Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 9, 2019

Андрій Салюк: «Добра та якісна техніка потребує чималих коштів»

Автор:

|

Січень 29, 2015

|

Рубрика:

Андрій Салюк: «Добра та якісна техніка потребує чималих коштів»

Андрій Салюк

Століття тому Львів стояв перед небезпекою російської аґресії. На потреби мобілізації й на зміцнення своєї обороноздатності львівська громада проводила збір коштів. 1916-го для залучення благодійних пожертв на потреби війська у місті Лева створили «Львівського лицаря». Тепер, через сто років, ми знову змушені протистояти агресії з боку Росії. Для потреб зміцнення нашого війська до Львова повернувся «Львівський лицар» у образі святого Юрія Змієборця. Андрій Салюк — один з ініціаторів цієї акції.

Ковдрами війни не виграєш
— Чим жила ініціатива «Львівський лицар»?
— Приємно згадувати людей, які з усмішками та фантастичною енергетикою підходили, жертвували гроші на потреби вояків і прибивали символічну металеву пластинку з викарбуваним тризубом на щит святого Юрія. Приємно згадувати тих, хто підтримав саму ідею повернення «Львівського лицаря», і завдяки їм вона стала можливою. А далі були інші емоції — купівля обладнання, його транспортування туди, де воно потрібне.
На жаль, специфіка нашої роботи — така, що зворотного зв’язку дуже мало. Але коли він є, то це варте всіх докладених зусиль. Наведу лише один приклад. У серпні 2014-го ми передали в зону Антитерористичної операції (АТО) першу карету «швидкої допомоги». Через два дні нам телефонують: за цей короткий час машина цілком виконала своє завдання: був бій, і 28 поранених хлопців нею вивезли з поля бою. Боляче, що було стільки поранених, але тішить те, що була автомашина й змога швидко доставити їх у шпиталь.
Була дуже цікава історія ще в той час, коли лицар стояв на площі Ринок. До нас підбігла одна пані, з неймовірною швидкістю вкинула до скриньки 100 грн і швиденько побігла геть. Ми спробували її зупинити, просили прибити тризуб до щита, бо це — дуже важливо. «Не маю часу», — відмахнулася жінка зі словами, що на неї чекає трамвай. Ми не здавалися й казали, що буде інший. На що вона кинула нам: «Не буде. То — мій трамвай!» І тільки потім ми зрозуміли, що то була вагоновожата.
— Раніше ви були громадським діячем і займались охороною історичних пам’яток. Як і чому прийшли до волонтерської роботи?
— У Львові торік була ініціатива з реставрації костелу. Безперечно, багато пам’яток перебуває у дуже поганому стані, їх треба рятувати. Але вони були у такому ж стані кілька років тому й, сподіваємося, простоять іще кілька. А от хлопцям, котрі воюють на фронті за Україну, потрібна наша допомога вже й негайно. Їм необхідні медикаменти, прилади, обладнання. І на все це треба багато грошей.
Ми знаємо, що таке — москаль. Якщо він сюди прийде, тут не буде ні культури, ні спадщини. Тому ми зараз зобов’язані докласти всіх зусиль власне для допомоги нашим воякам. Не маємо права збирати гроші на реставрацію церкви, якщо не захистимо держави. Бо тоді через рік це нікому не буде потрібне. Мусимо забезпечити бійцям виживання і можливість нормально воювати, щоб вони здорові повернулися у свої сім’ї. А тоді вже будемо реставрувати кам’яниці, пам’ятки, ікони тощо.
— Коли волонтери купували харчі, одяг і предмети гігієни, «Львівський лицар» узяв на себе придбання обладнання. Чому ви вибрали таку нішу?
— Бо за це не брався ніхто інший. Ще до встановлення «Львівського лицаря» ми багато допомагали. Все почалося з того, що ми передавали на схід речі, які в нас залишилися зі зборів на Майдан. У Товаристві охорони пам’яток історії та культури під час революції був пункт збору допомоги для майданівців. У березні ми перестали передавати речі на Майдан і відразу почали передавати все на військо.
Теплі речі, білизна, шкарпетки, ліхтарики, протигази, взуття — усе це віддавали прикордонникам. І тоді вже виникало питання: а яким обладнанням можемо допомогти? Хоча ще самі військовики не знали, що було б їм корисне. Перший прилад, який привіз за кошти, котрі допомогла зібрати українська діаспора в Канаді, був тепловізор. Військові не знали, навіщо він, навіть відмовлялися його брати, а просили лише прилад нічного бачення — тоді ще не знали, чим вони відрізняються.
А потім закрутилося: спершу купували обладнання з пожертв друзів, але дуже швидко стало зрозуміло, що запити у військових є значно більші й своїми силами ми їх не перекриємо. Тож вирішили відродити ідею «Львівського лицаря». Технічні питання для мене є близькі та зрозумілі, а ще я маю багато друзів, котрі добре знаються на техніці. І було розуміння, що ковдрами війни не виграєш, хлопці мусять бути боєздатними. Хоча спершу купували тактичні рукавиці й тактичні окуляри, бо тоді того ще масово не возили. Але потім відмовилися. Це возять інші волонтерські групи, і це — добре.

Не можемо дати хлопцям на передовій ненадійні прилади
— Скільки вдалося зібрати грошей, і що купили на них?
— За сто перших днів ми зібрали понад 630 тис. грн. На жаль, починаючи з вересня динаміка пожертв дуже впала. Якщо два перших щити ми заповнили за місяць, то третій довелося заповнювати вже два місяці. Купили крім дрібних речей ще лопати, інструменти і дороге обладнання. Наприклад, один прилад нічного бачення коштує 418 USD, тепловізор — трохи більше, ніж 3 тис. USD. Також передали в зону АТО дві карети швидкої допомоги, які коштують 4-5 тис. USD.
— Як змінилися запити військових?
— Тепер ми маємо значно ширший перелік того, що хочуть військові. Їм потрібні радіостанції, тепловізори, ноктовізори (прилади нічного бачення), приціли (нічні та денні), далекоміри, GPS-навігатори, біноклі, але з особливими додатковими функціями, багато інших, зовсім не цивільних приладів. І тут дуже важливо, щоби передусім офіцери знали, що їм треба. На жаль, так є не завжди. Але спільними зусиллями даємо раду.
Раніше військовики часто відмовлялися від обладнання, яке ми передавали, бо не знали, як ним користуватися. Тепер маємо інший «перекос» — просять дуже багато або дуже дороге обладнання, яке насправді є добрим, та не завжди потрібним. Часто можна купити дешевше. Ми готові шукати, купувати та передавати дуже дорогу техніку, але треба знати, що її точно використовуватимуть і вмітимуть це робити.
Зараз основний виклик — добрі коліматори й приціли для снайперів. Але тут усе впирається в гроші. Гарна та якісна техніка потребує чималих коштів. Ми не можемо дати хлопцям на передовій ненадійні прилади. До слова, якісний і надійний коліматорний приціл коштує 800 USD.
— Який був найнесподіваніший запит?
— Нещодавно запитали, чи можна в нас купити безпілотник. По-перше, у нас нічого не можна купити, бо ми нічого не продаємо, а лише передаємо обладнання, яке придбали за пожертвувані гроші. Це для нас — принципово! По-друге, ми не займаємося безпілотниками. Знаю, що є волонтерські групи, які це роблять, але не ми.
— А із чим було найскладніше?
— Дуже складно доставляли другий автомобіль «швидкої допомоги». Коли назбирали гроші, виявилося, що знайти вживану «швидку» не так легко. Ну, не було їх на той час. Довелося пошукати. Допоміг «Кавказ» (псевдо нашого друга), котрий потім і поїхав на цьому автомобілі в зону АТО.

«Я переконаний у нашій перемозі»
— Як вирішуєте, куди передавати техніку?
— До нас надходять запити й від окремих вояків, і від військових частин. Ми їх вивчаємо, безпосередньо спілкуємося з бійцями. Віддаємо тим, хто вміє користуватися приладами та розуміє, навіщо вони потрібні. Усе передаємо або тим хлопцям, котрі перебувають тут у відпустці чи на ротації, або на передову через волонтерів, із якими співпрацюємо.
— Чи Міністерство оборони хоча б мінімально забезпечує вояків необхідним обладнанням?
— Так. Але обладнанням, яке в цілому світі вже розглядають як військовий антикваріат. Нашим хлопцям потрібне сучасне, якісне обладнання. На жаль, наші вороги мають прилади іноді на кілька порядків кращі, ніж у нас. Міністерство оборони мало би це виправляти, а воно посилається на те, що за штатом чи статутом (сорокарічної давнини) таких приладів не передбачено. І тут варто було би з’ясувати, що це — нефаховість чи диверсія.
Волонтери багато можуть і хочуть допомагати, але іноді ми — безсилі. Добре, що все ж є чимало прогресивних офіцерів, котрі усвідомлюють необхідність змін і разом із волонтерами шукають вихід для поліпшення ситуації.
— Ви вірите у швидку перемогу?
— Не просто вірю, я переконаний у нашій перемозі! Такий народ неможливо здолати! Вірю в наших людей, у силу духу наших вояків. Вірю, що наші політики та чиновники різних рангів все ж будуть розумні, бо інакше… Інакше ми все одно переможемо, але без них. Але важливо усвідомити: війна стосується всіх, а перемога залежить від кожного.
Розмовляла Мирослава Іваник, «Львівська газета»

«Львівський Лицар». Допомога українським воякам
Адреса: Львів, вул. Коперника, 40а, Україна, 79000
Контактні особи:
Україна — Андрій Салюк, тел.: +38-067-772-9442, тел.: Іван Радковець +38-067-939-7019
Канада/США — Ігор Копестинський, тел.: +1-416-629-6602
Підтримати «Львівського лицаря» можна через PayPal: lvivskyjlycar@gmail.com, або надіслати чек на адресу: Іhоr Kopestynskyj, 2-625 Shoreline Dr., Mississauga, ON, L5B 4K4 Canada

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply