Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Feb. 23, 2019

Борис Ґудзяк: «Важливо, щоб Церква не була ностальгійною»

Автор:

|

Лютий 06, 2019

|

Рубрика:

Борис Ґудзяк: «Важливо, щоб Церква не була ностальгійною»

Про владику Бориса Ґудзяка говорити можна багато: єпископ Паризької єпархії Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка охоплює Францію, Швейцарію, Бельгію, Нідерланди та Люксембург; член конференції католицьких єпископів Франції; перший ректор і теперішній президент Українського католицького університету; випускник Гарвардського університету; кавалер Ордену почесного леґіону; почесний громадянин Львова.
— Церква стає все ближчою до держави, політизується. Як ви це оцінюєте?
— В Україні зареєстровані приблизно сто різних Церков, конфесій, деномінацій, кожна має своє віровчення, свій моральний кодекс, свій стиль. Для УГКЦ, яка в українській історії, крім суто духовної, відіграла важливу соціальну, харитативну та державотворчу роль, залучення у соціальні процеси не є чужим. Водночас історичний досвід християнства, українського та світового, показує, що високий рівень взаємозалежності Церкви та держави некорисний як для держави, так і для суспільства. Від самого початку відновленого життя УГКЦ після її виходу з підпілля за Блаженнійшого Мирослава-Івана (Любачівського) формувалися чіткі постулати щодо, наприклад, виборів, зокрема, що Церква не підтримує жодного кандидата. Священики не можуть підтримувати політиків чи партії, але зобов’язані пояснювати моральні засади економічного, культурного, сімейного та суспільно-політичного життя, щоб вірні могли робити свій вільний свідомий вибір.
Водночас УГКЦ заохочує мирян бути заангажованими в суспільне життя, у т. ч. політичне. Християни можуть бути в різних партіях. Вони лише не можуть бути в тих партіях, які заперечують християнські цінності та засади.
— Які, наприклад?
— Наприклад, питання евтаназії. Зараз, у тих країнах, де я служу, зокрема, в Бельгії та Нідерландах, через певні соціо-політичні рішення з’явилося законодавство, яке дозволяє підліткам приймати рішення про самогубство за допомогою лікаря. Однак варто пам’ятати, що в європейській політиці, побуті та законодавстві все ще багато того, що випливає з євангельських принципів. Європа є для нас привабливою там, де вона утверджує гідність людини, рівність перед законом, увагу до бідних, відкритість до еміґрантів. Натомість багато чого, що було притаманне християнській культурі, опинилося під знаком питання або навіть поза бортом основних процесів. Бо християнська практика в Європі маргіналізується і християни в цих країнах часто опиняються перед непростим вибором. Не варто перебувати в ілюзії, що українці застраховані від таких викликів. Але Україна як спадкоємиця візантійської традиції і жертва російської та радянської імперій має тривалий досвід церковного життя, зумовленого політичними ситуаціями. Часто в нашій історії бездержавності, Церква була сурогатом держави. Адже вона залишалася єдиною структурою, яка впродовж тисячі років зберігала тяглість традиції і служила не лише духовним потребам, але й була генератором культури та соціально-політичним захисником на територіях, які були поневолені, окуповані та розчленовані між різними імперіями. Тепер, коли в Україні є держава, Церквам не потрібно бути її сурогатом. Вона покликана відчитувати знаки часу, виводити вірних з пут минулого і пропонувати життєдайні змісти і стилі. Адже ціле українське суспільство має рефлекс віддатися патерналізму.
— Наскільки важливо Церкві бути сучасною?
— Церква покликана вести людей до спасіння через комунікацію Божого слова. А щоб це слово було прийняте, воно має бути зрозумілим, тобто сказане мовою, яку розуміють. Син Божий спілкувався мовою свого місця і свого часу. І це приклад для всієї Церкви. Але важливо, щоб Церква не була ностальгійною. Вона має бути традиційною, але не традиціоналістською.
— Яке значення має томос для православної церкви і для УГКЦ?
— Томос — це документ, значення якого буде розкриватися поступово — керівника обрали, томос отримали, тепер треба формувати Церкву. Цей процес триватиме десятиліттями. І до 11 жовтня Московський патріархат (МП), а за ним і весь православний світ, не визнавав духовного життя мільйонів українців, котрі були пов’язані з Української православної церкви Київського патріархату (КП) й Української автокефальної православної церкви. МП вважав хрещених у цих двох Церквах нехрещеними, вінчаних — невінчаними. Таїнства, які відбувалися у цих Церквах, були на їхню думку позбавлені Божої благодать. Пригадуєте моторошний випадок у Запоріжжі, коли трагічно загинув маленький хлопчик, батьки хотіли його відспівати у найближчий церкві МП. Коли там дізналися, що він був хрещений у КП, священики відмовилися молитися над хлопцем із родиною у такий трагічний час. Такого більше не буде.
Сьогодні багато хто питає, чи греко-католики приєднаються до цього процесу. Насамперед потрібно побачити, яким він буде. Також варто зауважити, що греко-католики мають сильний і життєдайний зв’язок із Вселенською католицькою церквою, яка нараховує мільярд людей і живе сотнями світових культур. Греко-католики не можуть йти в напрямку об’єднання, покидаючи свою спадщину, за яку вони, ще за живої пам’яті пролили ріки крові. Тобто об’єднання з Церквами в Україні, яке відокремлює нас від Вселенської церкви, є немислимим.
— Ви живете в кількох країнах одночасно. Коли вживаєте слово «додому», яке значення в нього вкладаєте?
— Для мене дім передусім пов’язаний із людськими стосунками. Там, де є Дім Божий, де можна молитися, де можна любити Бога та ближнього, де є любов, я почуваюся вдома. Бути в дорозі, з наплічником, з валізою, таким є майже ціле моє доросле життя. Я можу кілька разів на тиждень перетинати якийсь кордон, упродовж десяти днів бути в п’яти країнах. Так що мені треба зберігати психічну стабільність, якесь духовне коріння. Я знаходжу їх не у географії, а у сердечному спілкуванні.
— Ваш паризький дім надзвичайно відкритий. Це для вас принципове?
— Таким був дім моїх батьків, у нас часто бували гості. На Святвечір покійна мама завжди запрошувала самотніх сусідів і знайомих. Зрештою, саме Євангеліє кличе нас до гостинності. Бог є гостинним з нами і завжди нас приймає. Тому кожна християнська спільнота, християнські служителі повинні таку гостинність розвивати і знаходити способи нею ділитися.
Розмовляла Катерина Сліпченко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Loading...