Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

Анна Кісіль: «Віддаю частинку своєї душі іншим»

Автор:

|

Вересень 12, 2013

|

Рубрика:

Анна Кісіль: «Віддаю частинку своєї душі іншим»

Голова світової ради культури СКУ, президент МГО «Четверта хвиля», меценат літературної премії «Великий їжак», успішна бізнес-леді, творча особистість… Блогер Марина Гримич у публікації «Поїзд з Оттави роздуми навіяв» пише про п. Анну: «Вона справді представляє сучасний тип «українця у світі», мобільного, розумного, інтелігентного й живучого. Без перебільшення, Аня Кисіль — це зараз справжній український лідер у Канаді».
— Пані Анно, які завдання ставить собі очолюване вами МГО «Четверта хвиля»?
— Наша організація «Четверта хвиля» була створена з метою об’єднати саме новоприбулих емігрантів з України, допомогти їм самореалізуватися. Ми співпрацюємо з різними організаціями, беремо участь у різноманітних заходах, усіляко допомагаємо українцям адаптуватися до життя в Канаді.
— Розкажіть про свою діяльність у Світовому конгресі українців (СКУ)…
— Це — надзвичайно цікава праця. Ми координуємо організації, які є членами СКУ. Велика діяльність проводиться з різними українськими організаціями в усьому світі. Загалом, СКУ дуже багато робить для України у світі. Найголовніше наше завдання — створити позитивний імідж України за її межами.
— Чим відрізняється нинішній еміґрант від свого попередника — представника третьої хвилі? Чи є згуртованість українців діаспори?
— Звісно, еміґранти різних років різняться між собою. Третя хвиля — це переважно політичні емігранти: «залізна завіса», яка відділяла Україну як складову Совєцького Союзу від світу, не давала змоги бути вільними людьми.
Четверта хвиля — це переважно трудова міґрація. Україну полишає цвіт нації — молоді освічені люди, які мали би жити, працювати в Україні, творити її будучність. Проте українські реалії – економічна, політична нестабільність, недосконалість законодавства, відсутність власного житла тощо — не дають людині змоги самореалізуватися на Батьківщині, забезпечити гідне життя своїм родинам.
Облаштовуючи життя на еміґрації, українці не лише стають годувальниками своїх сімей, а й вкладають величезні інвестиції в українську економіку. Адже з України виїхало понад 7 млн осіб. Виїжджають люди з вищою освітою, а дехто навіть має їх по дві. Багато з них — досвідчені спеціалісти: науковці, учителі, медики, які втратили роботу чи отримували мізерну зарплату.
Еміґрувавши, люди здебільшого змушені важко працювати на чорній роботі по 10-12 годин, щоби вижити, ще й висилати кошти своїй родині в Україну. Ці люди мають велике бажання заробити на потреби своєї родини: помешкання, освіту дітям, лікування та гідну старість батькам і повернутися додому. І це — ще одна відмінність між поколіннями еміґрантів. На початках багато хто переживає розчарування, тугу, але українці — сильні духом. І головне, що не дає їм зламатися, — мотивація: я працюю для своєї родини.
— Ви працюєте безпосередньо з міґрантами. Чи є відмінність між трудовими імміґрантами Канади, Америки й тими, хто виїжджає в європейські країни?
— «Четверта хвиля», яка є в Європі, і «четверта хвиля», що є на півночі Америки, потрапляє в абсолютно різні умови. Прибувши на Північноамериканський континент, люди отримують готову інфраструктуру, яку створили українські імміґранти: садочки, школи, банки та церкви. У Європі такого не було. Тож люди самі гуртуються в організації й створюють цю інфраструктуру.
— Що, на вашу думку, має зробити українська влада для повернення українців на Батьківщину?
— Я знаю кількох осіб, які, проживши в Америці років по 15, повернулися в Україну. Багато людей це зробило б, якби була програма повернення українців в Україну. Гарний приклад такої програми — Туреччина. Люди попрацювали по світу, перейняли те найкраще, що є в розвинутих країнах, заробили певний капітал, повернулися в країну й активно її розбудовують. І ми теж могли би так зробити. Треба лише, щоб уряд України дослухався до нас.
— Нещодавно в Україні започаткували недержавну літературну премію «Великий їжак». Знаю, що ви є головним її меценатом…
— Це справді – перша українська недержавна премія для автора найкращої сучасної україномовної книги для дітей, не залежно від місця його проживання та місця видання книги. Для маленьких письменників — дітей до 16 років — передбачена премія «Малий їжак». Я радо погодилася на участь у цій добрій справі, організованій поетесою Маріанною Кіяновською. І надалі всіляко підтримуватиму ця літературну премію, бо вважаю, що за нею — гарне майбутнє.
— У серпні ц. р. у Львові була репрезентована збірка ваших поезій «Висока осінь». Кажуть, талановита людина — талановита в усьому. Ви поєднуєте в собі, здавалося б, непоєднуване: активну громадську діяльність, успішний бізнес і поезію. Водночас, побутує думка, що творча людина важко приживається в еміґрації. Як ви витримали розлуку з Україною?
— Я легко ввійшла в діаспору. Якщо людина має бажання, якщо в неї відкрите серце й вона прагне себе знайти, то вона себе знайде. Книжка написана від душі. Гадаю, найголовніше – те, що моя поезія — щира. Бо я не кривила душею. Багато хто не знає мене таку, вони звикли бачити мене в бізнесі, діловою жінкою.
Знаєте, у дуже багатьох людей, які виїжджають із рідної землі, проявляються таланти, люди починають малювати чи писати. Напевно, щось відкривається в душі. Так, мабуть, сталося й зі мною. Звісно, є віра в Бога, є віра в людей. Кожній людині варто задуматися над тим, що вона прийшла в цей світ не назавжди й що поруч із нею є інші люди, яким, можливо, є гірше.
Гадаю, найважливіше – зрозуміти кожному: людина, не залежно від того, багата вона чи бідна, завжди може віддати частинку своєї душі іншим. Щороку приїжджаю в Україну, у рідну Яремчу. Обов’язково знаходжу час зустрітися зі своїми рідними, відвідати монастир. Набираюся життєдайної енергії від рідної землі. І з натхненням повертаюся до Америки.
Розмовляла Оксана Нагірна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...