Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Анна Жаяр-Чесановська: «Русофілія у Франції існує ще з часів Наполеона»

Автор:

|

Квітень 12, 2018

|

Рубрика:

Анна Жаяр-Чесановська: «Русофілія у Франції існує ще з часів Наполеона»

Цього року на французькому комерційному каналі Canal+ показали скандальний фільм режисера Поля Морейри «Україна, маски революції». Показ відбувся попри прохання Посольства України у Франції зняти стрічку, яка представляє події під час Революції гідності в спотвореному вигляді та є «потужною пропагандистською зброєю». Стрічка викликала різку критику впливових медіа Франції, відомих представників інтелектуальних кіл, української громади, французьких журналістів, які висвітлюють події в Україні. Над перекладом двох інтерв’ю для фільму працювала Анна Жаяр-Чесановська, українська журналістка, перекладачка, котра давно живе у Франції. Сама того не відаючи, вона долучилася до створення пропагандистського продукту, однак стала єдиним свідком процесу його створення, котра дозволила собі сміливість не мовчати про це. Режисер Морейра на Анну подав до суду, що постановив журналістці виплатити режисерові 13 тис. EUR морального збитку.
— Як сталося, що проти показу фільму виступило багато людей, його критикували французькі журналісти, а позов до суду режисер подав проти вас?
— На те є дві причини. Перша — особиста, адже я працювала над перекладом двох інтерв’ю для цього фільму — Ігоря Мосійчука, народного депутата України, котрий назвав фільм сфальсифікованим і звернувся до Служби безпеки України з проханням заборонити режисеру в’їзд до України, й Андрія Білецького, колишнього командир батальйону «Азов». Для цієї продакшн-компанії я працювала й раніше, Canal+ був на той час адекватнішим, ніж зараз. Коли його викупив французький магнат Вінсен Болоре, там відбулися зміни. Наприклад, прибрали деякі архівні відео, які містили критику Марін Ле Пен, лідера «Національного фронту».
Коли я йшла працювати, то була впевнена, що французькі телевізійники зроблять якісний репортаж. І якщо інші журналісти критикували сам фільм, то я була єдиною, хто причетна до процесу і бачила справжні кадри.
Друга причина, гадаю, в тому, що я — найуразливіша мішень, адже за мною не стоять журналістські профспілки, і, звісно, набагато легше виграти суд проти українки, ніж проти будь-кого з тих відомих французьких журналістів, котрі виступили з критикою роботи Морейри.
— Чи казав він вам, про що буде фільм?
— Авжеж, я в нього про це питала. Він описав його як фільм про добровольчі батальйони та про добровольців. А буквально десь за тиждень до виходу фільму до мене звернулися декотрі французькі журналісти зі запитанням, як так вийшло, що я працювала над фільмом пропагандистського спрямування. Я була здивована. Після того, як подивилася результат, у мене був шок. Це були саме ті тези, які поширює російська пропаганда проти України.
— А що з вашою часткою роботи? У якому вигляді були інтерв’ю, які ви перекладали?
— Монтаж інтерв’ю повністю спотворював оригінальні слова і був зроблений таким чином, щоб збігатися з картиною України, яку автор хотів представити. Ставало важко розпізнати оригінальну версію розмов і збагнути справжній зміст слів осіб, у котрих брали інтерв’ю. Завдяки спритному одуренню, різкому обрізанню фраз, трагічній музиці та зображенню насильства, двоє людей, чиї слова я переклала, набували вигляду дикунів, одержимих дурними та злісними націоналістичними ідеями. Саме за ці слова Морейра і подав на мене в суд. Загалом написала дві статті — для Liberation і для Huffington Post. За місяців після цього отримала повістку в суд.
— Що ще запам’яталося з роботи для цього фільму?
— Також було цікаво: коли я подивилася фільм уперше, то побачила, що в титрах стоїть лише моє прізвище як перекладача. Насправді, над фільмом працювала ще одна перекладачка, але її прізвища в титрах не було. Я написала Морейрі, щоб він прибрав моє прізвище з титрів до цього фільму, бо я не хотіла, щоб складалося враження, що я брала участь у такій роботі. Коли фільм вийшов, жодного прізвища там вже не було.
— У вас залишилися оригінали тих інтерв’ю, які перекладали?
— На жаль, у мене нічого не лишилося, тому що коли перекладачі ходять працювати на телебачення, в студію, то перекладають на комп’ютері журналіста, який займається матеріалом. Тому не маю ні кадрів, ні перекладу.
— На чому будують обвинувачення юристи Морейри?
— Захист Морейри дуже аґресивний, тому що, на мою думку, коли у людей немає фактів і доказів того, що вони мають рацію, вони йдуть в атаку. Вони захищають версію, що в Україні безліч фашистів і неонацистів, котрі мають неабиякий вплив на владу, бо весь фільм на цьому побудований. Представники Морейри намагаються довести, що я сама маю стосунок до ультраправих сил. Як доказ вони використовують те, що у Facebook я мала фото з Василем Сліпаком. А червоно-чорний вони називають прапором «Правого сектору», бо навіть не знають, що це таке. Мої пояснення, що цей прапор існує ще з козацьких часів, судді не беруть до уваги. Насправді проблема у тому, що про Україну мало знають у Франції.
— Розумію, що сума штрафу велика і ви не маєте коштів, аби її платити. Але знаю, що вас активно підтримують українці в Франції. Чи питання не лише в грошах?
— Справа не лише в грошах, хоча я й не маю такої суми. Але чому українці мають платити режисеру, котрий настільки образив Україну? Також не хочу, щоб журналіст, який зробив необ’єктивний фільм про Україну, переміг у цій справі.
— Розкажіть, будь ласка, трохи про себе, як потрапили до Франції?
— До Франції приїхала 18 років тому навчатися, перш за все з наміром вивчити мову, повернутися в Україну і там працювати. Але сталося так, що залишилася і тепер працюю тут, більше перекладачем.
— Велика кількість французів прихильно ставиться й цікавиться всім, що стосується Росії. Чим це можна пояснити?
— Русофілія і зацікавлення Росією існують давно, особливо з часів Наполеона. Культурні зв’язки між Францію і Росією існують кілька століть. З Україною набагато менше, адже наша держава дуже мало часу була незалежною та сприймалася як окрема держава. Тут дехто ще досі сприймає Україну як частину Росії.
Загалом французи ставляться до Росії як до екзотики, — сніг, ведмеді, чорна ікра ложкою. Можна навіть Вони люблять цю екзотику, не розуміючи, наскільки небезпечною зараз може бути ця любов. Також русофілія у Франції підтримує сильне російське лобі, в яке вкладають дуже багато грошей. Організовують виставки, концерти, нібито культурні заходи, на які, до речі, перетягують декотрих нерозбірливих українців, аби створити картинку «один народ». Проявляється це й у деталях. Наприклад, назва Київська Русь французькою перекладається Russie Kievienne, а Росія — Russie. Тобто різниці між Русь і Росія немає.
Розмовляла Ольга Будник, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...