Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 26, 2020

Бернар-Анрі Леві: «Україна вже завтра може стати новою Польщею»

Автор:

|

Червень 18, 2015

|

Рубрика:

Бернар-Анрі Леві: «Україна вже завтра може стати новою Польщею»

Бернар-Анрі Леві

Французький філософ, письменник, режисер і політичний оглядач Бернар-Анрі Леві є одним зі засновників школи «Нової філософії», критичної до сучасного марксизму. Наприкінці травня у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Готель Європа», присвяченою подіям на Майдані.
— Францію чомусь вважають проросійською. Тим не менш, ви в російсько-українському протистоянні стали на бік України. Що підштовхнуло вас так вчинити?
— По-перше, я не згоден із тим, що, мовляв, «Франція загалом є проросійською». Звісно, це є правдою щодо «Національного фронту», крайніх правих сил із фашистським ухилом, але це не є правдою щодо уряду, президента Олланда, котрий забезпечує максимально міцну підтримку Петрові Порошенку на Заході.
А що ж до мене, то тут усе — дуже просто: боротьба за свободу, яку я веду вже майже 40 років, моя боротьба за права людини, проти новоспечених проявів фашизму і за демократію, моя боротьба проти націоналізмів і за Європу дуже природним шляхом привела мене на бік України.
Це, звісно, не означає, що Україні нема над чим працювати в плані осмислення свого минулого. І я знаю, що у Львові, наприклад, треба ще багато зробити, щоби вшанувати пам’ять сотень тисяч євреїв, котрих знищили нацисти. Але якщо обирати поміж Путіним та Петром Порошенком чи Андрієм Садовим, то вибачте, але антифашист, якого я обираю без тіні сумніву, — це п. Порошенко й п. Садовий.
— Вас називають другом Порошенка, причому ще до його перемоги на виборах. Чи не відчуваєте розчарування його діяльністю на посаді Президента?
— Я в жодному разі не розчарований. Він керує країною в надзвичайно важких умовах. Йому доводиться вести війну, справжню війну, а не просто таку собі операцію з охорони порядку проти банд сепаратистів. Він має союзників у Європі й навіть у Сполучених Штатах, які весь час нібито ось-ось можуть його покинути. І все-таки він тримає свій курс. Не піддається жодному тиску, не йде на поступки жодним приватним інтересам. Він впроваджує реформи, навіть якщо вони є непопулярними або тяжкими.
Коли голова великої області, підкріплений приватною армією, робить йому виклик у самому центрі Києва, він викликає його до себе, розмовляє, як чоловік із чоловіком, і ставить на належне місце. Усе це заслуговує на повагу. Як для людини, котрій ніщо не віщувало, що їй випаде роль Президента в часи війни, це все-таки — доволі надзвичайний випадок. Щоби не сказати: безпрецедентний.
— А чи не розчарувалися ви загалом в Україні, її здатності проводити реформи, інтегруватися в європейську спільноту?
— Так кажуть боязкі та ліниві європейці. Вони бояться Путіна. Вони не хочуть іти на ризик: протистояти йому більше і тим самим ще дужче його злити. Їх дуже лякає ідея зробити ще один крок до інтеграції України, так само як і інших країн реґіону. Тож вони кажуть: «Україна сама винна; це вона не робить того, що треба, це вона надто зволікає з проведенням необхідних реформ».
Такі розмови — просто огидні. Є в тому щось і нечесне, і бридке: щоби дужче віддалитися від України, дехто каже, що вона сама віддаляється; і замість зізнатися, що нас аж трусить з переляку від думки, що вона простягає до нас руку, натомість казати, що вона сама відсувається, що замало робить чи що вона ніяк не може визначитися. Не переінакшуймо смисли. Не тому Україну не сприймають у Європі, що вона не реформується. Це якраз унаслідок того, що її не сприймають, вона й буде повільніше реформуватися або якогось дня, знесилена, опустить руки.
— Відоме ваше намагання схилити Захід до реалізації такого собі «плану Маршалла» для України. Але у цій справі ви зненацька опинилися в одному човні з олігархом Дмитром Фірташем, котрого багато хто сприймає як ставленика Кремля. Чи не вбачаєте протиріччя в такому союзництві?
— У такому починанні, як це, усяка добра воля радо вітається! Усяка! Особливо, коли йдеться про голову Федерації роботодавців України, чиїм впливом на громадянське суспільство, як ви знаєте, не можна знехтувати.
— Чи не боїтеся, що весь організований п. Фірташем «план порятунку України» закінчиться ще більшим посиленням влади олігархів в Україні та її залежності від Кремля?
— Що означає «організований»? Біля витоків цього «плану Маршалла» стоїть кілька європейських особистостей, котрі мають незаперечний авторитет у царині економіки, охорони здоров’я, боротьби з корупцією, конституційних реформ і національної розбудови. В підсумку, якщо ми спроможемося, ви матимете величезний проект інтеграції України в Європу і, понад усе, розвитку її економіки; проект цей буде представлено парламенту, прем’єр-міністру та Президенту України. І тоді, якщо українська влада затвердить цей проект, він буде поставлений під егіду найбеззаперечніших моральних і фінансових авторитетів міжнародного рівня.
Ось що маємо в реальності. Ось яким є проект. Реалізовувати його й без того важко; а тим більше — якщо замикатися в хибних суперечках і безцільних чварах. Я маю переконання: Україна вже завтра може стати новою Польщею. Вона має потенціал східної Німеччини на момент об’єднання. І треба зробити все можливе, щоби це вдалося.
Розмовляв Любко Петренко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

  • BlackStork

    ***
    Без втрат життя не можна перейти.
    Аби здобути щось потрібна втрата.
    Біль серця навкруги не обійти.
    Біль розуму мовчанням не здолати.
    Ми всі невільники свого життя.
    Страждання боротьби дарують змогу
    Крізь перешкоди, втрати, каяття
    Омріяну здобути перемогу.
    Без неї сенс життя зникає нам.
    Життя це битва, в битві перемога.
    Війні з самим собою біль віддам.
    Цей біль – мій Хрест. Із ним іду до Бога …
    20.06.2015