Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Богдан Білогоцький: «Перше наше завдання — це протидія пропаганді Russia Today»

Автор:

|

Листопад 23, 2017

|

Рубрика:

Богдан Білогоцький: «Перше наше завдання — це протидія пропаганді Russia Today»

Майже тисячу років тому княжна Анна Ярославна прибула до Франції для шлюбу з французьким королем Генріхом І. Майбутня французька королівна стала першою відомою нам еміґранткою до Франції. Переміщення на французьку землю були незначними аж до ХІХ ст., коли прихисток у Франції знайшла українська інтелігенція. Богдан Білогоцький, голова Об’єднання українців Франції (ОУФ) — нащадок представників цієї хвилі міґрації.
— Еміґрацію українців за кордон розділяють на п’ять хвиль: до Першої світової, між Першою та Другою світовими війнами, після Другої світової, 1990-ті рр. і тепер, починаючи з 2014-го…
— Першою українською еміґранткою була Анна Ярославна. Наступним відомим українцем у Франції став син Пилипа Орлика Григор. Пізніше у Франції перебував Михайло Драгоманов. 1878 року відбувся міжнародний літературний конґрес у Парижі, де він виступив із листом «Література українська, проскрибована урядом російським», який підписало багато французьких журналістів і письменників. Йшлося про скасування Емського наказу царя Олександра ІІ. Це був перший український політичний виступ у Франції. 1905-го було кілька людей, котрі називали себе українцями. Але студенти з України уже в XIV ст. навчалися у Сорбонні, вони там записані як русини або малороси. Ситуація почала покращуватися після еміґрації, яку називатиму петлюрівською. Саме тоді робилося дуже багато для українців у Франції. Зокрема, з 1926 року існувала Українська автокефальна православна церква. Тоді ж почали відкривати й українські школи, в одній з них навчалася моя мама. Існувало багато хорових, балетних колективів. У деяких містах працювали театри, зокрема, у Шалетт-сюр-Люен. За Симона Петлюри вперше почали друкувати пресу українською. Тоді ж створили газету «Тризуб». Це видання існувало й після смерті Петлюри, аж до 1940-го. Також було видано кілька книжок французькою мовою на українську тематику.
— Унаслідок російської аґресії проти України та пов’язаного з нею економічного спаду відбулося різке зростання еміґрації з України до Європейського Союзу, в т. ч. до Франції. Як влаштувалися наші міґранти, адже на цей самий період припало масове переміщення біженців із Африки?
— Зараз у Франції багато еміґрантів із України останньої хвилі. Їх можна умовно розділити на дві групи. Перші — ті, хто приїхав з економічних причин, інші — з напівекономічних-напівполітичних. Ми усім раді, бо українська громада з часом робилася менш чисельною, можна сказати, вимирала. Колись я був наймолодшим, а тепер став найстаршим. Довго ми не мали інформації про новоприбулих, тепер налагодили зв’язки, шукаємо шляхи співпраці. Серед них — чимало небайдужих до української справи. Ми готові з часом передати їм керівництво ОУФ.
— За даними Eurostat, у Франції проживає понад 10 тис. українців. Де територіально розташовані головні осередки українців?
— Скільки насправді тут живе українців, достеменно невідомо. За нашими підрахунками, десь 50 тис. Більшість зосереджена в Парижі чи біля столиці. Є ще одна дуже цікава громада у Страсбурзі. До неї здебільшого долучаються українці, котрі працюють у Раді Європи. Там уже діє українська школа. Тісного контакту з ними поки що не встановили, однак планую найближчим часом туди поїхати.
— Як і коли було створено ОУФ?
— Нашу організацію заснували 1949 року українцями, котрі вийшли з концентраційних таборів і таборів для біженців у Німеччині. ОУФ понад півстоліття керував Володимир Коцик. Він був дійсним професором Сорбонни, істориком, політологом, написав кілька книжок — всі на українську тематику. Завдяки його громадській роботі маємо власну «оселю», де щороку організовуємо літній табір відпочинку.
— Яку мету ставить перед собою ОУФ?
— Хочемо зав’язати контакти з новообраними депутатами. Перекинути своєрідний «міст» між Францією й Україною. Нам потрібно щось нове, а нове — то активно включитися до французького життя. Так уже давно зробила російська діаспора, а ми не змогли.
— А російська діаспора володіє достатнім ресурсом, аби просувати ідеї Кремля на території Франції?
— Вони мають підтримку Москви. Навіть ті, що колись підтримували царат, тепер перейшли на бік Путіна, адже йдеться про російський імперіалізм. Вони дуже нам шкодять. Але зараз у французькому суспільстві набагато менше відчувається російський вплив. Мені 76 років, і я пам’ятаю той післявоєнний період, коли комуністична партія Франції (КПФ) становила майже третю частину в парламенті. Тоді дуже нападали на Україну, не лише на еміґрацію. Тепер КПФ майже не існує, на виборах вона отримує 3-4%. Але ментально залишилося те викривлене уявлення, що українці співпрацювали з німцями, знищували євреїв. Повільно, але й це міняється. Здебільшого завдяки роботі істориків. Багато для цього зробив проф. Коцик, поступово навіть відомі історики починають нас підтримувати. Росія у ставленні пересічних французів завжди займала особливе місце, але зараз французи ненавидять Путіна. Це нам допомагає.
— Після подій 2014 року діаспора перетворилася на осередок протидії російській пропаганді в країнах перебування. Як ви протидієте цьому?
— Першим завданням, яке ми зараз поставили перед собою, це протидія Russia Today. Вони отримали ліцензію, щоб від грудня транслювати свої програми на французьких хвилях. Плануємо організувати акцію протесту. Відправили офіційні листи президентові, прем’єр-міністру, міністру закордонних справ, міністру внутрішніх справ, президенту Національної асамблеї, голові Сенату, 577-м депутатам Національної асамблеї, 348-м сенаторам, 74-м депутатам Європейського парламенту, іншим посадовцям. До кінця року плануємо створити інформаційну агенцію, головним завданням якої буде протидія російській пропаганді.
— Чи реагують висопосадовці на такі листи?
— Був такий французький депутат Тьєрі Мар’яні, котрий відвідував Крим та вихваляв політику Путіна, залишаючись членом парламентської групи «Франція-Україна». Ми звернулися до цього політика з відкритим листом, де попросили пояснити його позицію, що суперечила офіційній позиції Франції. Це не допомогло, довелося звернутися до голови Національної асамблеї, писати міністрові закордонних справ, навіть президентові. Коли йшлося про зняття санкцій із Російської Федерації (РФ), ми також активно протестували, писали листи, зверталися особисто до кожного сенатора, до кожного депутата.
— Чи співпрацює ОУФ із іншими організаціями, що об’єднують українців у Франції?
— Так, і досить активно. Наприклад, є нащадки волонтерів Іноземного леґіону часів Другої світової війни зі Західної України. Вони не хотіли боротися проти Німеччини під польським прапором, тому й записувалися до французької армії. Об’єднання та його керівник Аннік Білобран опікуються похованнями на місцевих цвинтарях радянських вояків, серед яких — дуже багато українців. Співпрацюємо й із організацією «Україна 1933» і Союзом українок.
— Є заходи, які проводите разом?
— Щороку, коли відзначається річниця Голодомору, в Паризькому соборі правиться служба, під Тріумфальну арку кладемо вінок у пам’ять про жертв тієї страшної трагедії. Щоправда у заходах беруть участь здебільшого українці, а нам хотілося б залучити більше французів. Маємо активно включитися до французького життя та боронити українську справу, а не мудрувати поміж себе, хто найбільший патріот.
Розмовляла Ольга Будник, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...