Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

Анна Саліванчук: «В одному з київських театрів мені перед виходом на сцену в мешти скла насипали»

Автор:

|

Листопад 20, 2019

|

Рубрика:

Анна Саліванчук: «В одному з київських театрів мені перед виходом на сцену в мешти скла насипали»
Анна Саліванчук

Більшість глядачів знають Анну Саліванчук за роллю продавщиці сільмагу Віри у народному серіалі «Одного разу під Полтавою». Але загалом за її плечима — 48 кіноролей.

«Бабуся свариться, коли розмовляю зі сином російською»
— Відколи розпочалася війна з Росією, російські кінорежисери запрошують вас на ролі?
— До Москви їздила лише раз, 2014-го. Там знімали фільм, і потрібна була українська акторка. В Україні, до слова, досі знімають фільми одночасно для України та Росії. Українські актори від ролей не відмовляються. Запрошують на ролі — погоджуються.
— Коли російські режисери знімають фільми в Україні, нашим акторам зазвичай дістаються головні чи другорядні ролі?
— Раніше на головні ролі затверджували лише російських акторів. Зараз трохи краще. На знімальному майданчику ми нарешті перестали бути «подружками» російських артисток. Та все одно відчувається майже однакове співвідношення російських та українських акторів. Наприклад, у фільмі «Сурогатна мати», зйомки якого завершились нещодавно, — дві головні ролі. Одну з них зіграла я, іншу — росіянка.
— Переважно знімаєтеся в україномовних чи російськомовних фільмах?
— Російськомовних. Україномовних фільмів в Україні знімають менше. Пригадую, на початку акторської кар’єри мене не хотіли знімати в російськомовному фільмі, бо розмовляла з величезним акцентом. Адже виросла в україномовній сім’ї. Тітка і бабуся — українські філологи, мама — зі Стрия на Львівщині. У школі не вчила російської, відповідно, її не знала. Довелося працювати над російською вимовою. І так поринула у вивчення російської, що тепер часом українські слова важко згадати. Бабуся свариться, коли розмовляю зі сином російською. Вона, як і моя мама та вихователі дитсадка спілкуються з Глібом українською.
— У скетчкомі «Одного разу під Полтавою» актори розмовляють суржиком. Вухо не ріже таке мовлення?
— Спершу було незвично. Хотілося розмовляти літературною мовою. Жоден актор із серіалу не з Полтавщини. Нам казали, що жителі цього реґіону так і спілкуються. А полтавці стверджують, що в них інший суржик.
— Кажуть, торік для зйомок фільму «Свінгери» ви зумисне набрали 3,5 кг…
— Зараз я важу 53 кг. А перед зйомками «Свінгерів» режисер питає: «Можеш погладшати, щоб у фільмі виглядати «смачною українською жінкою»?». «Добре», — кажу. За місяць набрала 3,5 кг. А перед зйомками «Свінгерів-2», навпаки — схудла на 9 кг. Тож можу похвалитися силою волі. Коли режисер мене побачив, вигукнув: «Що ти зі собою зробила?! Навіщо так схудла?».
— За місяць схудли на 9 кг?
— Пішла до «зіркового» тренера-дієтолога, розповіла про свій щоденний раціон, і вона розписала мені «правильне» харчування. Їла все, що смакує (дуже люблю м’ясо і рибу), але п’ять разів на день і тільки по 150 г. Після сьомої вечора — ні крихти до рота, навіть води не пила. Щоправда, для правильного обміну речовин ходила ще на масажі.

Навіть запрошували співати у гурті «ВІА Гра»
— Театр, кіно, «Ліга сміху», гумористичне шоу «Три сестри». Не втомлює шалений ритм життя?
— Навпаки, коли нема ні зйомок, ні репетиції, ні вистави, втомлююсь від того, що почуваюся домогосподаркою.
— Слухаючи вас, складається враження, що ви з тих, кому манна небесна падає…
— Щоб домогтися слави, заробити ім’я на великій сцені, не обов’язково народитися в заможній сім’ї. Знаю це по собі. Коли батьки переїхали до Шепетівки, тіснилися в гуртожитку. Якийсь час нам жилося дуже сутужно. Батько виріс у бідній родині. До школи ходив у сусіднє село за 8 км. У Шепетівці спершу працював дільничним інспектором, але швидко просувався кар’єрними сходами: став начальником податкової поліції. Мама влаштувалася в торгівлю. Життя поволі налагоджувалось. Скільки себе пам’ятаю, мріяла стати акторкою і жити в Києві. На першому курсі мене навіть запрошували співати у гурті «ВІА Гра». Прослуховування проводили в нашому університеті. У мене — гарний вокал, запропонували пройти кастинг. Тоді мені було 17 років. Пригадую, йду і думаю: «Взяти академічну відпустку, покинути інститут, Україну і переїхати до Росії? Хіба про це мріяла?! Я ж не проживу без акторської професії». Та й побоялася, що хтось вимагатиме від мене більшого, ніж вокалу. Тому відмовилася.
— Без чого тепер не змогли б прожити?
— Не задумувалася. Без матері, чоловіка, сина. Мама переїхала до Києва. Допомагає нам доглядати Гліба. Тато живе і працює у Шепетівці. Каже: «Народиш онучок — переїду до столиці». Батьки жартують, що кохання на відстані лише зміцнює стосунки.
— Могли б пожертвувати сім’єю заради кар’єри?
— Ніколи. Колись художній керівник нашого театру Віталій Малахов сказав: «Театр — це робота, але найголовніше для акторки — сім’я». Мав рацію. У театрі на Подолі одне одного поважаємо, одне одному допомагаємо, до колег ставимося доброзичливо. Пригадую, після закінчення університету мене запросили працювати в один із київських театрів. Першого ж дня відчула, що заради ролей актори цього театру можуть піти «по трупах». Під час кастингу перед виходом на сцену в мої мешти скла насипали. Побачили в мені конкурентку і дали зрозуміти, що мене не хочуть тут бачити. Від роботи в цьому театрі відмовилась. У пункті договору навіть було зазначено: без дозволу художнього керівника театру актриса не має права вагітніти.

Секретів вічної молодості не знає ніхто
— Які риси характеру допомагають «не зламатися»?
— Це тепер я мудра і знаю, як поводитися, а колись була дуже чесною та відкритою. Думала, всі навколо такі самі, як я. Невдовзі зрозуміла: людська за­здрість може наробити великої біди. Був період, коли ролей у кіно не мала. Відповідно, і грошей. «Сиділа» на бобах. Якось зустрічаю кінорежисера. А він: «Куди ти поділася? Хотів затвердити тебе на одну з хороших ролей. Розпорядився, щоб кастинг-директор тебе знайшла. Сказала, що ти виїхала з Києва». «Але мені ніхто не телефонував», — дивуюся. Кастинг-директору я просто не подобалася. Раніше часто телефонувала матері: «Мамо, чому все так несправедливо? Чому у вічі люди усміхаються, а позаочі брудом обливають?». І виливала матері свої проблеми. На початку кар’єри так цим переймалася, аж пережила сильний стрес.
— Як поводитеся з людьми, які через заздрощі люблять ставити підніжки?
— У кіно інші стосунки, ніж у театрі. На знімальних майданчиках на обличчя доводиться одягати «маску». До людини фальшивої, нещирої, яка бодай раз зрадила, довіри більше не матиму і потаємним не поділюся. Таких людей намагаюся уникати. Каменя за пазухою ні на кого не тримаю, але іноді так хочеться сказати все, що на душі накипіло. Колись, у 20 літ, мама застерігала: «Будеш у вічі казати правду, ролей не побачиш». А я так люблю правду. Якщо в театрі хтось хоче знати, як виглядає, як зіграли роль, звертаються до мене: «Ти лукавити не будеш. Знаємо, що скажеш правду».
— Гадаю, від залицяльників відбою не маєте. Як часто набридливим чоловікам доводиться казати «ні»?
— «Я заміжня, — кажу. — Дуже люблю свого чоловіка». Багато років тому пережила потрясіння. Роками ні з ким не зустрічалася, перестала вірити чоловікам. Рятувалася роботою. Можу не знати, яку страву замовити в ресторані, а в житті достеменно знаю, чого прагну і з якою метою.
— Яким хочете бачити сина?
— Добрим, чесним, порядним і розумним. Не хотіла б, аби став актором. Хоча сам обиратиме професію, і я не перешкоджатиму. Коли Гліб народився, навіть не заплакав. «Чому всі новонароджені плачуть, а мій син — ні?» — перелякано питаю в акушерки. Такий він і зараз. Не вередує, як інші діти: купи те, купи се. Я балую малого, а чоловік більш строгий.
— Ваша близька подруга працює косметологом. Мабуть, ділиться з вами секретами вічної молодості?
— Секретів вічної молодості не знає ніхто. На обличчя накладаю маски з лікувальної глини. Раз на місяць накладаю маску на волосся: дві столові ложки оливкової олії, одну столову ложку меду розмішую з яєчним білком із соком з пів лимона. За дві години змиваю теплою водою. Волосся стає густим і розкішним. Жодні найдорожчі процедури не вартують цього природного рецепта.
Розмовляла Валентина Шурин, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online