Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Aug. 16, 2018

Андрій Тимчишин: «Українське кіно пробуджується з новою силою»

Автор:

|

Липень 19, 2018

|

Рубрика:

Андрій Тимчишин: «Українське кіно пробуджується з новою силою»

Останні кілька років український кіно переживає період піднесення. Торік в український прокат вийшла рекордна кількість вітчизняних фільмів — 34. Цього року влада та кінематографісти обіцяють ще більше. Однак, поки про вагомі успіхи ще рано говорити. Адже український кінематограф перебуває у пошуках своїх героїв, способу та стилю, тих особливостей, які добре б передавали й показували самобутність українців і наш стиль життя і мріяння. Про фестивальне кіно та кінематограф України — розмова з Андрієм Тимчишиним, одним зі засновників міжнародного кінофестивалю для молоді «Кіномаршрут/Cinemaway», режисером, сценаристом і письменником.
— Ви вже не перший рік займаєтесь розвитком і промоцією кінофестивалю «Кіномаршрут/Cinemaway». Розкажіть, як він виник, яка його мета?
— Цього року пройде вже четвертий «Кіномаршрут/Cinemaway». Основне дійство вкотре відбудеться у Жовківському замку та у жовківському кінотеатрі. Жовква — унікальне містечко, де на 1 км площі припадає стільки ж історико-культурних пам’яток архітектури та мистецтва, як і у Львові. До речі, саме у Жовкві працює один із небагатьох діючих в Україні районних комунальних кінотеатрів. Зараз ведуться дискусії, щоб його закрити через нерентабельність. Вважаю, що це неправильний підхід, потрібно не замикати, а навпаки — відкривати у районах і містечках все нові кінотеатри, робити їх популярними місцями, які об’єднують довкола себе любителів та творців візуального мистецтва. Власне, це одне із завдання кінофестивалю — згуртовувати молодь, яка шукають спосіб реалізації себе завдяки мові кіно. Фестиваль виник як логічне продовження громадської організації «Кіновізія», яку ми з Олесею Новосад започаткували ще раніше. Вона — директор фестивалю «Кіномаршрут/Cinemaway» і викладач кафедри графічного дизайну у Академії друкарства. Ми давно співпрацюємо, і цей фестиваль — наша спільна мрія. Звісно, він не належить до фестивалів категорії «А», хоча, вважаю, що таких в Україні лише два — київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» та Одеський міжнародний кінофестиваль. Однак, «Кіномаршрут/Cinemaway» — один із небагатьох фестивалів, який дозволяє зануритися в ту особливу містечкову атмосферу, якою наповнена наша країна.
— По скільки робіт вам надсилають?
— З року у рік він здобуває своїх фанатів. Цікаво, що фестиваль навіть популярніший серед іноземців, ніж серед українців. 2017-го близько сотні робіт надійшло з-за кордону і трохи менше вітчизняних. Це пояснюється тим, що іноземці шукають та «полюють» на міжнародні фестивалі, адже завжди престижно отримати нагороду в якісь іншій країні, де твоє кіно оцінили та зрозуміли. Фільми приходять практично з усього світу, однак, ми не маємо достатнього фінансування, щоб оплатити квитки за переліт. Тому приїжджає близько десяти людей з-за кордону, більше є своїх українців. У нас кілька номінацій, які визначає міжнародне журі. 15-20 переможців щороку отримують свої нагороди. Важливий акцент робимо на майстер-класах та обговореннях, завдяки яким молоді кінематографісти вчаться чогось нового. Девіз нашого фестивалю — створення національно-патріотичного кіно у широкому розумінні, тобто збереження національно культурної спадщини й її розвиток. До прикладу, один із яскравих минулорічних фільмів фестивалю, який мені дуже запам’ятався, зняв молодий талановитий британський режисер. Його документальне кіно розповідає про селище в Індії, де у буддійському храмі живуть ченці, довкола них мешкають місцеві. Вони спільно відливають за стародавніми традиціями металевий дзвін. Це кіно дуже добре передає культурну самобутність, і є прикладом фільмів, які показують традиції та оригінальність практично кожного місця.
— Українське фестивальне кіно — про що воно? Чи відрізняється за якістю і змістом від робіт інших країн?
— З кожним роком відчувається розвиток українського молодіжного кіно. Помітно, що українські режисери перебувають у пошуках свого героя, який намагається вирватися чи подолати ту буденність і сірі будні, у яких доводиться жити. Хтось їх прикрашає, а хтось показує такими, як є. Українське кіно має тенденцію до подолання цих депресивних моментів життя. Вийти з цього депресивного стану — побороти або втекти, знайти якийсь новий особливий шлях. Тому українське кіно — це, в основному, якась життєва драма, не так багато комедій та фантастики. Також нам мало присилають фільмів, які розповідають про самобутність української культури та традицій. Добре це вміють робити польські кінематографісти, підкреслюючи окремі архітектурні споруди, персоналії чи оригінальні ремесла. До речі, у Польщі щорічно відбувається 300 кінофестивалів, а в Україні — лише 55. Фестивальна діяльність — це один із креативних елементів розвитку сучасного кінематографу. Тому щодня у світі відбувається якісь міжнародні фестивалі.
— За останні роки кількість українських фільмів у прокаті зросла у рази, то українське кіно уже вийшло зі стагнації?
— Безперечно, що українське кіно пробуджується з новою силою. Та це — лише перші кроки. Зараз ми переживаємо період таких фільмів, як «Dzidzio Контрабас». Тобто простих розважальних, які зрозумілі широким колам глядачів. Важливо, що ці фільми здатні себе окупити у прокаті. Гадаю, згодом глядачі більше полюблять також ті фільми, які в оригінальний і сучасний спосіб розповідатимуть про нашу самобутність, завдяки тим героям, у пошуках яких зараз перебувають молоді українські кінематографісти. Саме тому, розвиток кіно повинен відбуватися не лише у великих містах, але й в глибинках. Це зробить його максимально наближеним до життя українців, до знаходження прототипу сучасного та пізнаваного українського героя.
Розмовляв Юра Мартинович, ZIK

About Author

Meest-Online

Loading...