Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 18, 2018

Андрій Содомора: «Ми перестали ходити — біжимо…»

Автор:

|

Жовтень 27, 2016

|

Рубрика:

Андрій Содомора: «Ми перестали ходити — біжимо…»

Андрій Содомора

В Андрія Содомори — оригінальний стиль. Без нього не обходяться ні престижні форуми, ні презентації чи зустрічі, а він не любить публічності.

«Приємно бачити книжку в руках читачів»
— Львів — у почесному статусі «Місто літератури ЮНЕСКО», а ми нарікаємо, що багатьом книжку замінили комп’ютери…
— Книжка, яку читаємо з монітора, й яку беремо до рук — не те саме. У першому випадку виграємо у часі, але втрачаємо почуттєву ауру. Ми свого часу ходили в читальні зали, потрібну інформацію шукали в книжках. Зараз все зводиться до натискання кнопки на клавіатурі. З’явився телеекран, шоу-бізнес, децибели… Це — добре. Однак майже не повертаємо дітей до живої природи, якою живиться душа, не спонукаємо до подиву. Адже подив — перший крок до творчості… Приємно бачити книжку в руках читачів. Як у латинському афоризмі: «Книжки мають свою долю, і вона залежить від того, який читач бере їх до рук».
— Ви видали п’ять діалогів Сенеки…
— З усіх античних авторів цей давньоримський філософ — найбільш читаний. Писав у ключі живої (не академічної) мови на теми вічні. Часом нарікаємо: скільки того життя? Сенека відповідає: життя не коротке. Його достатньо для того, щоб зробити багато корисного. Але ми не вміємо розподілити свій час. Мудрість цього філософа висока й одночасно земна. Багата на гру слів, підтексти. Імпонує афоризм Сенеки «Поспішай до мене, але насамперед до себе» — один із найактуальніших зараз. Бо якщо до людей іти з порожньою душею, то ця дорога — в нікуди.
— Вкотре перечитую «Латинські написи Львова» і переконуюся: в афоризмах така глибинна думка…
— Афоризми тісно переплетені з сьогоденням… Наприклад, «де багатство — там і друзі». Вислів відразу веде до давньоримського поета Овідія. В нього було дуже багато друзів. А коли імператор прогнав його з Риму, Овідій згадував: я озирнувся — і побачив, може, одного-двох. Написано до нашої ери, а наче про сучасників. А хіба зараз інакше?! Не друг, якщо шанує тебе не як людину, а за статки чи статус. Ще афоризм — «Від уродин до смерті — лише день. І якщо уповаєш на довголіття, то знай: життя твоє — день». Як казав Сенека, день — це крок життя. І кожен крок важливо робити виважено. Або афоризм «Сьогодні — мені, завтра — тобі». Будеш насміхатися — сам спіткнешся. Вічні теми.

«Сучасне життя — то марафон»
— Знаю, що ви любите шпацерувати Львовом. Де буваєте найчастіше?
— Пригадую, назустріч мені йде знайомий. «Андрію, ти куди?». «Не знаю», — відповідаю. «Як не знаєш?!» — здивовано глянув на мене чоловік. Люблю просто блукати вуличками Львова без мети. Люблю осінні та зимові пейзажі. Осінь така багата настроями, тонами… Навіть години осіннього дня мають свою барву та звучання. Ми перестали ходити — біжимо. Зрідка зводимо очі на різьблене в камені слово. А помітивши, не чуємо його. Забули слово «прохід». Люди домовлялися на певну годину, йшли і з перших кроків починали зацікавлену розмову: про історію, культуру, літературу, поринали у спогади, внутрішньо збагачувалися. Колись люди збиралися коло дзвіниці, розмовляли. Письменники пригорщами черпали там цікаві теми. А сучасне життя — то марафон. Мало кому вдається вихопитися з нього і піти мірним кроком. Де у Львові люблю бувати, питаєте? Залежить від настрою, стану душі, пори року і навіть від… погоди. Вабить старий Львів. Ще — Замарстинів. Район між містом і селом. Там специфічна атмосфера, що тихо навіває на спогади про дитинство…
— Батьки змушували вас учитися?
— Навчання вважали роботою. З дитинства привчали до всього ставитися з відповідальністю. Не карали і не повчали, виховували власним прикладом. Тато був священиком. Бавимося якось із сусідським хлопчиком на подвір’ї. Приходить тато і каже: наламайте на городі кукурудзяних качанів. Кукурудза висока — нас не видно. І тата не бачимо. «Швиденько як-небудь наламаємо і далі будемо бавитися», — кажу до товариша. Тато почув. Прикликав і каже: «То хіба господар так робить?!». Цього було достатньо, щоб я більше не хитрував. Поняття господар у нашій сім’ї асоціювалося зі сумлінням. Ще й досі, коли закрадеться думка зробити щось нашвидкуруч, чую голос батька: «То так господар робить?!». Пам’ятаю, дітьми гуртом збиралися за селом і йшли до школи в сусіднє село. П’ять кілометрів до школи і п’ять — додому, в дощ, хуртовину, люті морози. Щодня прокидався о шостій ранку. Це було серйозним випробуванням для дітвори. Сил на підготовку уроків залишалось обмаль, зате мав нагоду приглядатися до природи. Тими враженнями досі живу…
— Важко було з роботою синові священика?
— Шукав роботу у Львові, Білорусі. Виручила Галина Сизоненко, дуже гарна людина, патріотка. На той час вона була директором Львівського обласного архіву. Там я пропрацював рік, потім — в Історичному архіві й аж до пенсії — у Львівському медичному інституті. Професор, знавець античності Андрій Білецький, пригадую, допомагав мені перед захистом дисертації у Київському університеті обходити усілякі інстанції. Киваючи на мене, казав: «Це мій тезко»… Щастило на людей мислячих, доброзичливих, котрі підтримували мене. Розвиток у дітей аналітичного мислення залежить від того, чи зуміє вчитель, викладач зацікавити їх. Та насамперед усе залежить від сім’ї та випадку…

«Хто ходячим спить, той існує»
— Випадку? Що маєте на увазі?
— Давньогрецький філософ Зенон був торговцем. Ледь урятувавшись після бурі (увесь його крам пішов на дно моря), він випадково в Афінах зайшов у книгарню. Взяв до рук Ксенофонтові «Спогади про Сократа». «Де можна знайти таких цікавих людей?» — запитав господаря книгарні. «Піди за цим чоловіком», — кивнув той на філософа Кратета, котрий проходив повз крамницю. Так Зенон став славетним філософом. Те, що називаємо випадком, насправді є те, з чого вимальовується лінія долі.
— В оповіданні «Стежкою до тиші» ви пишете: «Не кожному дано дійти до Коринту. Але важливо — йти. Хай не до Коринту — до самого себе»…
— Пам’ятаєте, як у Шевченка «Не дай спати ходячому»?! Хто ходячим спить, той існує. А можна ж прожити життя активно, творчо та світло. Колесо метушливості, на жаль, крутиться щоразу з більшою швидкістю, а це величезна пожива для життя бездумного.
— Реклами на білбордах і латинські афоризми на старовинних кам’яницях… Наскільки поєднується між собою сучасне та минуле?
— Реклами потрібні, але не всі вони грамотні. Втрачаємо кличний відмінок, його часто замінюють називним. Якось читаю: «Давайте працювати, співати, радіти», а можна ж: «Працюймо!», «Співаймо!», «Радіймо!». Внаслідок цього мова втрачає національну барву, перестає бути мелодійною, живою, соковитою. Мало вживаємо фразеологізмів, прислів’їв і приказок. Сучасна мова — інформаційна, стисла, стрімка, і ніхто не зважає на порядок слів, ритмічність і милозвучність. Дивує, коли запитують, скільки мов я знаю. Павло Загребельний на таке запитання жартома відповів: «Українську, та й ту слабенько». Володіти мовою неможливо. Це мова володіє нами.
Розмовляла Валентина Шурин, «Львівська газета»

Довідка
Андрій Олександрович Содомора народився 1 грудня 1937 року в селі Вирові Кам’янко-Бузького району Львівської області. Український перекладач, письменник, кандидат філологічних наук, професор кафедри класичної філології Львівського національного університету ім. Івана Франка. Автор перекладів із давньогрецької Менандра, Аристофана, Софокла, Есхіла, Еврипіда, багатьох інших; з латинської — Лукреція, Вергілія, Горація, Овідія, Сенеки, інших письменників античної доби й латиномовних авторів Середньовіччя та нових часів. Автор оригінальних прозових творів «Жива античність», «Наодинці зі словом», «Під чужою тінню», «Сивий вітер», «Лініями долі», «Сльози речей», «Студії одного вірша», «Шевченків садок і Франкове поле», «Афористичні етюди»; поетичних збірок «Наодинці зі Львовом», «Пригорща хвилин». Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка. Лауреат літературних премій: ім. М. Рильського (1986), Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів (2004), ім. Григорія Кочура (2010), обласної премії ім. М. Возняка (2009), літературної премії ім. Романа Федоріва (2011); почесний громадянин м. Львова (2012).

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...