Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 23, 2019

Андрій Осипов: «Одеська кіностудія — це сплав минулого та майбутнього»

Автор:

|

Червень 19, 2019

|

Рубрика:

Андрій Осипов: «Одеська кіностудія — це сплав минулого та майбутнього»
Андрій Осипов

Понад півтисячі фільмів — такий обсяг творчих здобутків кінематографістів Одеської кіностудії художніх фільмів, яка нещодавно відзначила 100-річний ювілей. На фасаді адміністративної будівлі поряд із іменами корифеїв вітчизняного кіно Олександра Довженка й Івана Кавалерідзе з’явилася третя меморіальна дошка —репресованим кінематографістам Одеської кіностудії 1920-1930 рр. Про теперішній стан кіностудії розповів Андрій Осипов, її директор.
— Чим живе зараз Одеська кіностудія?
— Теперішня Одеська кіностудія — це сплав минулого і майбутнього. До 2017 року вона жила спогадами й ідеями відновлення випуску фільмів. Та й навряд чи можна порівнювати форми роботи сучасних кінематографістів із тим, як був організований випуск кінострічок у 1920-х чи 1960-х рр.: різні умови виробництва і різні технічні можливості. Тому студія упродовж останніх двох років готувалася до поворотного моменту, який чимось нагадує ситуацію в родині, коли батьки усвідомлюють: настав час передати справу свого життя дорослим дітям. Наші митці брали участь у реалізації 20 кінопроектів. Поступово кіностудія стає базою для зміцнення міжнародної співпраці — з болгарськими, грузинськими, норвезькими та американськими кінематографістами.
— З чого розпочали відродження кіновиробництва?
— 15 березня 2017-го ми зібрали ветеранів-кінематографістів на творчий вечір для відзначення 60-річчя створення фільму «Весна на Зарічній вулиці». Потім був вихід на екрани «Вертикалі»та «Коротких зустрічей», що стали вражаючими явищами кіномистецтва. Ми заснували щорічну відзнаку для ветеранів-кінематографістів «Леґенда Одеської кіностудії», яку цього року втретє вручили тим, хто понад чверть століття відпрацювали на студії. Завдяки таким впливовим кіномитцям, як режисер Вадим Костроменко, вдалося закопати сокиру війни з «Нової кіностудії» та Національною спілкою кінематографістів України. Вважаю це головною передумовою позитивних змін, які зараз переживає кіностудія.
— Випуск яких фільмів уже запустили?
— Два повнометражні фільми та телевізійний серіал «Пантеон Одеси». Ще три проекти перебувають на розгляді Ради з державної підтримки кінематографії, четвертий погоджуємо з Українським культурним фондом. П’ять угод уклали з кінематографістами, котрі самостійно подали проекти, але будемо здійснювати їх у партнерстві. Проект «Дім імені Нансена» здійснюємо з кінокомпанією FilmCamp, що працює у норвезькому місті Нарвік. Цей полярний дослідник у 1930-х рр. побував у Харкові, став свідком влаштованого більшовиками геноциду, бачив тисячі безпритульних. Пізніше він виступив із викривальною промовою у Лізі Націй про голод в Україні й майже всю Нобелівську премію витратив на подолання сирітства.
Наш кінорежисер Костянтин Коновалов знімає кадри історичного фільму «Пам’ять сонця», що відтворює події ХVIII ст. на тлі змагань Росії та Туреччини за володіння землями Північного Причорномор’я. Загони українських козаків тоді воювали на боці турків, і в фабулі сценарію задунайський козак Андрій отримує завдання від отамана доправити листа до містечка-фортеці Хаджибей, предтечі теперішньої Одеси. Але потрапити до Хаджибея і вручити листа турецькому паші не вдається, бо фортецю вже захопили російські війська, а сам паша опинився в полоні.
— В останні роки активізувалася співпраця українських і зарубіжних кінематографістів…
— Маємо плідну співпрацю з болгарськими кіномитцями. Зокрема, торік відзняли стрічку режисера Костянтина Бонєва «Вдалині від берега», яка вже здобула визнання за розкриття теми конфлікту між творчою особистістю та владою й отримала спеціальний приз на Варненському кінофестивалі «Золота троянда». Гарно складається співпраця з Василем Барковим, котрий запропонував спільно екранізувати його сценарій «В кінці річки» про придунайське містечко Вилкове. Фабула стрічки знайомить глядача з віруваннями і традиціями старовірів, котрі свого часу втекли з Росії до Європи, іноді поєднує трагічне з комічним.
Також я виділив би екранізацію сценарію під робочою назвою «Фрейд», співавтором якого є американський продюсер Мірза Давітая. Прототипом героя фільму є всесвітньовідомий психоаналітик Зиґмунд Фройд, мати якого Амалія Натансон народилася в Одесі, так само тут проживала його рідна тітка. Фабула стрічки базується на реальних фактах: під час одного з приїздів Фройда до Одеси він дізнається про вражаючу історію хвороби власника стародавнього замку. Стрічку зніматимуть англійською, а до роботи залучать американського й українського режисерів.
— Чи є співпраця з Українським культурним фондом?
— За підтримки цього фонду плануємо екранізувати сценарій рівнянина Миколи Кирильчука, присвячений подвигу активіста українського національного руху Василя Макуха, котрий 5 листопада 1968 року вчинив акт самоспалення у центрі Києва, поряд із Бессарабським ринком. Це була акція протесту проти комуністичного режиму, русифікації України та введення радянських військ до Чехо-Словаччини, щоб придушити «празьку весну». Жодна з тодішніх газет не повідомила про вчинок Макуха — світ дізнався про нього лише з іноземних видань і радіостанцій. Після перемоги п. Кирильчука на міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова-2018», на якому автор здобув спеціальну нагороду «Симпатія Одеської кіностудії», ми вирішили виступити як продакшн-студія для створення повнометражного фільму «Світоч свободи», оскільки ми переконані, що ця історія може бути цікава як українському, так і європейському глядачеві.
А наприкінці травня ми з Олесем Янчуком директором кіностудії ім. Олександра Довженка, також уклали договір про співпрацю між двома нашими творчими колективами. Сприятиме активізації діяльності кінематографістів також те, що Євген Нищук, міністр культури України, оголосив конкурс короткометражних фільмів «Короткі зустрічі» ім. Кіри Муратової.
Розмовляв Михайло Аксанюк, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...