Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

Артем Вітко: «У Луганському військкоматі мені пропонували служити в армії ЛНР»

Автор:

|

Лютий 12, 2015

|

Рубрика:

Артем Вітко: «У Луганському військкоматі мені пропонували служити в армії ЛНР»

Артем Вітко

Артем Вітко є одним із наймолодших командирів добровольчих батальйонів, котрі стали народними депутатами. Його «Луганськ-1» — це батальйон патрульної служби міліції особливого призначення. Сам 31-річний професійний військовик родом із Луганська. До Верховної Ради України (ВРУ) потрапив за списком Радикальної партії. Розповідаючи про свій батальйон, каже, що бійці там зібралися з усієї України, багато є й зі західної.
— Артеме, чому ви пішли в політику?
— Досі немає формально жодного учасника бойових дій серед бійців батальйону «Луганськ-1». А ті генерали, котрі приїжджали на фронт на три дні (мінімальний термін, потрібний для отримання статусу учасника бойових дій), усі вже — із цим статусом. Під час передвиборчого ажіотажу, коли зріс «попит» на комбатів, отримав кілька пропозицій. І на моє рішення вплинуло, насамперед, те, що так я зможу допомогти своїм бійцям. Це – і питання учасників бойових дій, і технічне забезпечення тощо.
— Чи домовляєтесь про об’єднання командирів батальйонів у ВРУ для захисту інтересів учасників бойових дій?
— Я готовий співпрацювати з комбатами з нашої партії. Це — Сергій Мельничук, комбат «Айдару», і Дмитро Лінько, командир батальйону «Свята Марія». Ми плануємо зараз низку законопроектів про лікування наший військовиків. Один зі законопроектів, над якими працюємо, — про вільне носіння зброї громадянами.
Крім того, ми вважаємо, що Україні потрібен захист від аґресії. Таким захистом може стати або статус ядерної держави, або вступ до НАТО. Ядерну зброю ми втратили через злочинну безвідповідальність тодішніх керівників, і ось тепер мусимо воювати на Донбасі з російськими окупантами.
Я, Лінько і Мельничук готові будь-коли повернутися на фронт. Зараз готуємо законопроект про те, що якщо народний депутат є бійцем Національної гвардії, то щоби він і надалі виконував свої обов’язки на фронті. Побачимо, хто нас підтримає із цим законопроектом. Особливо серед комбатів з інших партій. Буде видно, для чого вони пішли в парламент: щоби ходити по Раді в камуфляжах чи щоби справді щось робити для військовиків.
— Солдати, котрі воюють на сході України, часто розповідають про нерозуміння, чому немає наказу атакувати.
— У мене виникло враження, що це комусь вигідно. Бо це — справді якась незрозуміла окопна війна. Для грамотного військовика вона не вкладається в голові: ми бачимо перед собою переміщення російських солдатів і техніки, але стріляти заборонено. Коли 94-та бригада й інші підрозділи були в Луганську, незважаючи на повідомлення розвідки про те, що в місті вже не було ні бандформувань, ні російської армії, їх відвели на попередні позиції! Чому ж було не взяти Луганськ?
— Можливо, розуміли, що недостатньо сил?
— Черчілль казав: «Якщо, вибираючи між ганьбою та поразкою, обрати ганьбу, то отримаєш і те, й інше». Російська армія — не така страшна, як її малюють. Ми могли вже взяти й Луганськ, і Донецьк. А якщо говорити про те, що ми нібито їх боїмося й тому не наступаємо, то для чого взагалі там гинуть наші солдати? У мене є низка запитань, відповіді на які я зараз намагаюся з’ясувати. Наприклад, чому досі немає засуджених за недбальство військового керівництва під час Антитерористичної операції (АТО)?
Готую низку запитів до Міністерства оборони, Центру спецоперацій Служби безпеки України (СБУ) про всі ці моменти. Хоча дуже це — складно, бо там є ціла стіна з грифів таємності. Відповідати перед законом мають люди, котрі є одними з ключових постатей у державі.
— Що думаєте про те, як проводили ротацію солдатів, котрі захищали Донецький аеропорт?
— Це — приниження для кожного українського військового. І втоптування в багно нашої честі. Не уявляю, як би я поводився в такій ситуації.
— Міністр оборони каже, що не було іншого доступу до наших солдатів…
— То треба було відбити цей шлях. Гадаю, що сил і засобів в української армії для цього було достатньо.
— Якось ви розповідали, що колишні друзі та знайомі з Луганська зараз воюють проти української армії. Чому так сталося?
— Так, у боях у мене стріляли колишні товариші. У бою за Лисичанськ по нас били так, що ми й голову підняти не могли. Потім виявилося, що за цим гранатометом сидів мій товариш. Тепер, зрозуміло, це — ворог.
Чому так сталося? Донбас ще з 1930-х рр. був депресивним реґіоном, туди привозили для роботи аби-кого. А після таких, як Єфремов, реґіон був розграбованим, із страшним безробіттям. Зрозуміло, що люди почали пити, красти, деградувати, а такими легко керувати. Плюс відсутність національної політики, цінностей та якогось розвитку. А ще — тісні стосунки з Росією. Все це стало зручним ґрунтом для російської пропаганди.
Коли в перші дні почали захоплювати приміщення СБУ в Луганську, я прийшов в обласний військкомат із проханням призвати мене в армію, на що мені відповіли: «У нас призову немає, але є альтернатива — можна служити в армії ЛНР». Для мене, як офіцера, котрий складав військову присягу, пристати на це було неприйнятно. Хоча зустрічав таких, хто казав, що є «колишнім» офіцером Збройних сил України.
— Яку інформаційну політику, на вашу думку, потрібно формувати у цих реґіонах?
— На тій території українські медіа зараз відсутні. В Луганську не провадить мовлення жоден український канал. Українського радіо також немає. Для присутності наших інформаційних каналів держава не зробила нічого. Люди перебувають в інформаційній блокаді. Для прикладу, коли ми зайшли в Лисичанськ, до нас вийшла жінка й ламаною українською просила, щоби ми її не вбивали. І довго не могла повірити, що я – з Луганська, і розумію російську. Не знаю, яким чином будуть повертати ті території, якщо там немає навіть елементарного мовлення.
— Які, загалом, ваші враження від українського парламенту?
— Негативне, бо люди, котрі голосували за «закони 16 січня», досі сидять у цьому парламенті. Ті, хто підтримував злочинну владу Януковича, а тепер має незрозумілу позицію щодо війни. У іншій державі за таку державну зраду вони сіли би на електричний стілець або отримали довічний термін ув’язнення. Згадайте Добкіна, котрий був відвертим сепаратистом. Зараз він — живий-здоровий, користується пільгами, щось вирішує, вносить законопроекти. Про що говорити, якщо цей негідник учора прагнув розвалу моєї країни? Третій Майдан треба робити саме в парламенті.
Розмовляв Володимир Молодій, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...