важливо.
— А ви чекали, що Росія може ввести танки?
Д.: — Ніхто не чекав. Ми самі прожили в Росії десять років і маємо не найкращу думку про російську владу. Знаємо, що вона воює з Україною вже давно. Але танків не очікували. Принципово нове в цьому — не окупація Криму, не терористична війна на Донбасі. Принципово нове — те, що в епоху технічної свободи та доступу до інформації ми побачили, як цілий народ може буде зомбований відвертою й очевидною брехнею. Ми ніколи не знали, що, коли поруч лежить правда, люди можуть повестися на брехню. Дуже схоже на дію вірусу.
— Але ж не випадково цей вірус зародився?
В.: — За Україну в мирний час воювали тільки розрізнені та лише малочисельні загони інтелігенції. Підтримку їй надавали люди переважно розумової праці. Вони воювали за Україну власним коштом і не мали жодної допомоги від держави. А війна була інформаційна й точилася всі 20 років незалежності. На Донбасі були найкращі умови для розвитку цієї недуги. Проте там усе-таки переважали настрої неспротиву, а в Криму була активна підтримка проросійських настроїв. І тому закономірно, що з Криму Росія й почала.
— Тобто те, що відбувається, — закономірно?
Д.: — Ми зробили більше, ніж могли. Ми повстали. Цього не чекали політологи, не чекало суспільство. Але ми знали, що так буде, бо два роки працювали над книжкою «Мальована історія Незалежності». 80 сторінок, ще й із картинками. А коли пишеш таку коротку історичну працю, то обов’язково маєш знайти стрижень, основний сюжет, на якому тримається вся історія. І ми знайшли: це – боротьба за незалежність і відстоювання прав народу.
Жити власним розумом на своїй землі — національна ідея українців. Працюючи над книгою, ще навесні 2013-го ми відчули Майдан. Коли їздили країною й у нас питали: «Коли ж закінчиться цей бєспредєл?» Ми відповідали: «Восени будемо валити Януковича». Нас питали: «Як?» А ми відповідали, що ще не знаємо, але будемо. Бо ми — письменники, а письменники мають власні передчуття та відчуття настроїв людей. Ми бачили дуже багато рук, стиснутих у п’ястуки, й очей недобрих, налитих кров’ю, щоби зрозуміти, що все це повинно вистрелити.

Аналіз ситуації
— Чи буде третій Майдан?
В.: — Сподіваємося, що ми навчимося скидати владу без Майдану та кривавих сутичок. Але якщо влада не зрозуміє, що треба піти в мирний спосіб, наступного разу українці в одностроях і зі зброєю не будуть стріляти в українців без зброї, а разом прийдуть до влади й розстріляють її.
Ми і наша родини голосували за Петра Порошенка. Бо з того меню, яке було запропоноване, то був найкращий варіант. Він розуміє, що Україна — багатонаціональна, тут є не лише українці та росіяни, а й гагаузи, болгари, кримські татари, які не мають іншої Батьківщини. У нас є шанс йому щось пояснити. Бо галичанам складно відчути, що в Україні живуть не лише галичани та «російськомовні», а в Україні є…
Д.: — …є роми, болгари, і держава повинна це враховувати. Тому будь-які розмови про другу державну російську автоматично ображають гагаузів, угорців, румунів та інші народи, бо інші мови стають третьорозрядними та підпадають під небезпеку зникнення.
— Ви — націоналісти чи патріоти?
В.: — Ми — патріоти Таврії та Бессарабії. І ми — українські націоналісти. До того ж націоналісти-практики. Любимо свою українську культуру предметно, ми для неї видаємо книжки, пишемо для неї. Організовуємо культурні заходи, їздимо з лекціями. Націоналіст — це прив’язка до народу, а патріот — до землі. Але ми — не бандерівці, а радше послідовники Шухевича. Німці за чотири роки дали дуба, а армія, яку організував Шухевич, боролася десять років.
— А як ставитеся до Яроша?
Д.: — Можливо, якщо б Ярош був радикалом, ми б його підтримали. Ми стали членами «Правого сектора» ще тоді, коли не було самого «Правого сектору».
(Дмитро демонструє грамоту — подяку від «Тризуба», яку брати отримали ще 2011 року.)
— Що, на ваш погляд, сталося в Донбасі?
В.: — Через власну жадібність донецькі феодали профукали власні землі й віддали їх на розграбування російським розбійникам. Заради еволюції Донбасу треба було скинути феодалів — Ахметова, Єфремова. Це обов’язково треба було зробити, але Донбас потрапив до рук терористів і розбійників.

Про майбутнє
— А яке майбутнє в Донбасу?
В.: — Донбас буде ще довго гнити, доки не вигниє вся колорадська інфекція. Мають бути розчарування, стрілянина польових командирів між собою, масова втеча місцевого населення, серйозні масштабні втрати інфраструктури. Поки прийде розуміння того, що не можна бути прибічником «руского міра» в Україні, бо від цього – лише горе. Донбас одужає, коли буде критична маса людей, готових відстоювати його й своє право не бути захопленим у полон.
— А доля Криму?..
В.: — Сумніша, ніж у Донбасі, бо він потрапив у рабство. Особливо кримських татар шкода, тому що вони знову втратили батьківщину. Крим доведеться повернути, адже Росія не зможе забезпечити його існування.
— Що цьогоріч стало для вас відкриттям, що вразило?
В.: — Це — люди, які йдуть без зброї під кулі.
Д.: — Турчинов. Бо він довів, що може бути пастором. Що для нього є речі, важливіші за політику. На посаді виконувача обов’язків президента здивував, коли закрив рота Симоненку, показав, що є такі речі, як брехня та правда. По-друге — будучи вірним Юлиного патріархату, не став вести політичний процес до того, щоби Юля отримала більше шансів на виборах.
— Яким вам бачиться майбутнє України?
В.: — Будуть намагатися дерибанити бюджет, бо така вже звичка в Україні, але ми віримо, що Порошенка будемо трусити більше, ніж трусили Януковича. Наш оптимізм — не в тому, що вони припинять красти, а в тому, що ми їм не дозволимо.
Розмовляла Тетяна Заровна, «Оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...