Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Блаженнійший Святослав: «Ми ніколи не брали жодних пожертв від влади, тому були і є вільними»

Автор:

|

Грудень 31, 2014

|

Рубрика:

Блаженнійший Святослав: «Ми ніколи не брали жодних пожертв від влади, тому були і є вільними»

Блаженнійший Святослав

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) торік відсвяткувала 25 років свого легального статусу. У СРСР, на думку дослідників, вона була найбільшою групою соціальної опозиції до тогочасної системи, що намагалася контролювати все і всіх. Тепер Церква могла би проявити себе й у служінні реформам, вважає глава УГКЦ Святослав (Шевчук).

Бути багатим не є гріхом
— Нещодавно у зверненні до парафіян ви порадили не чекати від влади дива. Чи не запропоновану урядом програму реформування ви мали на увазі?
— Я мав на увазі оцінку людиною власних можливостей. Бо той, хто є при владі, може вважати себе всемогутнім чи новоявленим месією. А з іншого боку, члени нашого суспільства, яке має рани радянського історичного періоду, зазвичай очікують, що хтось для них щось зробить. Тому я казав, що не треба очікувати від влади дива, бо тільки Господь Бог творить чудеса.
— У якій формі громадяни можуть висловити свою незгоду з діями влади, зокрема з планами урізання соціальної частини бюджету, які зачіпають багатьох?
— Протестні настрої у нашому суспільстві зараз – дуже високі. Цілком очевидно, що українське громадянське суспільство нарешті пробудилося, і кожен його член має право висловити свої думки та сподівання. Але навіть коли ми вибираємо спосіб протесту, він має бути таким, аби будувати, а не руйнувати.
— Тобто, не варто палити шини під Радою й кидати депутатів у сміттєві баки?
— Гадаю, що коли суспільство вимагатиме від влади певних реформ і справді здійснюватиме громадський контроль над її діями, то це допоможе спільними зусиллями та спільною відповідальністю розбудовувати чи, радше, відбудовувати наше суспільство й лікувати його рани.
— Реформи — невідворотні, й уряд попереджає людей, що доведеться затягнути паски…
— Не знаю, чи примусове затягування пасків є способом жертви, але гадаю, що ми повинні відчувати спільну відповідальність за порятунок країни. Україна перебуває в стані війни. Кожна війна пов’язана з розрухою та великими економічними труднощами. Тому хотів би порадити всім бути солідарними. Солідарність полягає у відчутті спільності, співстраждання. І тоді я сам затягну свій пасок, аби допомогти ближньому.
— Через критичну економічну ситуацію багато наших співгромадян збідніє. Водночас, частина людей залишиться багатою, а дехто, можливо, і розбагатіє. У чому, на вашу думку, має полягати культура багатства у бідній країні?
— Ми зараз маємо феномен так званих скоробагатьків, котрі виросли на уламках радянської економіки й, можливо, не завжди чесним і моральним способом швидко збагатилися. Вони мають гроші, але дуже часто не мають навичок того, як із ними поводитися. Бути багатим не є гріхом, але це — надзвичайно велика відповідальність, подеколи навіть тягар. Тому ті особи, котрі зараз мають певні ресурси і бачать країну у великій потребі, повинні переоцінити зміст того майна.

Доки живуть віруючі люди, Церква житиме
— Чи Церква завжди може приймати пожертви від багатих, але, можливо, не дуже моральних людей?
— Позаторік ми освятили Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві. Ми його будували на певних моральних засадах, зокрема ніколи не брали пожертв від людей, котрі здобули свої статки в нечесний спосіб. Тож споруджували собор дуже довго. Ми ніколи не брали жодних пожертв від влади, тому були і є вільними. Це — велике благословення! На таких моральних засадах живе та діє наша Церква.
— Наскільки великою є присутність УГКЦ у Криму й на Донбасі? Чи багато парафій там втрачено через окупацію півострова та бойові дії на сході?
— Крим і Донбас — різні контексти, хоча ситуація там у чомусь подібна. На Кримському півострові у нас зараз є п’ять парафій, які налічують 12 громад, тобто ми зберегли свою присутність після анексії Криму. Але перспектива легального існування там наших громад не завжди є чіткою та зрозумілою через те, що так звана кримська влада видала новий закон щодо існування релігійних організацій і Церков, згідно з яким, усі вони без винятку повинні перереєструватися. Водночас, цей закон створює дуже непрості умови для отримання такої реєстрації.
Тепер стосовно Донбасу… На території, яка зараз перебуває під контролем незаконних збройних формувань, опинилося 12 наших парафій. У Донецьку залишилося двоє наших священиків, решта мусила виїхати через пряму загрозу їхньому життю. 11 із них перетинають лінію фронту, щоби все ж таки бути разом зі своїми вірянами, бо люди, котрі живуть у щоденній смертельній небезпеці, найбільше потребують присутності свого душпастиря.
— УГКЦ досить тривалий час не мала легального статусу. Чи не доведеться повертатися в підпілля на сході України й у Криму?
— Підпільна Церква в СРСР вважалася забороненою структурою, але існувала як домашня Церква. Коли не можна було служити в храмі чи десь у громадському місці, священики переїжджали від однієї родини до іншої й богослужіння відбувалися в домівках вірян. Тягар підпільної Церкви винесли на своїх плечах миряни. Доки живуть віруючі люди, Церква житиме.
— Як ви ставитеся до того, що зараз добровольчі батальйони блокують доставку гуманітарної допомоги в Донецьк? Чи надає УГКЦ благодійну допомогу жителям сходу?
— Мені важко дати якусь однозначну оцінку цих дій, тому що є дуже багато двозначних ситуацій. Якоїсь чіткої та чесної дороги, щоби допомогти людям, котрі цього потребують, немає, адже завжди існує небезпека, що будь-яка гуманітарна допомога може бути використана не за призначенням. Ми допомагаємо через «Карітас».
— Філарет, глава Української православної церкви (УПЦ) Київського патріархату, оголосив, що священики цієї конфесії не причащатимуть корупціонерів і хабарників. Чи має УГКЦ власну програму боротьби з корупцією?
— Питання корупції — дуже складне, і якихось простих рецептів чи відповідей на нього не існує. Слово «корупція» означає зіпсуття, перш за все моральне. Воно насамперед ґрунтується на тому, що людина живе так, ніби Бога не існує. І тоді для неї всі інші люди стають лише інструментом для задоволення власних потреб. Такі звироднілі міжособистісні стосунки є де-факто суттю корупції. Це — чи не найбільшій внутрішній ворог, який розкладає її зсередини. Нам треба оздоровлювати стосунки між людьми, і лише тоді ми зможемо сказати, що зробили крок уперед, щоби хоч трішки вилікувати рану корупції.

Церква ніколи не відповідає злом на зло
— Крім внутрішнього ворога ми сьогодні маємо й зовнішніх. Яким ставлення Церкви до ворогів під час війни — їх треба знищити чи пробачити їм?
— Коли мова йде про війну, ми покликані захищати свою країну. У нас є не тільки право, а й обов’язок захистити свій народ від зовнішнього аґресора. Але Церква вчить, що ми не маємо права ненавидіти. Ідеться не про помсту, а про справедливість. Бо якщо зло не назване й не покаране, воно буде поширюватися.
— Але вбивць героїв «Небесної сотні» досі не покарано…
— Злочини, що були скоєні проти суспільства чи безпосередньо на Майдані або до Майдану, повинні бути доведені, а винні мають бути названі та покарані. Але кара мусить бути справедливою.
— Зараз в УПЦ Московського патріархату злом називають вашу Церкву й знову починають проклинати уніатів…
— Ми ніколи не відповідаємо злом на зло й ніколи не проклинаємо жодної Церкви. Намагаємося в таких обставинах залишатися добрими християнам. І любимо когось не тому, що хтось є добрий чи злий, а через те, що Господь його любить.
— Патріарх Філарет заявляв, що останнім часом Москва робить спроби розсварити Київський патріархат і УКГЦ…
— Такі спроби будуть завжди. Ми їх називаємо спокусами. Вони можуть бути різного рівня, але це не повинно нас лякати. Ми маємо бути християнами скрізь і завжди.
— Чи бачите ви зараз перспективу утворення в Україні єдиної Помісної церкви?
— Надзвичайним поштовхом до єднання став Майдан. Саме він створив загальносуспільний запит на церковну єдність, який у нашій історії ще ніколи з такою силою не проявлявся. Саме це бажання віруючих людей мати єдину християнську спільноту, яку назвали б єдиною Помісною українською церквою, є відповіддю на це запитання. Тому рух єднання буде наростати, і єдина Помісна українська церква буде.
Перший крок до єдиної Помісної церкви в Україні — єднання православ’я. На жаль, українські православні зараз поділені на три конфесії, між якими немає догматичних відмінностей, а є певні дисциплінарні канонічні дискусії тощо. Якщо греко-католикам почати вести діалог з однією Церквою, дві інші — образяться, а з усіма трьома разом розмовляти — важко.
Із кожною з православних Церков у нас дуже добрі стосунки, набагато кращі, ніж у них між собою. Тож ми зі свого боку намагаємося допомогти нашим братам досягти внутрішньої єдності.
Розмовляла Надія Юрченко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...