Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 30, 2017

Борис Вжесневський: «Україна сама буде вирішувати, в якому напрямку їй розвивати свою військову промисловість»

Автор:

|

Березень 30, 2017

|

Рубрика:

Борис Вжесневський: «Україна сама буде вирішувати, в якому напрямку їй розвивати свою військову промисловість»

Iнтерв’ю з депутатом Парламенту Канади від Etobicoke Centre п. Борисом Вжесневським стосовно поширення дії військової місії в Україні.

Прем’єр-Міністри завжди були проукраїнськими
— Пане Борисе, кілька тижнів тому тижневик «Міст» опублікував інформацію про Operation UNIFIER, і знаємо, що поширенням програми підтримки Збройних сил України (ЗСУ) ще на два роки треба багато в чому завдячувати й вам. Чи могли б ви розповісти про це дещо докладніше?
— Так, люди хочуть більше зануритись у цю справу і хочуть також знати, яка політика зараз у нас, як вона віддзеркалює ситуацію в Україні. Це, вочевидь, на першому місці, але й важливо, якою є геополітична стратеґія щодо Росії.
— Чи важко було провести рішення про продовження дії UNIFIER ще на два роки? Навіть незважаючи на те, що є повна підтримка з вашого боку, з боку депутатів, котрі представляють частину української громади у Парламенті, але ж Парламент — це розмаїття таких різних людей і різних поглядів. Тож чи існує опозиція такому плану в Парламенті чи уряді Канади зараз?
— Найпростіше — у Парламенті, бо там немає опонентів стосовно цього питання. Всі підтримують, і це явно підтверджено позицією всіх партій, і це було також добре помітно під час ухвалення рішення про зону вільної торгівлі з Україною, яке було прийняте одноголосно. Таке голосування дуже рідко буває. Але це було найлегше питання для Парламенту. Щодо підтримки нашим урядом, тобто вибраним урядом, бо треба розуміти різницю між урядом, який був обраний, та урядовою бюрократією, тобто існуючими всередині уряду підрозділами та департаментами, хочу зазначити таке. Це дуже важлива річ — уміти розділяти ці дві частини правлячого уряду. Ще з часів незалежності України не було різниці, який уряд співпрацював із українськими колегами, чи консервативний, чи ліберальний. Варто подати приклад, бо люди не завжди пильно стежать за дебатами та самою роботою Парламенту, але позиції Прем’єр-Міністра, починаючи ще з часів Браяна Малруні, котрий був консерватором, завжди були проукраїнськими. Канада стала першою західною демократією, яка офіційно підтримала українську Незалежність. Після цього Жан Кретьєн підписав Угоду про спеціальну співдружність, і не лише формально, бо там був ряд речей, які передбачали цілком конкретну підтримку.
Канада присвячувала дуже багато ресурсів, які надходили і надходять із департаментів, наприклад таких, як Канадська міжнародна аґенція з розвитку (CIDA) щодо України. І ті ресурси були спрямовані переважно у бік України, тобто непропорційно, дуже багато вклала Канада тоді, за часів ліберального Прем’єр-Міністра. Пізніше, коли був Пол Мартін, а це було вперше не лише для Канади, а навіть для будь-якої країни в той час, я провів резолюцію у Парламенті щодо санкцій проти Леоніда Кучми і його кліки, які сфальсифікували вибори, і яка була прийнята одноголосно. 500 спостерігачів поїхало до України. До того усі такі місії нараховували максимум 50-60 людей, котрі представляли 1020 країн, а поодинокі країни рідко більше ніж 1015 спостерігачів відправляли, а тут понад 500 людей вирушило до України і це була спеціальна місія, її до того ж очолив колишній ліберальний Прем’єр-Міністр Джон Тернер. Міністерство закордонних справ, незважаючи на певну внутрішню протидію, вирішило спланувати таку місію, а CIDA профінансувала її. Прем’єр-Міністр зі мною постійно радився, незважаючи на певний тиск, сказав, що це треба робити і стійко підтримував цю ідею в той час, заявивши у Парламенті: «Росіє, руки геть від України». А під час надзвичайної ситуації, тобто анексії Криму та війни на Донбасі, уже Стівен Гарпер, консервативний Прем’єр-Міністр, стійко відстоював українські позиції, так само, як зараз це робить ліберальний.
Дуже потужний сиґнал було подано, коли глава канадського уряду відвідав Яворівський полігон. Жоден президент, жоден прем’єр раніше такого не робили, а там перебували групи фахівців, що вчать українських солдатів, і це був дуже чіткий знак. Глава уряду відвідав багато таких міжнародних зустрічей, але після того, як він став Прем’єр-Міністром, то перший офіційний державний візит його був до Вашинґтона, а другий — до Києва. Він не лише полетів в українську столицю, а, як я сказав, відвідав і полігон. Хто стежить за такими речами, той зрозуміє, що чіткішого сиґналу щодо цього проекту не могло бути. В Оттаві бувають різні емоції, це цілком природно, бо є війна, російська аґресія проти України, люди дуже емоційні, але в цей час не варто гратися такими емоціями, бо реально Канада, байдуже, яка партія очолює уряд, завжди стійко стоїть поруч із Україною. Кожен Прем’єр-Міністр має свій стиль. Ми всі пам’ятаємо, як Стівен Гарпер сказав Путіну: «Гаразд, я подам вам руку, але забирайтеся з України».
Із іншого боку, погляньте, який східний фронт є зараз у Європі. Він тягнеться від Балтики до Босфору. І погляньте, що ми стратеґічно зробили за часів Джастіна Трюдо. Ми увійшли до списку з чотирьох країн, які очолили місію НАТО у Латвії. Три країни Балтії, Польща та чотири інших демократії — США, Велика Британія, Німеччина й Канада — очолюють цю групу. Канадські вояки стоять зараз на кордоні з Росією. Пізніше маємо проект повітряних сил інфраструктури Румунії. У нас постійно в Чорному морі стоїть військовий корабель, тому на цей проект треба дивитися загально. Є ще один елемент. Канада розмістила свої військові сили від Балтики аж до Чорного моря, а це — цілком нова річ, бо канадських місій у Балтії раніше не було. Ті, хто стежить за військовими справами, чітко розуміють, що Канада — одна з трьох передових країн, які задіяні у військовому альянсі на протидію путінській Росії у Європі.
Щодо проекту UNIFIER. Він пройшов певну еволюцію. Деякі аспекти продовжуватимуться, але пріоритетність уже буде іншою. Спочатку це була медична служба, навчання, як використовувати легку зброю. Це буде продовжуватися, але тепер головна увага приділятиметься іншим елементам навчання — офіцерському тренінґу, захищеності й раціональності розміщення комунікацій, іншим завданням. Україна так само поставила собі амбітну мету, щоб українське військо було до 2020 року нейросумісне, бо наразі, на жаль, ще є певний радянський підхід у військових структурах щодо цього питання. Щоб допомогти Україні, була створена така собі Консультативна Рада. І ми залучили Джилл Синклер, одного з провідних наших фахівців із Департаменту оборони, котра була асистентом заступника міністра упродовж шести років, до співпраці з представниками військового департаменту США, до порад для українських військових стосовно пристосування під стандарти НАТО. Всі вони будуть співпрацювати разом найближчі роки. Свої звіти подаватимуть напряму Президентові, міністру оборони та Генеральному штабу ЗСУ.
Це новостворене. Якщо ж подивитися на масштабніші військові інвестиції Канади в Україну, то вони більші, ніж будь-коли раніше. Гадаю, що наша громада цікавиться цим і треба присвятити певний час, щоби пояснювати це.

«Ми не лише вчимо, але й вчимося»
— Чи можете ширше прокоментувати, у чому конкретно буде полягати завдання тих 200 військовослужбовців, котрі вирушають у відрядження в Україну, і чи планується ще якась додаткова військова допомога Україні, скажімо, зброєю чи певною розвідувальною інформацією?
— Є певна еволюція у війні Кремля проти України. У перші місяці російської аґресії були великі недоліки, люди йшли на передову воєнних дій буквально з однією рушницею чи взагалі не озброєні належно. Влітку 2014-го майже всюди бракувало бронетранспортерів. Пізніше, коли Росія стала програвати, тому висунула свої танки, дуже потрібною була протитанкова зброя. Але зараз уже є чимало success stories, порівняно з часами Януковича, коли ЗСУ були майже зведені до нуля. І зрозуміло, як це сталося, бо начальник штабу в часи Януковича зробив військову кар’єру в Росії, до того як очолити штаб в Україні. Тож війська як такого не було. Тепер ситуація змінилася. Що цікаво, Україна дуже швидко відбудувала свій військово-промисловий комплекс. Ще не повністю, але дуже швидко. І проблема — не в кулях чи в легкій зброї, це вже залагоджено. Україна, до речі, зараз один із найбільших виробників панцерних засобів для транспортування військовослужбовців, і вже достатньо продукується протитанкової зброї. Звісно, усе це дуже потрібне для українських військ, і, скажімо, якби така зброя була під час бойового зіткнення під Дебальцевим, це б урятувало життя сотням людей.
Треба також дивитися на військову галузь і в контексті нашого договору про зону вільної торгівлі. Уже є шість великих канадських фірм, які підписують прямі угоди з військово-промисловим комплексом України. Головна мета — не те, щоби постійно просити зброю в інших країн, а навчитися виробляти товари військового призначення самим, і найголовніше, щоб усі військові структури підняти до західного рівня, рівня НАТО. Ми над цим працюємо. Канадські фірми зацікавлені, щоб Україна мала промисловість, яка зможе виробляти надійну зброю. Наші проекти навчають українських вояків використовувати ці системи. Зброя вже є і в подальшому її обсяг буде збільшуватися, вона буде вдосконалюватися. Україна сама буде вирішувати, в якому напрямку їй розвивати свою військову промисловість, але її індустрія вже практично збудована і найближчими роками має впровадити у себе натовські стандарти. Потрібно, щоб солдати могли застосовувати цю нову зброю.
Певний етап війни вже закінчується, і будемо сподіватися, що вже ніколи не виникне у Путіна думок іти повномасштабною війною на Україну. Залишаються ще певні завдання з охорони як морського, так і повітряного простору України. Захист таких великих і різних за специфікою територій не так уже й легко організувати, але певна співпраця ведеться й у цих сферах.
Часом підіймають питання стосовно супутникових фото для потреб військової розвідки України. По-перше, Канада не має своїх військових супутників. Ми купували інформацію з них у приватної фірми й інформація не була достатньо детальною і постійно трохи застарілою (від чотирьох днів до тижня). У перші місяці загострення на Донбасі українські військові не завжди мали достовірну інформацію про переміщення російської техніки через неконтрольовану ділянку кордону. Зараз уже така інформація отримується з достатньою точністю.
Але треба визначатися з пріоритетами. Останнім часом Канада вклала в Україну різних ресурсів на десятки мільйонів доларів. Це — військові зусилля, але ще треба посилювати громадянське суспільство й відбудовувати нові тенденції в ньому, бо це дасть Україні найкращі шанси приєднатися до європейської спільноти і до Заходу загалом. Певні речі були дуже важливі півтора-два роки тому, тепер же треба гнучко міняти свою стратеґію щодо співпраці з Україною та допомоги їй. Також маю зазначити дещо стосовно гібридної війни Путіна. Тут є ще такий цікавий елемент, чому Канада була зацікавлена взяти на себе певну роль на Яворівському полігоні. Бо ми не лише вчимо, але й вчимося. Майже всі українські вояки, котрі прибувають туди, побували в зоні бойових дій, вони вже дуже багато знають, бо стиль цієї війни помітно відрізняється від того, у чому канадські військові були задіяні раніше, скажімо, в Афганістані. І ми вчимося, знаючи, що відбувається на сході України, яку стратегію проводить Кремль, і, базуючись на протидії тій стратеґії, будемо правильно формувати наші дії, наприклад у Латвії. Канада розуміє, що проблема з Путіним — це не проблема одного чи двох років, це проблема на довший час, і треба мати більш масштабний, багатошаровий погляд на цю проблему. І договір про зону вільної торгівлі — перша велика міжнародна угода, підписана з Україною, і тепер чекаємо, коли вона почне діяти. Це хороший приклад всебічної підтримки України.

Росія використовує методи впливу за кордоном
— Ви зазначили, що війна на сході України — гібридна. Війна, у якій переплетено все — воєнні дії, пропаґанда, торгівля, диверсії та провокації. Українські військові набули вже у цьому протистоянні певного досвіду. Чи плануються якісь відрядження українських вояків до Канади для обміну досвідом, так само, як це роблять канадські військові в Україні?
— Випадки запрошення українських військових були й раніше, скажімо, дехто з них приїжджав вивчати англійську мову. Але в ситуації війни в Україні буде набагато ефективніше, коли канадські офіцери будуть перебувати в Україні і навчати якнайбільше українських військовослужбовців. Це можуть бути зовсім різні бюджети при виконанні однакового завдання — навчання 500 солдатів в Україні буде набагато дешевшим, ніж у Канаді. Можливо, у майбутньому ми й будемо робити такі обміни, але зараз, у час війни, найкраще бути якнайближче до фронту й організовувати тренінґи на місці. Інша річ, поки Україна ще не перейшла на натовські стандарти, треба використовувати ту зброю, яка зараз є у ЗСУ. Ця зброя є в Україні, але її немає в Канади. Ще раз наголошую, у майбутньому, так, можливо буде сенс, щоб українські офіцери спілкувалися зі своїми канадськими колеґами тісніше, приїжджали до Канади, але зараз у цьому нагальної потреби немає.
Кажуть, що це — заморожений конфлікт, але це не так. Щодня в зоні бойових дій умирають люди, тому це таки «гарячий» конфлікт. Можливо, лінія фронту до певної міри й заморожена, але це все одно «гаряча точка», війна. Тому зараз треба вчити тих, хто на фронті.
— Завершуючи нашу бесіду, хотілося б дізнатися трохи детальніше про канадських військовослужбовців, котрі поїдуть до України, як вони визначалися, у яких напрямках будуть проводити навчання?
— Це суто військовий проект. Усі діють відповідно до наказів, кого призначать, той і поїде.
Є ротація, вона вже почалася зі заходу Канади. Називають різні бази стосовно тієї ротації, бо вони мають різні спеціалізації, і деякі з них будуть повторюватися. Але сам проект змінився. Люди, можливо, не знають, що, крім проекту UNIFIER, є й інші проекти — американський, англійський і литовський. І було рішення, що разом буде створена Консультативна Рада, і, як я вже сказав, дуже важливо, щоб у найближчі два-чотири роки допомагати Україні у трансформації воєнної доктрини, системи захисту, щоби підтягнути її до західних стандартів і щоб Україна отримала таку додаткову підтримку, бо поки що вона не має можливості вкладати у свої ЗСУ такі ресурси, які вкладає Росія.
Також, на жаль, залишаються проблеми, які продовжуються в Україні навіть у час війни. Це проблеми з корупцією. І коли створена така Рада, вона також тисне на те, щоб в Україні не забували про цю проблему. Повертаючись до діяльності деяких наших департаментів, хотів би сказати, що ми мусимо тримати під контролем і таке. В Оттаві не дуже люблять про це говорити. Не таємниця, що Росія продовжує використовувати різні методи впливу за кордоном, у Канаді вона так само використовує політику, яка має на меті певні структури та людей в уряді. Переважно Росію завжди цікавлять Департамент закордонних справ і Міністерство оборони у країнах НАТО. Це відносно нова схема, яка раніше не дуже була поширена, хоча СРСР і намагався час від часу «купувати» потрібних людей за кордоном. Але зараз Росія поширює свій вплив через довірених осіб, так званих proxies, корпорацій ні структури та людей у великих корпораціях. Тобто Росія широко корумпує не лише політичні, але й бізнесові еліти Заходу. Вона прагне поширювати свій вплив через певних людей у потрібних їй департаментах західних країн. Часом трапляються дуже дивні речі, коли доходить до справ Росії, Кремля, Путіна. Такі пропозиції інколи виринають із департаментів деяких канадських міністерств. І я можу подати приклад, коли ми тільки сформували уряд і були вже всі нові міністри, то позиції канадського уряду щодо мінських угод не було сформовано. На щастя, в уряді з’явилася шановна Христя Фріланд, палка прихильниця України.
А, скажімо, в академічній сфері, так декотрі університетські професори взагалі поводяться як аґенти Кремля. І те, що інколи виринає в Америці, так само нагадує про подібні тенденції і в Канаді. Треба розуміти, що Канада поки що не має імунітету щодо таких явищ, і тому вона так само є певною ціллю Росії. І треба розуміти й політичну культуру Кремля, і методику дій Міністерства закордонних справ Росії. Але водночас у Канаді маємо таку ситуацію, коли всі партії без питань підтримують Україну в цей час війни. І ми це бачимо в різних сферах.
Розмовляв Ігор Павелко

About Author

Meest-Online

Loading...